Джерело: Володимир Барбашов, для Крым.Реалии
Кремль зробив ставку на воєнну риторику у пропаганді, що, в принципі, цілком зрозуміло: мета будь-якої пропаганди саме під час війни – викликати люту ненависть до ворога. Як це було під час Другої світової, наприклад. З одного боку, Путін у своїй промові 9 травня 2022 року вперше, мабуть, за весь час свого перебування при владі відкрито, на параді, позначив ворогів в особі НАТО, нацистів, бандерівців. Як і раніше, урочиста обстановка параду черговий раз використовувалася як зручна нагода виправдати кровопролиття. Політтехнологи та спічрайтери вміло заховали його за такими словосполученнями, як «запобіжна відсіч» чи «знищення нацизму». При цьому не варто забувати, що після Гітлера у 1941 році Київ та інші міста України ще ніхто не бомбив. Ворогами оголошено так званих «нацистів», але гине мирне населення. Російська сторона озвучує лише втрати українських військових, так ніби цивільного населення в Україні взагалі не існує.
Думаю, що пропаганда, порівняно з 2011-2022 роками, і навіть із 2014 роком, звісно, стала більш філігранною. В інструментарії стали використовувати терміни, близькі російським громадянам. Наприклад, «звільнені території». Тобто не «окуповані», а «звільнені». І це при тому, що війна ведеться на території України. Чому вони вирішили, що Україну захопили якісь міфічні «нацисти»? Це країна українців, там проходили завжди вільні всенародні вибори, вони обрали Порошенка, потім Зеленського. Хто її захоплював?
Але, якщо дивитися правді у вічі, Росія вкотре запустила жахливий смертельний конвеєр з двома гігантськими і холодними до всього живого гусеницями. На одній – роздавлене мирне населення: діти, які не встигли запам’ятати своє дитинство, їхні тата, мами, брати і сестри, бабусі та дідусі, які не встигли попрощатися один з одним. На іншій – так звані «двохсоті», вантаж-200, простіше кажучи, «гарматне м’ясо», яке залишилося від тих, хто не встиг виконати до кінця так званий інтернаціональний обов’язок. Тих, чиї очі дивитимуться на нас у поминальний день на цвинтарі. Чиї фотографії заступники з виховної роботи, виконуючи указ згори до чергової кривавої дати, урочисто повісять у школах поряд із їхніми ровесниками по Афгану та Чечні. Під помпезно-шизофренічні промови одебілених пропагандою педагогів на прикладі «двохсотих» патріотично виховуватимуть майбутнє покоління «воїнів-інтернаціоналістів», які, не дай Бог, через роки повторять «подвиг» попередників. На славу Вітчизни і на бездонне горе батьків, яке неможливо буде вилікувати ані часом, ані горілкою.
ПІСЛЯ ГІТЛЕРА У 1941 РОЦІ КИЇВ ТА ІНШІ МІСТА УКРАЇНИ ЩЕ НІХТО НЕ БОМБИВ
Йде війна… Війна, яку в Росії офіційна влада забороняє називати війною, намагаючись переконати зомбований електорат у тому, що це не багато й не мало – «спецоперація». Кремлівські політтехнологи, певне, завчасно покопалися в «секретній спецбібліотеці» в умовному розділі під номером чортового числа та назвою «Зомбування російського населення». І, перечитавши енциклопедії з медицини та політології, зійшлися на одному: потрібен якийсь зручний евфемізм, який, з одного боку, служитиме своєрідною вуаллю, нехай і кольору хакі, але професійно закамуфлює криваве слово «ВІЙНА».
ВКОТРЕ РОСІЯ ЗАПУСТИЛА ЖАХЛИВИЙ СМЕРТЕЛЬНИЙ КОНВЕЄР
Водночас цей концепт понятійно має слугувати виправданням неминучих втрат. Евріка – СПЕЦОПЕРАЦІЯ! Ключовим тут, звісно, є «операція». Люди в білих халатах: «Тихо, йде операція». Плавно переходимо до: «Тихо, йде спецоперація, війну не можна називати війною, зцілюємо світ від нацизму». Тому будьте морально готовими до того, що вийшовши з операційної, де загинув ваш син, хірург, з руками по лікоть у крові, скаже: «Вибачте, при операціях таке трапляється, тіло сина ви зможете отримати там і там… Ось тут тільки підпис, будь ласка, поставте, що до мене і колег претензій не маєте… Ми зробили все, що було можливо, що в наших силах… Збройних…» І в усіх ЗМІ ми тільки й чуємо: спецоперація, спецоперація, спецоперація.
Важко сказати, чи будуть нові вектори у пропаганді. Вектор, насправді, один. Відбувається завоювання, окупація «звільнених» територій, вибачте за такий оксюморон. Тому частіше з’являтимуться такі міфологеми, як «визволення», «гуманітарні центри» тощо.
Нові вектори, ймовірно, з’являться в тому випадку, якщо російські війська зазнаватимуть ганебних поразок і колосальних втрат, як це було в період чеченських воєн. Тоді протестні настрої всередині країни наростатимуть, як це було, наприклад, у 1996 році, коли існувала реальна загроза, що Бориса Єльцина не оберуть. І доведеться вигадувати чергові міфи, насамперед, для батьків призовників. Але й зараз реальні втрати замовчуються, звісно.
Колись журналіст Артем Боровик написав книгу про трагедію в Афганістані й назвав її «Схована війна». Минуть роки, і вже у вільній Росії, гадаю, знайдуться ті, хто напише «Сховану війну-2», «3» й так далі. Ці назви звучатимуть як серії фільму жахів. І дай Бог, щоб, прочитавши все це, ми, як Німеччина у XX-ХХI ст., подолали це тоталітарне минуле і ніколи до нього не поверталися.
Джерело: Володимир Барбашов, для Крым.Реалии
Володимир Барбашов – експерт з інформаційних воєн Асоціації «Солідарність із громадянським рухом Росії – SOLIDARUS» (Берлін)
