Недолуга імітація української мови, українці – простакуваті, брехливі персонажі, з іншого боку – пригнічений народ, який тільки і чекає, коли Росія прийде і вирішить всі проблеми та наведе лад – це приблизний опис будь-якого пропагандистського кіно, знятого Росією про Україну після 2014 року. Жодних нових наративів, порівняно з тим, що і так транслює російський агітпроп, в цих фільмах немає. За однією відмінністю – аби подивитись таке кіно з попкорном, росіяни мають заплатити гроші та витратити свій вільний час, а не просто увімкнути телевізор. StopFake вирішив проаналізувати, чи є пропагандистське кіно успішним і потрібним росіянам.
Кіно завжди використовується тоталітарними режимами як інструмент пропаганди – чи то в нацистській Німеччині, Радянському Союзі чи сучасній Росії. Через історії, образи набагато легше нав’язати потрібну тезу, підкріпити стереотип, створити альтернативне минуле. Ми припустили, що після 2014 року в Росії активніше стали знімати кіно про Крим, Донбас чи загалом про Україну з «правильним ракурсом». Проаналізувавши базу фільмів сервісу «Кинопоиск» з 2014 по 2024 рік, ми відібрали всього 43 фільми, які були присвячені війні на Донбасі, подіям під час анексії Криму чи після, так і присвячені повномасштабному вторгненню.
Прогнозовано повномасштабне вторгнення в 2022 посприяло сплеску кількості такого кіно, і, судячи з конкретних замовлень Міністерства культури РФ, темпи знижуватися не будуть. Принаймні поки йде війна, вона має бути присутня і на широкому екрані.
Серед цих відверто пропагандистських 43 фільмів превалює документальне кіно, яке в першу чергу знімалося для телебачення, а не для кінотеатрів, і яке не було спрямоване на заробляння грошей. Найпершим ігровим фільмом стала стрічка «Русский характер» (2014), в якій головний герой, військовий моряк з РФ, їде в Крим, звідки родом, і де, звісно ж, саме українці грають роль бандитів, тероризуючих рідне містечко героя. І, звісно, саме росіянин (разом з російськими військовими – прим.ред.) відновлює порядок та справедливість. Сам фільм зняли на замовлення телеканалу НТВ, в принципі в дусі цієї медіакомпанії та її уявлень про Україну. В кінопрокаті цієї стрічки не було.
Багато подібних фільмів – це документалки, в яких то розказується, як народжувався «проект «Україна», то транслюються численні історії про «КримНаш» чи Донбас. Наприклад, фільм «Батя» – про донецького колабораціоніста Олександра Захарченка.
Щоб проаналізувати успішність пропагандистських фільмів, які таки дісталися до кінотеатрів, StopFake переглянув рейтинги сервісу «Кинопоиск», який щорічно робить підбірки із 100 найбільш касових фільмів в РФ. Так, з 2014 року по 2023 рік популярними стали тільки 2 пропагандистські фільми про Україну – «Крым» (2017) та «Позывной «Пассажир» (2023). Втім, з цих двох фільмів окупив свій бюджет тільки «Крым», в якому транслюється вся класика російської пропаганди про події 2013-2014 років в Україні.
Успіх фільму «Крым» можна пояснити тільки зусиллями Кремля та Міністерства оборони РФ, за допомогою якого його зняли, аби кіно таки виглядало успішним. Адже навіть якщо опустити неймовірну кількість фейків у цьому фільмі (зокрема показ інциденту під Корсунь-Шевченківським, коли активісти Євромайдану зупинили колону автобусів із кримчанами, які поверталися з київського Антимайдану, але у світлі пропаганди це показується як трагічна історія із десятками вбитих – прим.ред.)., якість гри акторів, сценарій стрічки дуже посередні. Так, сервісом «Кинопоиск» було виявлено, що за допомогою купи фальшивих акаунтів фільму підняли штучно рейтинг та оцінку, а для просування стрічки збільшували рекламний бюджет. Крім того, якщо взяти до уваги інші цифри, які озвучували творці фільму, – 400 млн рублів, а не 222 млн, як вказується в базі даних російського Фонду Кіно, то про успіх також говорити можна з великою натяжкою. В кінотеатрах цей фільм подивилось тільки 1,4 млн людей, що для 140 мільйонної країни – показник досить смішний.
Втім, інші відверто пропагандистські фільми і близько не повторили показники «Криму», та і загальна кількість таких фільмів серед російського кіно вказує на небажання братися за ці теми. Наприклад, російська режисерка Віра Соколова, яка зняла один з таких фільмів – «Пункт пропуску. Офіцерська історія» (історія про те, як двоє кримчан потрапляють в полон СБУ, автори фільму внесені у базу «Миротворець» – прим.ред.), розказує в інтерв’ю, що коли показали стрічку тим, хто займається прокатом, то вони сказали, що «фільм хороший, але тематика така, що масовий глядач на неї в кінотеатр не піде».
Так, як по «Пункту пропуску» дані щодо глядачів і каси відсутні, то по іншій подібній дезінформаційній стрічці – «Донбасс. Окраина» – можна наочно побачити, що фільм про події 2014 на Донбасі у версії кремлівської пропаганди нецікавий практично нікому. Стрічка у прокаті була 6 тижнів, і її подивилися тільки 25 тисяч людей.
Тим не менш російський мінкульт налаштований на те, аби подібних фільмів було більше. Зокрема, в 2022 році профільне відомство визначило пріоритетними темами протидію ідеології нацизму та фашизму, популяризацію героїзму та самовідданості російських військових під час так званої СВО, популяризацію служби в російській армії. Ці ж теми продовжують просуватися і далі, а в 2024 році бюджет Фонду Кіно, яким фінансується подібна кінопропаганда, був збільшений в 1,5 рази порівняно з минулим роком – до 9,4 млрд рублів. Сюди ж додається бюджет Інституту розвитку інтернету, який окремо займається розвитком виробництва фільмів про «СВО» та бюджет Мінкульту РФ.
Про «популярність» фільмів про так звану «СВО» можна судити і по нещодавно випущених стрічках «Свидетель» (історія про скрипаля, який приїжджає в Київ в кінці лютого 2022 року і бачить початок війни, зокрема і те, як начебто українські військові вбивають масово мирних людей в маленькому містечку Семидвері – прим.ред.) та «Позывной: пассажир» (росіянин відправляється в 2015 році на Донбас у пошуках власного брата, який пропав безвісти під час бойових дій, і закинувши своє московське життя, залишитись воювати з «братьямі» – прим.ред.). Другий фільм ще досі знаходиться в прокаті, втім, за 9 тижнів прокату його переглянуло тільки 430 тис людей. Касові збори і досі досить далекі до того, аби наблизитись до витрачених на фільм коштів. «Свидетель» взагалі зібрав мізерні 14 мільйонів рублів порівняно з витраченим 180-мільйонним бюджетом, і його переглянуло всього 48,5 тисяч глядачів.
Тож можна без сумніву робити висновок, що, судячи із касових надходжень, росіянам дивитись альтернативну правду Кремля про війну в Україні не так вже і цікаво, бо такої пропаганди і без того більш ніж достатньо на кожному федеральному телеканалі чи в соцмережах, і до того ж – безкоштовно.
Автор: Олена Чуранова
