Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Конфлікти між різними «вежами Кремля» продовжуються, і останнім часом серед них прослідковується цікава тенденція: ті речі, які раніше використовувала влада проти дисидентів, почали обертатися проти їхніх творців, пише Jamestown Foundation.
У середині липня в Москві затримали колишнього полковника ФСБ, адміністратора Телеграм-каналу «Кремлевская прачка» Михайла Полякова через звинувачення в здирництві грошей у впливових політиків та бізнесменів. Наступного дня суд відправив експолковника під арешт на два місяці. За повідомленнями ЗМІ, йому загрожує до 15 років позбавлення волі. Адміністрований Поляковим канал «Кремлевская прачка» відомий не лише боротьбою з «ворогами і русофобами», а й публікацією одіозних антисемітських текстів про «жидомасонський Світовий уряд», що спровокував війну. Однак це не єдине, чим відомий Михайло Поляков.
Колишній співробітник МВС, а нині знаний пропагандист Сергій Карнаухов із пафосом зазначає, що Поляков був керівником Служби захисту конституційного ладу Управління ФСБ по Москві, і в цій ролі «протидіяв політичному екстремізму і забезпечував наступальну боротьбу з несистемною опозицією», зокрема зі «злочинним угрупованням Навального». Простіше кажучи, саме Михайло Поляков був відповідальним за репресії щодо дисидентів, і тепер сам опинився за ґратами. Цей випадок дуже нагадує історію Росії часів «Великого терору», коли багатьох співробітників НКВС, які брали участь у сталінських репресіях, згодом самих було репресовано.
Приклад Полякова – це не єдиний випадок того, як система обертається проти своїх служителів. У той самий час на телеканалі Ren.TV вийшов пропагандистський фільм, присвячений Євгену Пригожину, під назвою «Смерть – наш бізнес». Показово, що він з’явився вже після того, як стало відомо про «примирливу» зустріч Путіна й Пригожина у Кремлі.
Втім, фільм витримано у вкрай негативній тональності. У ньому Пригожина називають «зрадником і відступником» та звинувачують у приховуванні й розкраданні бюджетних коштів, брехні щодо «снарядного голоду», тортурах, садизмі та жорстокості. Творці фільму пригадали творцю ПВК «Вагнера» полювання за своїми колишніми бійцями; викрадення підполковника російської армії Романа Веневітіна; позасудові розправи над «зрадниками» за допомогою кувалди, а також звинуватили у бажанні зрадити батьківщину та втекти за кордон під чужим ім’ям.
Загалом передачу було зроблено у стилі «викривальних» фільмів проти російської опозиції, які почали з’являтися на російських екранах з 2012 року. Перший пропагандистський продукт із цієї серії мав назву «Анатомія протесту» і, за інформацією незалежних ЗМІ, був підготований саме Євгеном Пригожиним. Тепер технології «компромату», які творець «фабрики тролів» успішно використовував роками, обернулися проти нього самого.
Поряд із цими внутрішніми конфліктами і розладом, що триває в російській армії, у Росії намітилися проблеми з тими, кого Москва іменувала своїми найближчими союзниками. Зокрема, президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган усупереч домовленостям із Кремлем передав Україні полонених командирів полку «Азов», які перебували в Туреччині після обміну. Цю подію російська пропаганда охарактеризувала як «удар у спину».
Буквально за кілька днів у Росії виник конфлікт із Іраном. Тегеран офіційно висловив протест через заяву, підписану Москвою за підсумками стратегічного діалогу з Радою співробітництва арабських держав Перської затоки. Причиною обурення іранської сторони став пункт, у якому учасники зустрічі висловили підтримку зусиллям Арабських Еміратів щодо мирного вирішення територіальної суперечки навколо трьох островів в Ормузькій протоці, на які претендує Іран. Як зазначають російські оглядачі, іранська преса після цього почала ставити під сумнів надійність альянсу з Москвою та закликати іранське керівництво засудити російські дії в Україні.
Навіть африканські держави, які, за словами кремлівських пропагандистів, прагнуть «позбутися неоколоніальної залежності» під керівництвом Москви, на практиці продовжують вести бізнес із Заходом набагато тісніше, ніж із Росією. Навіть експерти клубу «Валдай» визнають, що результатом саміту «Росія-Африка» стало підписання договорів на суму 12,5 мільярда доларів, тоді як аналогічний показник саміту США-Африка становить 55 мільярдів доларів, а результатом саміту африканських країн та ЄС став інвестиційний пакет у розмірі 168 мільярдів доларів.
Нова доповідь, оприлюднена експертами клубу в середині липня, також зазначає, що російські компанії розчарували африканських партнерів, так і не зрозумівши, як належить працювати на цьому континенті. Зі свого боку країни Африки не виправдали політичних очікувань Москви. Наприклад, за резолюцію щодо територіальної цілісності України проголосували 30 африканських країн, і жодна не виступила проти.
Однак не варто думати, ніби російське суспільство здатне помітити постійну зміну парадигми та призначення ворогами вчорашніх друзів і героїв як усередині країни, так і зовні. Така радикальна зміна наративів практикувалася й раніше, проте не викликала дисонансу серед споживачів пропаганди.
Наприклад, у 2011 році на російські екрани вийшла серія фільмів «Хрещений батько», що викривала злочини Олександра Лукашенка, але це абсолютно не заважало більшості росіян сприймати білоруського диктатора як найближчого союзника Москви. А зараз, на фоні стресу, викликаного війною, соціологи все частіше відзначають звичку росіян сприймати всі події як даність, не аналізуючи інформацію, що надходить. Попри це, запекла боротьба всередині країни та непослідовність у відносинах із союзниками здатна послабити позиції Росії, і Україні, як і західним країнам, слід скористатися цією ситуацією.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Статтю передруковано з дозволу Jamestown Foundation
