Джерело: The Insider
«Известия» опублікували статтю Віктора Медведчука «Український синдром. Анатомія сучасного військового протистояння», в якій український союзник Путіна намагається звинуватити Захід у розв’язанні російсько-української війни. За його твердженням, витоки конфлікту слід шукати у поведінці США після закінчення холодної війни: ті не прагнули створити «новий справедливий світ», а намагалися перетворити країни колишнього східного блоку на свої колонії, для чого провокували у Східній Європі етнічні конфлікти. Як приклад самовикриття підступних американців Медведчук наводить цитату з промови Білла Клінтона на нараді Об’єднаного комітету начальників штабів 24 жовтня 1995 року:
«Використовуючи промахи радянської дипломатії, надзвичайну самовпевненість Горбачова та його оточення, зокрема й тих, хто відверто поділяв проамериканську позицію, ми досягли того, що збирався зробити президент Трумен із Радянським Союзом за допомогою атомної бомби».
Ось тільки існування цієї промови Клінтона викликає великі сумніви. Її англійський «оригінал» у мережі знайти можна:
Using the blunders of Soviet diplomacy, the extreme arrogance of Gorbachev and his entourage, including those who openly took a pro-American position, we achieved what President Truman was going to do with the Soviet Union through the atomic bomb.
Але джерела цитати виключно російські, та й джерелами їх назвати важко: допис на сторінці такого собі «Всероссийского созидательного движение Русский Лад» у соцмережі VK та коментар одного з користувачів під ніком cedar до статті на сайті онлайн-видання «Военное обозрение». Причому «Русский лад» дає посилання на допис у спільноті «Зеркало истории», де промову опубліковано російською мовою, та ще й із дисклеймером «УВАГА! Ця інформація не підтверджена». У жодному американському джерелі цієї фрази немає, як і згадки, що 25 жовтня 2005 року президент Клінтон виступав на нараді Об’єднаного комітету начальників штабів.
Медведчук міг почерпнути цю цитату з підручника для ВНЗ Олександра Барсенкова та Олександра Вдовіна «Історія Росії. 1917–2004» (пізніші його видання називаються «Історія Росії. 1917–2007» та «Історія Росії. 1917–2009»). Підручник цей свого часу викликав неабиякий скандал. У статті історика Микити Соколова та соціолога Анатолія Голубовського «Чому навчають вчителів історії», опублікованій у журналі «Искусство кино», йшлося:
«Ми дивимося на текст і виявляємо, що його автори глибоко зневажають історичну науку. Тому що вони не знають, що вже певний час формаційна та цивілізаційна моделі, які на початку ХХ століття претендували на те, аби бути науковою гіпотезою, суворою наукою відкинуті. Їхня претензія на те, щоб стати науковою теорією не підтвердилася жодними науковими дослідженнями. І все це пішло давним-давно на узбіччя, до бабусь, які лускають насіння біля під’їзду. <…>
Отже: ми маємо наукову гіпотезу <марксистська формаційна концепція історії. — The Insider>, віра в яку „похитнулася”. І автори шукають нової віри. Ось це — найжахливіше, що тут є. Вони невинахідливо чи, як зараз модно говорити, „некреативно”, намагаються створити нову віру з уламків цивілізаційного підходу, з якихось ошметків Гантінгтона, якого вже двадцять років тому перестали всерйоз сприймати. Щодо нього сперечаються політологи, але вчені-історики давно перестали ним цікавитися. Усе це не повинно мати стосунку до підручника, але він увесь на цьому побудований. <…>
Для авторів „підручника для вчителів” не існує жодних попередніх досліджень історії. Наприклад, вони цитують промову Сталіна від 19 серпня 1939 року, нібито виголошену на Пленумі ЦК, яка була сенсацією в роки перебудови, коли її раптом виявили: „Якщо ми приймемо пропозицію Німеччини про укладання з нею пакту про ненапад, вона, звісно, нападе на Польщу , і втручання Франції та Англії у цю війну стане неминучим. За цих умов ми матимемо багато шансів залишитися осторонь конфлікту, і ми зможемо сподіватися на наш вигідний вступ у війну” (с. 271). Але вже шість років тому вийшло фундаментальне дослідження Сергія Случа, опубліковане не аби де, а в журналі „ Отечественная история” (2004, № 1). Сергій Зіновійович цілком коректно довів, що це — фальшивка. Якщо історики цього не знають, то вони не професіонали».
Багато критиків вказували, що у підручнику факти спотворюються на догоду ідеології. Журналістка Зоя Свєтова назвала свою статтю про підручник у журналі The New Times «Специфічна історія. Підручник як посібник із ксенофобії». Економіст Ірина Ясіна назвала підручник «курсом молодого бійця для російського націоналіста». Заступник директора Інституту російської історії РАН доктор історичних наук Володимир Лавров в «Российской газете» стверджував:
«Книга рясніє <…> помилками. І вони не випадкові, оскільки проглядається антиісторична мета — виправдати злочини Сталіна, виставивши їх неминучими витратами шляху до світлого майбутнього. Для цього автори і використовують сумнівні дані й відверті фальшивки, спотворюють та підтасовують історичні факти. Адже інакше не виправдаєш».
Вчена рада істфаку МДУ у 2010 році скликала експертну комісію, яка оцінила підручник так:
«В основі навчального посібника (вид. 2010) великий фактичний матеріал, який дає уявлення про життя нашої країни протягом останнього століття. У навчальному посібнику відбито проблеми, які після перебудови стали предметом особливої уваги — проблема російського народу, розпад СРСР, дисидентство та ін. Книга забезпечена списком джерел і літератури, іменним покажчиком. Окремі розділи написані на якісному рівні.
Проте робота викликає низку критичних зауважень джерелознавчого, методологічного, концептуального, методичного, етичного плану.
Поруч із науково підтвердженими фактами у книзі використовуються неперевірені дані, почерпнуті з публіцистики, різних недостовірних джерел. Містяться спірні припущення, що частково належать самим авторам, а частково некритично запозичені з інших робіт. Автори зазвичай не роблять застережень про наявність інших точок зору, дискусійних положень.
У навчальному посібнику багато фактичних неточностей, які свідчать про професійну недбалість авторів. Наявні недостовірні статистичні дані, вирвані з контексту цитати. Нерідко зустрічається підбір фактів і цитат під апріорні схеми та оцінки».
Більш авторитетних джерел цитати з промови Клінтона в мережі немає. Навіть якщо припустити, що у США промова була засекречена, зовсім незрозуміло, як вона в такому разі могла стати відомою авторам підручника і чому ніде немає її оригіналу.
Джерело: The Insider
