3 січня Washington Post із посиланням на розвідку США опублікував інформацію про те, що Росія готує фейк щодо «атаки українських військових» на так звані «ДНР» та «ЛНР» або навіть на територію Російської Федерації. У Кремлі нібито планували продемонструвати відео загибелі російського цивільного населення і використати ці кадри для обґрунтування вторгнення в Україну Збройних Сил РФ. Проте російська пропагандистська машина працює на випередження — ось уже кілька місяців поспіль кремлівські ЗМІ та вищі чини Росії активно вибудовують наратив про підготовку провокації з боку НАТО або України, провину за яку Захід нібито має намір покласти на Росію. Пропагандисти запевняють, шо за цим стоїть прагнення вирішити питання Донбасу силовим шляхом і втягнути в конфлікт Москву.
31 січня постпред Росії в ООН Василь Небензя заявив, що Росія не виключає провокації з українського боку щодо «ДНР» та «ЛНР», і що країни Заходу мають намір звинуватити у цій події Москву. «Ми не можемо виключити провокацій із української сторони. [ДНР та ЛНР] заявили, що такі провокації можуть відбутися», – сказав Небензя, – «Ви пам’ятаєте 2014 рік, коли був «Мінськ-1», коли українські сили почали наступ».
Раніше схожу заяву зробив МЗС Росії, але тоді йшлося про провокації НАТО, жертвами яких нібито мали стати громадяни України. Представниця МЗС Росії Марія Захарова, коментуючи повідомлення західних спецслужб про підготовку російського вторгнення в Україну, заявила: «Ми переконані, що метою цієї кампанії є створення інформаційного прикриття для підготовки їхніх власних масштабних провокацій, зокрема й військового характеру, які можуть мати найтрагічніші наслідки для регіональної та глобальної безпеки».
Кремлівські кишенькові «експерти» та «аналітики» не відстають, і навперебій обговорюють деталі «провокацій», які готує Захід. Тема «провокацій» є настільки гострою у російських ЗМІ, що видання Regnum створило одразу дві трансляції, де збирає всю інформацію про «плани» НАТО та України щодо дискредитації Росії.
Формула «провокації» проста: акцію готує НАТО/Захід/США чи Україна, і її цілями будуть або громадяни України, або мешканці так званих ДНР чи ЛНР, у крайньому разі — громадяни Росії. Незалежно від доданків, результат завжди буде той самий — Захід має намір звинуватити в нападі Росію, і тим самим втягнути її у війну. Серед варіантів – підрив об’єктів інфраструктури, провокації з перевдяганнями військових, мінування шкіл та вже зовсім приголомшливі версії на кшталт хімічної атаки чи навіть нового «MH17».
Якщо в НАТО безпосередньо і не опікуються ймовірною «акцією», вони, безумовно, допомагають Україні в цьому, заявляє роспропаганда: адже Захід надсилає зброю ЗСУ, а інструктори НАТО проводять навчання для українських солдатів, цим нібито заохочуючи «мілітаризм України».
Агітпроп таврує будь-яку неугодну Москві заяву чи дію з боку Заходу або України як «провокацію» та «випробування терпіння Росії». Та й самі розмови про військову агресію, яку готує Росія — це теж, за версією пропагандистів, не що інше як провокація. «Розмови про війну самі по собі провокаційні», – заявив Василь Небензя, постпред Росії в ООН.
Наратив «провокацій» — дуже зручний, тому що всі свої агресивні дії Кремль може і буде виправдовувати якоюсь ефемерною провокацією. Але якщо західні країни критично ставляться до таких заяв, то такі виправдання принаймні можуть спрацювати щодо своїх громадян. З одного боку, створюється інформаційний шум, у якому буде складно зрозуміти, які сили насправді стояли за тими чи іншими акціями. З іншого боку, створюється інформаційне напруження, мета якого — деморалізація української армії та суспільства, і мобілізація населення так званих «ДНР» та «ЛНР».
StopFake.org вирішив проаналізувати, яким чином Москва використовує наратив «провокацій» у протистоянні з Україною та Заходом, і згадати про реальні casus belli, якими Кремль виправдовував свою імперіалістичну політику раніше.
Операції під чужим прапором
«В Україні переодягнуть бандерівців у форму російської армії та організують провокацію» або «Сценарій не надто хитромудрий. Переодягнувшись у піксель НМ ДНР, погані хлопці висадять у повітря об’єкти інфраструктури та скажуть: «Це вони — так, нібито це ми, — самі підірвали» — саме так, на думку російської пропаганди, відбуватимуться «провокації» проти «ДНР» і Росії.
«Операції під чужим прапором або False-Flag», як йдеться у словнику Merriam-Webster, «це ворожа або шкідлива дія (наприклад, напад), яка має виглядати так, ніби вона була скоєна кимось іншим, а не особою чи групою, відповідальними за неї».
Провокації з перевдяганням добре відомі у світовій історії. Згадати хоча б Гляйвицьку операцію, здійснену СС 31 серпня 1939 року для створення приводу до нападу нацистської Німеччини на Польщу. Тоді, згідно з планом, співробітники СС, переодягнені у польську військову форму, увірвалися до прямого ефіру німецької радіостанції, передали антигітлерівське послання та залишили по собі трупи у польській формі. Це та інші інсценування під час операції «Гіммлер» стали підставами для початку війни проти Польщі. Наступного дня Гітлер звернувся до німецького народу, заявивши, що Польща здійснила напад на німецьку територію і цим першою розв’язала війну.
Хоча Росія і розповсюджує дезінформацію про те, ніби ЗСУ готують щось подібне, насправді цим методом провокацій регулярно користувалися в Радянському Союзі та продовжують послуговуватися у путінській Росії.
Про одну з радянських «False-Flag»-акцій розповідає Колдер Волтон у статті «Вторгнення під хибним прапором — російська спеціальність» . У 1968 році КДБ розробило серію інцидентів під чужим прапором для виправдання радянського військового втручання до Чехословаччини, де новий лідер країни Олександр Дубчек намагався створити «соціалізм із людським обличчям». Пізніше завдяки розкритим документам стало відомо, що Юрій Андропов, на той час очільник КДБ, у рамках операції «Прогрес» налагодив діяльність 20 агентів, які діяли автономно, тобто не перебували під радянським дипломатичним (легальним) прикриттям. Вони вдавали з себе західних журналістів, бізнесменів і студентів у Чехословаччині та сусідніх країнах. Їхня місія полягала в тому, щоб шпигувати за жителями Заходу і проводити «активні дії» для виправдання радянської інтервенції до Чехословаччини: підкидати історії, щоб очорнити чеських політиків-реформаторів, та сфабрикувати докази західної змови, зокрема ЦРУ у справі підтримки чеських реформаторів. У липні агенти КДБ оприлюднили інформацію про схованку зі зброєю часів Другої світової війни, яку запакували в ящики з написом «Зроблено у США». Радянські державні ЗМІ використали цю історію як свідчення контрреволюційної змови Заходу у сфері впливу Москви.
Колдер Волтон також розповідає про інші плани радянських спецслужб, які, на щастя, не були реалізовані. Наприклад, у рамках кампанії з приборкання Чехословаччини КДБ розробило план убивства радянських дружин громадян Чехії, а потім планувало звинуватити у цих вбивствах західних контрреволюціонерів. Це також мало стати приводом для втручання.
Історія України також знає «класичні» операції «під чужим прапором», здійснені радянським режимом. Добре відомі провокації НКВД, коли вони, видаючи себе за солдатів УПА, вбивали та грабували волинські села. За час війни на Донбасі новітня історія України поповнилася новими сюжетами подібних російських провокацій. У лютому 2015 року в ході боїв за Дебальцеве українські розвідники виявили в районі Вуглегірська групу солдатів РФ, переодягнених в українську військову форму нового зразка. Це не поодинокий випадок, коли російські кадрові військові перевдягалися у форму ЗСУ для різноманітних провокацій, здійснених з метою дискредитації України в очах місцевих мешканців та світової спільноти. У березні 2016 року в районі Авдіївки було зафіксовано контрольовану РФ групу бойовиків «ДНР», переодягнених у форму українських військових. Під звуки вибухів і стрілянини, озброєні гранатометами та мінометами бойовики інсценували атаку у напрямку Ясинуватої. Ця провокація була використана російськими ЗМІ для поширення неправдивої інформації та звинувачень ЗСУ у порушенні Мінських домовленостей. Безліч таких інсинуацій StopFake спростовував у 2014-2016 році, коли російська пропаганда активно використовувала свій улюблений жанр — «постановочні відео»: «Фейк: Українські військові закопали бойовика живцем», « Фейк: Сирійські військові взяли штурмом табір українських бойовиків ІДІЛ», «Сцена розстрілу заручників полковником ГРУ РФ Безлером виявилася постановочною» та інші.
Операція Кремля із захоплення Кримського півострова — це також не що інше як «False-Flag»-операція. 20 лютого 2014 року на півострові з’явилися вантажівки без номерів та так звані «зелені чоловічки» – озброєні військові без розпізнавальних знаків. Паралельно в Криму почала з’являтися так звана кримська самооборона — нерегулярні збройні формування найманців із місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб та Збройних сил Росії. Кремль спочатку відмовлявся визнавати факт власної військової агресії, і лише 17 квітня 2014року Володимир Путін вперше публічно визнав, що в подіях у Криму брали участь російські військові.
Це все вже було — у російсько-грузинській війні
Сюжети з перевдяганням, схожі з тими, про які зараз мовлять з російського телебачення, так само як і інші сценарії «провокацій», кремлівський агітпроп уже використав в інформаційній війні проти Грузії. Там, як і в Україні, пропагандисти протягом багатьох років вибудовували наратив «провокацій», що готуються грузинською владою.
«Йдеться про чергову провокацію грузинської влади, і зважаючи на все, деякі політики в Грузії намагаються таким чином втягнути Російську Федерацію у збройний конфлікт. Але вони цього не дочекаються, і ми не дамо нашим ворогам шансу порадіти. Наша країна має достатньо політичних важелів, щоб напоумити грузинських політиків», – так у 2007 році коментував арешт грузинською владою двох російських миротворців перший заступник голови комітету Держдуми РФ з оборони генерал-лейтенант Олексій Сігуткін.
Ескалація російсько-грузинського конфлікту у 2006-2008 роках, як і зараз війна на українському Донбасі, супроводжувалась масованою кремлівською пропагандою. «Росію втягують у конфлікт», «Це внутрішня проблема країни, ми тут ні до чого», «Нас постійно провокують», «Грузія готує провокацію» – ці та інші тези можна було почути на російському телебаченні у 2006-2008 роках. Звучить знайомо?
Наратив про «втягування та провокування Росії», як і зараз, супроводжувався безліччю версій агітпропу про те, яким чином грузинська влада хоче «провернути» провокацію. Повідомлялося про підриви, насильницькі акції проти мирних жителів, масовані обстріли прикордонних сіл тощо.
Наприклад, напередодні саміту «Великої вісімки», у липні 2006 року, російська ФСБ заявила про підготовку грузинською владою провокації «Погляд». Згідно з їхніми «даними», керівництво Грузії нібито розробило план убивства на території Південної Осетії 15-20 осіб грузинської національності, після якого мали переодягнути кілька трупів у військову форму РФ і звинуватити у скоєному російських миротворців, які виконують завдання в зоні осетино-грузинського конфлікту. 2009 року з’явилася схожа дезінформація. У Росії заявили, що на грузинську базу у Вазіані нібито завезли комплекти військової форми з усіма нашивками та погонами армій Росії, Південної Осетії та Абхазії, а також прикордонної служби ФСБ Росії. Навчений інструкторами НАТО грузинський спецназ у формі російських військових нібито збирався здійснити каральні акції на території Грузії, а провину за це планували покласти на Росію. Неозброєним оком видно, як ці «грузинські» сюжети російської дезінформації агітпроп зараз намагається застосовувати проти України.
Ще одним яскравим прикладом є дезінформація, що поширювалася після закінчення активної фази боїв. 18 серпня 2008 року Міноборони Росії повідомило про те, що «озброєна група, яка складається з грузинів, українських націоналістів з УНСО та чеченських терористів, котрі перебувають у Грузії», «займатиметься мародерством та знущанням з місцевих мешканців, що буде зафіксовано на телекамери і згодом представлено світу як «звірства російської воєнщини». Цій та іншим «провокаціям», на думку агітпропу, вдалося запобігти лише завдяки активним діям російських миротворців та абхазької армії щодо витіснення грузинських військ із зони конфлікту.
Поширюючи дезінформацію про підготовку грузинською владою провокацій, Російська Федерація і підтримувані нею сепаратисти Південної Осетії та Абхазії неодноразово самі вдавалися до різноманітних провокацій для деморалізації уряду Грузії. Це і регулярні порушення режиму тиші на лінії розмежування, і обстріл будинків цивільного населення, і порушення повітряного простору Грузії, і військові навчання «Кавказ-2008» впритул до її кордонів тощо. 22 січня 2006 року Кремль провернув чергову акцію: на російській території біля грузинського кордону сталися два вибухи на газопроводах, внаслідок яких до Грузії було припинено постачання природного газу. Тоді Росія звинуватила у підриві чеченських «екстремістів, які прагнуть погіршити російсько-грузинські відносини», однак Президент Грузії Михайло Саакашвілі поклав відповідальність на Росію, заявивши про саботаж та «обурливий шантаж».
У контексті «провокацій» російські пропагандисти особливу увагу звертають на те, що серед мешканців «ДНР» та «ЛНР» багато громадян РФ. «Ми все чітко сказали і попередили: ми терпіти не будемо, коли атакуватимуть наших громадян… Це тільки собаки гавкають. Вовк він кусає, та й по всьому», – так прокоментував один із російських чиновників новину з «ДНР» про можливі військові провокації НАТО та України. На думку пропагандистів, своїми провокаційними діями Захід «остаточно розв’язує руки» Росії, а якщо жертвами стануть громадяни РФ, Кремль «вже це мовчки не ковтатиме». Нагадаємо, що політика Росії щодо «паспортизації» так званих «ЛНР» та «ДНР» триває вже кілька років, і за даними російських ЗМІ, паспорти отримали понад 600 тисяч жителів республік.
Таку ж войовничу риторику про захист російських громадян кремлівська пропаганда проводила під час російсько-грузинської війни. Напередодні серпня 2008 року Кремль навмисно збільшував чисельність громадян Росії у регіоні за рахунок політики паспортизації та збільшення миротворчого контингенту. До початку активних боїв чисельність російського миротворчого загону досягла свого максимуму в 3000 осіб, а наприкінці травня до Абхазії був перекинутий без будь-якого інформування або дозволу з боку Тбілісі загін із 400 російських залізничників та інженерів для відновлення 50 кілометрів залізничної лінії між Сухумі та Очамчирою. Також з 2006 року Російська Федерація на території Абхазії та Південної Осетії розпочала кампанію так званої «паспортизації», видаючи всім охочим паспорти громадян РФ.
Нагадаємо, офіційним приводом до початку російської інтервенції в Грузію у 2008 році, яку в Кремлі назвали «операція з примусу до миру», став захист російських миротворців та громадян РФ, які нібито постраждали від дій грузинської армії. Згодом міністр закордонних справ Сергій Лавров заявляв, що «військова відповідь Росії на напад Грузії на російських громадян та солдатів миротворчого контингенту була повністю пропорційною», оскільки Грузія спровокувала в регіоні гуманітарну кризу, змусивши тисячі російських громадян залишити свої домівки.
Слід зазначити, що роздача російських паспортів на окупованій території є типовою для Кремля практикою. Незабаром після закінчення активної фази конфлікту жителі окупованих Росією регіонів — Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії — змогли за спрощеною процедурою отримати паспорт громадянина РФ. У 2017 році на території Придністров’я проживало 213 000 громадян РФ, це майже половина всього населення республіки. В Абхазії наразі проживає близько 140 тис. громадян Росії, що становить більше половини всього населення, а в Південній Осетії, як заявляє їхнє керівництво, 95% громадян є громадянами РФ.
Масована дезінформація про підготовку провокацій відіграла важливу роль у російсько-грузинській війні: по-перше, вона виправдовувала присутність миротворчого контингенту РФ на території Південної Осетії та Абхазії; по-друге, підбурювала та радикалізувала проросійське населення у цих регіонах; по-третє, використовувалася пропагандистами для виправдання втручання Кремля в очах світової спільноти; по-четверте, суттєво обмежувала дії грузинського керівництва — доводилося бути обережнішими, щоб своїми діями не підіграти пропагандистським наративам.
Тероризм як провокація
Друга Чеченська війна є ще одним прикладом військового конфлікту за участю Росії, де провокації відіграли важливу роль. Одним із головних офіційних приводів РФ для вторгнення на територію Чеченської республіки Ічкерії стала боротьба з тероризмом. Вибухи житлових будинків у Волгодонську, Москві та Буйнакську у вересні 1999 року послужили виправданням чергової російської агресії проти офіційної влади Чечні. Внаслідок терактів загинуло 307 людей, понад 1700 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Офіційна влада Росії у підривах звинуватила «чеченських бойовиків», проте багато хто впевнений — вибухи житлових будинків були справою рук ФСБ. Привід сумніватися дав так званий рязанський інцидент, що стався незабаром після трагічних подій. Один із мешканців Рязані викликав міліцію, побачивши, як троє невідомих людей складали у підвалі його будинку якісь мішки. Поліція не застала невідомих, але виявила три 60-кілограмові мішки з речовиною, що нагадувала цукор-пісок, до одного з мішків було прикріплено таймер, встановлений на 5:30 ранку. Мешканців негайно евакуювали. Хімічний аналіз показав присутність у мішках вибухівки. Через два дні голова ФСБ Микола Патрушев заявив, що хвилюватися не варто: це були навчання з метою перевірки пильності місцевих силовиків, троє невідомих були співробітниками ФСБ, а вміст вибухівки в цукрі був нібито нижчий за рівень, при якому суміш могла здетонувати.
Упродовж останнього року Росія активно розкручує дезінформацію про те, що на території РФ діє українська неонацистська організація «Маньяки. Культ убивць» («МКУ»). «Під заступництвом українських спецслужб» МКУ нібито мала намір вчиняти терористичні акти та масові вбивства. Докладніше про цю історію можна прочитати у матеріалі StopFake. Ця історія — один із багатьох прикладів того, як кремлівська пропаганда «змальовує» черговий знеособлений образ українців — тепер вони не просто озвірілі нацисти, а й жорстокі терористи, які готові нещадно вбивати жінок та дітей.
2014 року цей підхід був апробований Кремлем для створення негативного образу українських військових, легітимізації своїх силових дій, а також з метою мобілізації частини росіян для війни на Донбасі. Тоді російські ЗМІ регулярно розповсюджували інформацію про те, що до Росії нібито приїхав «Правий сектор» з метою здійснення серії терористичних актів.
Постановна хіматака на Донбасі – відлуння Сирії
Наразі кремлівська пропаганда активно розповсюджує дезінформацію про те, що НАТО планує провокацію з обох боків лінії розмежування на Донбасі із використанням хімічної зброї. Російський одіозний політик Володимир Жириновський описує «провокацію НАТО» таким чином: «коли їхні солдати будуть перевдягнуті у форму наших солдатів і здійснюватимуть напади вже на території України. І все це CNN у прямому ефірі показуватиме всьому людству: бачите, росіяни прийшли, росіяни застосовують хімічну зброю, тобто це все вже є в сценарії».
Дезінформація щодо хіматак на Донбасі почала активно поширюватися в середині грудня: спочатку з’явилися повідомлення в «ДНР»-івських пабліках у ВКонтакті про те, що ЗСУ труять воду ботулотоксином; згодом — публікації в анонімних групах від «Кіберберкута» та нібито солдатів ЗСУ про те, що військових змушують перевозити мішки з токсичним вмістом, а вже після цього підключилася і розвідка так званої «ДНР». Вони заявили, що НАТО спрямовує в Україну ботулотоксин та антидот, а постановну спецоперацію здійснюватиме американська «ЧВК». StopFake ретельно аналізував хронологію цих повідомлень у матеріалі «Раджу запасатися протигазами»: як пропагандисти розганяють дезінформацію про підготовку хіматак на Донбасі».
Чому агітпроп обрав саме цей сценарій для своєї дезінформації? Тому що ця брехня Кремля є логічним продовженням їхньої брехні про Сирію, яка триває вже багато років. Пропагандисти заявляли та продовжують стверджувати, що війська Асада не причетні до хімічних атак проти цивільного населення у Східній Гуті, Хан Шейхуні та Думі. Захід, як запевняють у Росії, інсценував хімічні атаки у низці сирійських міст з метою дискредитації уряду Башара аль-Асада. Їм у цьому допомагали спеціально навчені для цього «Білі каски», які нібито підкупили місцеве населення та знімали постановочні відео про жертви хіматак. Такий самий сюжет Кремль намагається розвинути довкола ситуації на Донбасі, проте йому це не надто вдається.
Якими б не були версії агітпропу про «провокації» проти Росії, які нібито готуються Заходом і Україною, мета у них одна — виправдати окупаційну політику Кремля в очах громадян Росії та світової спільноти. З іншого боку, це також здійснення постійного психологічного тиску на українське суспільство, деморалізація військових та керівництва країни. Історія військових кампаній за участю Москви показує, що паралельно з масованою дезінформацією російські спецслужби за допомогою різноманітних провокацій старанно вибудовують casus belli — чи то «захист російського населення», чи то «боротьба з тероризмом».
Автор Оксана Полулях
