Джерело: EUvsDisinfo
Напередодні 30 жовтня – Дня пам’яті жертв політичних репресій у Росії видання EUvsDisinfo поспілкувалося з Олександрою Полівановою, членом правління неурядової організації «Міжнародний Меморіал». Вона живе у Москві й уже багато років співпрацює з «Меморіалом».
У 1991 році за рішенням уряду 30 жовтня було оголошено у Росії національним святом. Російська НУО «Меморіал», у житті якої велику роль відіграв лауреат Нобелівської премії миру Андрій Сахаров, робить величезний внесок у документальну реєстрацію фактів репресій і допомагає вшанувати пам’ять жертв. Численні товариства по всій Росії надають організації підтримку своїми пожертвами, волонтерською роботою та іншими засобами.
Проте в останні роки «Меморіал» та інші НУО зазнають гонінь; російська влада називає їх «іноземними агентами» у рамках брудної кампанії, побудованої на сфальсифікованих судових справах і дезінформації, а недавно на штаб-квартиру «Меморіалу» у Москві було скоєно напад. Як іще один приклад можна навести судове переслідування та обвинувальний вирок незалежного дослідника Юрія Дмитрієва, який відновив імена безіменних жертв. ЄС виступив із критикою вироку і поставив вимогу негайно звільнити Дмитрієва.
Напад на «Меморіал» – це напад на пам’ять
Ось що говорить Олександра Поліванова: «Меморіал» – це побудована з нуля громадська організація, в основі якої лежать істинні цінності суспільства, що йдуть урозріз з нинішньою політикою російської держави щодо громадян. Мені здається, що нинішній уряд найбільше боїться своїх громадян – їхніх поривань, думок, вибору і можливих дій».
Якщо не вдається заглушити меседж, можна підірвати репутацію і становище його автора – «Меморіалу». «Меморіал» не погоджується зі статусом «іноземного агента». Олександра Поліванова говорить про це так: «Меморіал» абсолютно точно не є нічиїм агентом. Ми діємо на користь російського громадянського суспільства, якого так боїться уряд». На її думку, новий закон дуже сильно вплинув на багато НУО: «Деякі НУО були змушені закритися. Тим, хто вижив, стало дуже важко виконувати свою повсякденну роботу через сильний бюрократичний тиск. Зрештою, стало дуже складно працювати із суспільством. «Меморіал» – громадська організація. Ми дуже багато працюємо з нашими партнерами – школами, музеями, університетами, бібліотеками тощо, але тепер усім цим організаціям практично заборонено працювати з нами. І, нарешті, найголовніше: цей закон згубно впливає на людей, на суспільство, на атмосферу довіри та впевненості у суспільстві. Люди просто бояться всього, що не схвалено державою. Багато людей не знають, кому довіряти, не вірять один одному. Люди просто відключають критичне мислення».
Напад на штаб-квартиру «Меморіалу» в Москві 14 жовтня стався під час показу фільму «Гарет Джонс», присвяченого голодомору в Україні після насильницької колективізації сільського господарства. Реакція поліції видається доволі дивною: жодних спроб затримати нападників, яким вдалося втекти, присутність знімальної групи скандального НТВ, обшук у прилеглих офісах «Меморіалу» та з’ясування осіб глядачів.
Зростання популярності Сталіна
Усе це відбувається на тлі повільного, але правильного просування сталінської системи в основних культурних установах і державних ЗМІ Росії.
Сталінський терор і репресії призвели до страждань і смерті мільйонів людей. У Росії немає жодної сім’ї, якій вдалося б уникнути наслідків жорстокої диктатури в тому чи іншому вигляді, часто зі смертельними наслідками. При цьому, хоч як це парадоксально, популярність диктатора помітно зросла. Про це свідчать результати щорічних регулярних опитувань: у травні 2021 року 56 відсотків опитаних назвали його великим вождем, що вдвічі більше, ніж у 2016 році.
Якщо не любов, то нове сприйняття Сталіна
Людське сприйняття – справа делікатна, але вона завжди сприйнятливою до постійного впливу та натяків. Хоча злочини Сталіна й були підтверджені документально давним-давно, починаючи ще із «секретної доповіді Хрущева» у 1956 році, пам’ять, схоже, слабшає. Нечисленні люди, яким вдалося вижити, можуть особисто розповісти про те, як працювала репресивна машина, як арешти (часто без жодної причини), абсурдні допити, тортури, в’язниці, трудові табори ставали причинами деградації людини.
Замість спогадів очевидців громадський простір заполонили нескінченні позитивні документальні фільми, кінострічки, телепередачі, твори мистецтва та гучні виставки, присвячені 30-м і 40-м рокам минулого століття. Останнє десятиліття Сталіна дедалі частіше зображують як поважного і сильного вождя, який був потрібен для збереження стабільності та процвітання промисловості в СРСР, а також як єдину людину, зусиллями якої було здобуто перемогу в Великій Вітчизняній (Другій світовій) війні.
Наведемо два невеликих приклади, які допомагають зрозуміти, як далеко зайшла Росія за останні десять років: у 2009 році в Москві розгорнулася жвава громадська дискусія на тему того, чи можна у вестибюлі однієї зі станцій московського метрополітену розмістити фразу, що звеличує Сталіна, – цитату з гімну. Результат: ні, не можна. У 2015 році, через шість років постійних маніпуляцій із громадською думкою, Сталін зайняв центральне місце у найпрестижнішій виставковій залі – Манежі по сусідству з Кремлем, на виставці під назвою «Моя історія 1914–1945». Це виставка класичного радянського реалізму, в рамках якої було показано найбільшу за останні десятиліття колекцію картин зі Сталіним: Сталін на новому аеродромі, Сталін з дітьми, Сталін перший серед рівних, Сталін під час урочистого прощання з тілом Леніна, Сталін втішає невиліковно хворого Максима Горького, Сталін виступає із промовою перед членами партії тощо. Коротше кажучи, стрілки на годиннику повернули назад – до хрущовського 1956 року.
Моя історія» – забудь про ГУЛАГ
Центральним елементом виставки «Моя історія» були цитати Сталіна та похвала на адресу його лідерських якостей. Лише в одному крихітному темному куточку скупо і похмуро розповідалося про табірну систему ГУЛАГу, але він ні в кого не викликав особливого інтересу. Вся увага була прикута до яскравих кадрів прекрасного життя у сталінському СРСР. Виставка всіляко просувала наратив про фортецю в облозі. У відеоінтерв’ю молоді росіяни розповідали про свої враження від виставки: тепер вони правильно розуміють історію. Вихваляння пакту Молотова-Риббентропа з нацистською Німеччиною як політичного шедевра – чому СРСР мав стати винятком, якщо взяти до уваги, що багато країн уклали з нацистською Німеччиною пакти про ненапад (Путін також озвучив цей аргумент), провина Польщі. Риторика в стилі «сам такий» у дії. Ця легко адаптована виставка проводилася в цифровому форматі, з 2013 року об’їхала всю Росію і зараз є частиною постійної експозиції в московському виставковому центрі ВДНГ.
Аналогічний підхід до звеличення ролі Сталіна простежується і в головних російських державних музеях, експозиції яких присвячені Збройним силам, перемозі у Другій світовій війні та 30-50-м рокам минулого століття. Навіть якщо вони не ставлять за мету виплекати новий культ чи любов до Сталіна, така популярність викликає подив.
Читання імен жертв 29 жовтня
Олександра Поліванова пишається тим, що у 2007 році «Меморіал» започаткував традицію масових зібрань 29 жовтня. Люди збираються разом, щоб уголос зачитати імена жертв політичних репресій. Дуже просто і водночас зворушливо. Просто ім’я і дата смерті чи зникнення. Раніше церемонія, що проводилася в Москві біля меморіалу «Соловецький камінь», встановленого «Меморіалом» у 1990 році навпроти будівлі служби безпеки НКВС, потім КДБ, а нині ФСБ тривала кілька годин. Це саме собою є суворим нагадуванням про масовість репресій.
Через пандемію COVID-19 цього року церемонія пройде онлайн, як і 2020 року. 29 жовтня з 10 до 22 години за московським часом відеоролики простих громадян стануть частиною марафону людей, імен і пам’ятників. Пряму трансляцію можна буде переглянути на сайті «Меморіалу» https://october29.ru/return-of-the-names.
Джерело: EUvsDisinfo
