Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Російські пропагандисти у Криму розуміють, але заперечують поразку Росії під час міжнародних переговорів із США, НАТО та ОБСЄ у Женеві та Брюсселі. Це видно зі статті «Побачимо, що заспівають ці «зелені», коли стануть синіми» у парламентській газеті півострова. З неї видно, що російські пропагандисти виступають за військову ліквідацію України, але бояться, що війна зачепить і їх. Коментуючи побоювання кримчан щодо можливого збройного конфлікту біля кордонів Криму, кримський історик Сергій Кисельов сказав газеті: «Наш півострів і ще Калінінградська область – два бастіони Росії, висунуті в бік НАТО, і з точки зору набору оборонних озброєнь це два найбільш захищені у світі регіони. Тому боятися війни не потрібно, але заходів у відносинах із партнерами Росії вживати необхідно: мабуть, ми дійшли до певної межі, й попереду – вирішення завдань вищого рівня».
Тон і «рішучість» у таких дискусіях кримським центрам пропаганди задав спікер парламенту Володимир Константинов, заявивши, що «Росія знає, розуміє токсичність цієї території (України – авт.). Працюють грамотні спецслужби… результатом російської відповіді буде припинення Української держави як такої».
Не секрет, що евфемізм «припинення Української держави як такої» – не що інше, як війна, на яку «грамотні спецслужби» вже працюють.
Тому питання про те, як сприйняли у Криму підсумки переговорів США та Європи з Росією, дуже важливе. При цьому з усіх наративів виділяється налаштованість Росії саме на війну: заступник міністра закордонних справ Росії Олександр Грушко заявив, що «припинення політики відкритих дверей та розширення НАТО на Схід залишається для неї «абсолютним імперативом», а заразом нагадав, що Москва має набір «військово-технічних заходів». «Ми будемо вживати їх, щоб парирувати загрозу військовими засобами, якщо не вийде політичними», – заявив заступник міністра. У Криму вважають, що цей сигнал набагато дієвіший, аніж загроза США застосувати санкції, нехай навіть проти особисто Путіна. І по Росії, зокрема, в анексованому нею Криму, кухнями поширилися розмови про майбутню війну, причину яких газета знову перекладає із хворої голови на здорову і вбачає не в російських погрозах війною, а в американських погрозах санкціями.
Газета в підсумках переговорів бачить позитив у тому, що «Росія і НАТО домовилися про відновлення роботи дипмісій у Москві та Брюсселі», діяльність яких, нагадаємо, припинено з ініціативи Москви, яка на початку двохтисячних іще мріяла про вступ до НАТО. Газета цитує слова депутата Державної Думи В’ячеслава Ніконова, який сказав, що Росія «може бути багато в чому задоволена підсумками переговорів». Тому що могло бути гіршим? Але якщо Росія розв’яже війну, то куди вже гірше?
Газета змішує грішне і праведне в одному котлі: «Бойкот олімпіад, гонка озброєнь, Афганістан, сутички на далеких островах на кшталт Фолклендських, ігнорування дипломатичних контактів, страх перед ядерною загрозою, люта агітація та контрпропаганда – все це ми вже проходили сорок років тому, коли метою узагальненого Заходу був розвал СРСР. Її вдалося досягти, але аж ніяк не воєнним шляхом. А поки нам тупо загрожували, ми ставали тільки сильнішими…»
Люди, які знають історію другої половини ХХ століття, розуміють, що ініціатором гонки озброєнь був СРСР, на Афганістан без жодної переконливої причини напав теж СРСР, до сутичок на Фолклендах США не мають стосунку, дипломатичні засоби, як і зараз, ігнорував теж СРСР, ядерну загрозу ракетами на Кубі ініціював СРСР, який розпався 1991 року не тому, що хтось так захотів, а тому, що система соціалістичної економіки не витримала потреб суспільства. А найзапеклішими і найбільш всюдисущими у світі до сьогодні залишаються саме російська агітація і пропаганда, згідно з якими і зараз кримські автори вважають, що Росія, ВВП якої й наразі менший, ніж ВВП одного штату в США, «ставала сильнішою». У чому ж тоді сила?
Саме цією ірраціональною логікою керуються кримські пропагандисти. Політолог Сергій Кисельов говорить: «Росію почали слухати, і яким би не був зневажливим і зарозумілим по відношенню до нас Захід (політолог, мабуть, згадав як зразок зневажливості та зарозумілості висловлювання російського дипломата Сергія Рябкова про «манатки», але забув, що воно рідне, російське, а чи не американське – авт.), Росія у будь-якому разі змусить або вислухати свої претензії, або…». Россия чомусь вважає, що дипломатичною мовою якраз і є мова ультиматумів.
Газета запитує – що ж «або»? Дипломат вважає, що це «дії, які сьогодні ніхто точно позначити не може…» Водночас Росія вже позначує їх досить конкретно: збирає війська біля кордонів України, евакуює з України сім’ї дипломатів, перекидає «Іскандери» зі Східного військового округу до України, за словами президента Росії Володимира Путіна, з початку року на озброєння прийнято нову ракету морського базування «Циркон» ракету морського базування «Циркон», час підльоту якої до тих, хто загрожує Москві, становить п’ять хвилин.
Росія чомусь вважає, що дипломатична мова це і є мова ультиматумів, і тепер від її імені їх висуває не лише найвище керівництво, а й усі, кому тільки забажається. Наприклад, головний редактор журналу «Національна оборона» Ігор Коротченко говорить: «Або НАТО задовольнить наші занепокоєння щодо безпеки, або ми залишаємо за собою можливість для військової та військово-технічної відповіді…». Тож жителі Криму побоюються небезпідставно…
Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Микола Семена, кримський кореспондент, оглядач Крым.Реалии
