Ми переконані, що брутальні, неправдиві статті, які дискредитують діяльність організації, а також персональні погрози, які отримують редактори та співробітники напряму пов’язані з фактчекенговою роботою StopFake. Нещодавня публікація від журналістів проекту “Заборона”, продемонструвала, що відстоюючи правду, наші працівники опиняються перед лицем потужних інформаційних загроз. Тези, опубліковані в статті, є неправдивими й такими, що спричиняють моральну та репутаційну шкоду організації.
Ми провели внутрішнє розслідування та представляємо повний аналіз ситуації.
StopFake заблокував статтю “Заборони” – неправда
Приводом для публікації стало нібито блокування фактчекерами статті на сторінці цього ресурсу. Про це автори заявляють в першому абзаці текста.
Але StopFake ніколи не блокував жодних матеріалів сайту “Заборона” в мережі Фейсбук. StopFake взагалі ніколи не мав повноважень блокувати ти видаляти будь-які пости чи профілі користувачів Фейсбук. Члени команди StopFake неодноразово говорили про це в інтерв’ю різним українським виданням. Досліджуючи тему співпраці StopFake із Facebook, автор не міг цього не знати.
В рамках партнерства із Facebook фактечекери можуть тільки маркувати пости, які містять недостовірну інформацію, та обов’язково долучати статтю-спростування, де обґрунтовується, чому ця інформація є недостовірною. Промаркований пост заблюрюється сірим фоном, де користувачів соцмережі попереджують, що пост може містити недостовірну інформацію. Також автор посту має право звернутися до StopFake, щоб виправити недостовірні дані, і в такому разі маркування знімається. За 3 місяці співпраці з Facebook в системі, де відбираються потенційні недостовірні пости, фактчекерам не траплялися ані пости проекту “Заборона”, ані пости когось із представників цього проекту. Припущення коментаторів у матеріалі щодо того, що фактчекери StopFake можуть маркувати пости як фейкові, керуючись особистими уподобаннями, не мають під собою підстав, оскільки кожен матеріал, маркований як неправдивий, має посилання на спростування, точність якого можуть перевірити усі читачі Facebook. Цей процес цілковито прозорий.
Відтак заголовок матеріалу “Заборони” є відверто неправдивим. Крім того, StopFake має спеціальну політику щодо оскарження і це дає безпосередню можливість будь-кому, хто має сумніви щодо маркування власного контенту, звернутися до них за зворотнім зв’язком.
Але є й інші причини, чому матеріал “Заборони” не відповідає стандартам журналістики та журналістських розслідувань. Він містить чимало маніпулятивних, суб’єктивних тверджень та бездоказових тез, які виглядають як чорний піар.
Теза політизованості проекту StopFake є неправдивою
Самі наведені приклади в матеріалі “Заборони” не підтримують подібне твердження. Проект StopFake спрямований на виявлення на спростування фейків російської пропаганди. Фінансово команда ніколи не підтримувалась урядом або політичними силами з України.
У зв’язку з війною між Росією та Україною, ще до моменту обрання президентом України Володимира Зеленського окрема увага російських ЗМІ була прикута до колишнього президента Петра Порошенка. Вони активно формували та просували певні наративи та образи, які, очевидно, команда StopFake неодноразово аналізувала в своїх публікаціях. Оскільки вони були пов’язані з ширшим контекстом української політики. Зараз цей акцент змістився також на чинного президента Володимира Зеленського, тому наша команда продовжує відстежувати ці наративи незалежно від політичної ситуації в країні – і спростовувати вже фейки стосовно Зеленського.
Приклади таких спростувань: https://www.stopfake.org/en/fake-president-zelensky-wants-foreign-troops-in-ukraine/, https://www.stopfake.org/en/economic-degradation-russian-media-on-ukraine-s-land-reform/.
Слід зауважити, що значна частина працівників проекту є відомими науковцями та дослідниками в сфері комунікацій. Тому у якості інформаційного та комунікаційного консультанта, StopFake активно співпрацює з чинним урядом, зокрема Міністерством культури, молоді та спорту України, у т.ч. як команда експертів у процесі розробки та обговорення законопроекту «Про дезінформацію» (2019). Також StopFake підписав Меморандум про співпрацю з Національною радою з телебачення і радіомовлення України щодо протидії дезінформації.
Парадоксально, але навіть в самому тексті “Заборони” є спростування їхнього твердження про політичну упередженість StopFake, коли автор пише про співпрацю StopFake з Міністерством освіти і науки України в рамках програми «Вивчай та розрізняй», що здійснюється Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за підтримки посольств Великої Британії та США.
Причетність до неонацизму – неправда
Єдиним джерелом для підтвердження інформації в статті “Заборони” є американській журналіст Крістофер Міллер. Автори не поцікавилися в жодної української медіаорганізації їхньої точки зору про діяльність StopFake та не наводять ніяких інших доказів та точок зору. На жаль, єдине обране ними джерело важко назвати об’єктивним. Журналіст Кріс Міллер неодноразово демонстрував суб’єктивне та вороже ставлення до проекту, розповсюджуючи емоційну та не підтверджену інформацію.
Можна з повагою ставитися до конструктивної та обґрунтованої критики, допоки вона не починає загрожувати репутації організації та позитивному моральному духу її працівників. Стаття видання “Заборона” насправді виглядає як приклад “чорного піару”, спрямованого на підрив репутації StopFake та її керівників. “Заборона” подає свою точку зору, базуючись лише на цитатах Крістофера Міллера, який ініціював публічне обговорення цієї проблеми та має суб’єктивне, упереджене ставлення до StopFake.
Це ставлення протягом багатьох років регулярно транслювалося у твітері у вигляді персональної вендетти цього журналіста, якому, очевидно, недовподоби послідовна позиція StopFake щодо захисту інформаційної безпеки України. Так само, Міллер послідовно критикував суспільно-політичні процеси, які відбувалися в Україні – впровадження української мови, відстоювання української історії та культури та процес декомунізації. Тобто сам Міллер, висвітлюючи новини з України, послідовно робив те, в чому звинувачує StopFake – здійснював політизацію новин. Представники проекту StopFake неодноразово скаржилися на таку позицію Міллера і його втручання в редакційну роботу керівництву RFERL, матеріали для якої він готував, перебуваючи в Україні.
Втім, цитуючи Міллера як єдиного журналіста в цьому матеріалі, “Заборона” наводить набір необгрунтованих претензій, які мають кинути тінь на журналістські стандарти StopFake та персонально на головного редактора Євгена Федченка.
Наприклад Кріс Міллер стверджує, що Євген Федченко начебто “виступає проти журналістів і свободи слова”. Але це неправда, бо Євген Федченко є провідним українським журналістом з більш ніж 20-річним досвідом роботи у цій галузі. Головна позиція Євгена Федченка, яку він послідовно відстоював, стосувалась того, щоб не сприймати журналістів з російських пропагандистських медіа як представників професії і послідовно боровся з всілякими проявами дезінформації. Ця позиція отримала підтримку в професійному колі медіа фахівців.
Ми переконані, що внесок Євгена Федченка в розвиток свободи слова та журналістської освіти є справді неоціненниим. Євген з 2002 року викладає у Школі журналістики, а з 2006 року – є її директором, його випускники працюють в усіх провідних медіа України. В тому числі і в “Забороні”.
“Заборона” використовує вирвані з контексту твердження стосовно Євгена Федченка. Наприклад, згадана стаття створює у читача уявлення, що “Євген Федченко нібито підтримував деяких ультраправих публічно”. Як доказ вони наводять наступне: “Наприклад, у 2018 році він (Євген Федченко) розкритикував допис «Громадського телебачення» про затримання представниками організації С14 бразильського бойовика Рафаеля Лусваргі”.
Насправді йдеться про єдиний пост Федченко у твітері, де він констатував реальні факти: Олександр Войтко (якого автори статті називають неонацистом) дійсно був студентом у Школі журналістики (є наказ про зарахування), потім став викладачем (існує витяг з трудової книжки), а потім одним із перших зголосився добровольцем на російсько-українську війну і врешті одержав статус ветерана війни (він має посвідчення УБД). Це офіційна, відкрита інформація. Але саме на підставі цього поста був зроблений висновок про начебто симпатії Євгена Федченка до праворадикалів.
Що ж до статусу організації С14, яку Громадське, а потім і пан Міллер називають “неонацистами”, то є рішення українського суду – трьох інстанцій, який прийшов до протилежного висновку: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83537340?fbclid=IwAR1pjFdh3phCPkAReGB8cxvLntWsFe4DJR6ZIRMaxUWJS9tufToS385HSa8
Існує також рішення Касаційного господарського суду, Справа #910/10429/18, рішення від 21.01.2020
“Заборона” тут також спростовує сама себе, зазначаючи, що у серпні 2019 року суд задовольнив позов праворадикалів.
Ми вважаємо, що така реакція є відповіддю на публічну критику Громадського. Такі агресивні непрофесійні кроки журналістів “Заборона” є прямим нападом на свободу слова. Нагадаємо, що Євген Федченко був членом Наглядової Ради Громадського, в повноваженнях якого було аналізувати та оцінювати роботу організації, та критикувати її – якщо потрібно.
Твердження щодо зв’язків Марка Супруна з неонацистами також не відповідають дійсності. Такі серйозні закиди робляться здебільшого на підставі фотографій, на яких Марко Супрун поруч з людьми, яких автор статті вважає радикалами. Більшість цих фото раніше публікувалися на проросійських сайтах або блоґерами. Марко Супрун також фотографувався з членами ЛГБТ-спільноти України, різних мистецьких спільнот, кіноспільнот, політиками різних парламентських фракцій та послами. Він також був сфотографований поруч з рабином Яковом Блайхом, але це не робить його членом його синагоги.
Марко Супрун – це ведучий англомовного телевипуску StopFake, відомий своєю волонтерською діяльністю та є публічною особою. Він був співпродюсером художнього фільму «Наші котики». Це військова комедія, дії якої відбуваються у 2014 році на передовій, де добровільні батальйони України захищають Україну від російської навали. Супрун читає багато лекцій та презентацій різній аудиторії, фотографується з учасниками таких заходів. Дійсно, продюсери цього фільму провели передпрем’єрний показ для ветеранів Збройних сил України, кілька сотень ветеранів були присутніми, там було зроблено фотографії. Але стверджувати, що фотографуючись з кимось, ви стаєте однодумцями чи союзниками – це відверта маніпуляція та наклеп. Найголовніше, що автори статті не наводять жодних цитат чи дій, які б вказували на те, що Марко Супрун є носієм будь-яких «нацистських поглядів».
Підкреслюємо, що всупереч припущенням «Заборони», Марко Супрун не залучений до спільного проекту перевірки фактів з Facebook. Виключно на волонтерських засадах Марко веде тижневу англомовну телепрограму, редактором якої є інша авторитетна журналістка Ірена Халупа. Свого часу ведучими випусків були відомі журналісти, волонтери Корпусу миру США, американські бізнесмени та науковці. Випуски транслювалися українською державною платформою іномовлення та Громадським телебаченням.
На жаль, стаття від “Заборони” не є поодиноким випадком. Вона є продовженням тривалої проросійської травлі команди StopFake, яка нав’язується аудиторії з метою дискредитації проекту. Публікації з ідентичним змістом неодноразово публікувалися в пропагандистських російських та проросійських виданнях RT, Strana.ua і поширювали неправдиву інформацію про учасників проекту, джерела фінансування тощо.
В останні кілька місяців подібні дискредитуючі матеріали регулярно публікувало російське пропагандистське видання Украина.ру, Царьград, Красная весна, rubaltic. Зокрема, приводом для інформаційної атаки стала новина про вибір StopFake партнером проекту Third-party Fact-checking Program.
Ось лише деякі приклади таких дискредитаційних матеріалів:
https://ukraina.ru/exclusive/20200518/1027725144.html
https://ukranews.com/news/712616-zaboronu-zablokirovali-za-kritiku-neonatsistov
http://ukrrudprom.com/digest/Facebook_i_natsisti_Kak_i_pochemu_tsenzori_sotsseti_blokiruyut_k.html
https://rossaprimavera.ru/news/40cc624e
Щодня на редакційну скриньку StopFake надходять різні образи та необґрунтовані обвинувачення. Так, у зв’язку з перевіркою матеріалів щодо пандемії COVID -19, редактори проекту неодноразово отримували телефонні дзвінки з фізичними погрозами за промарковані матеріали. Варто згадати випадок з автором, який стверджував у фейсбуці, що винайшов ліки від COVID-19 (ними виявились ліки для тварин https://www.stopfake.org/ru/fejk-lekarstvo-ot-koronavirusa-est-eto-vetoks-1000/) та дзвонив співробітникам організації з погрозами фізичної розправи за фактчекінг. В таких умовах команда невпинно продовжує робити свою роботу.
Команда StopFake є лідером фактчекінгової роботи не лише в Україні. ЇЇ роботу неодноразово відзначали журналістські та урядові організації сього світу. За шість років роботи про проект розповіли понад 500 світових ЗМІ, в тому числі й New York Times, CNN, Politico, Washington Post та інші.
У 2014 році StopFake отримав нагороду The Bobs від Deutsche Welle як найкращий проект російською мовою. У 2016 році StopFake потрапив у список New Europe 100 (організації та особи, які змінюють Центральну та Східну Європу), складений Res Publica, Google, Visegrad Fund і the Financial Times.
У 2017 році проект StopFake отримав престижну премію демократії від Національного демократичного інституту (NDI) як організація, що є лідером у глобальній боротьбі з пропагандою та дезінформацією. І тепер команда сама опинилась перед потужними інформаційними атаками, які несуть непоправні репутаційні загрози.
Наглядова Рада StopFake високо цінує співпрацю з компанією Facebook та готова відстоювати честь і безпеку працівників організації в різний спосіб. Тому ми звертаємося до керівництва Фейсбук з проханням спільно розробити стратегії захисту партнерських організацій. Адже в умовах інформаційної війни з такими проблемами може зіткнутися кожна фактчекінгова організація, яка протистоїть антидемократичним явищам в інформаційному просторі та відстоює правду.
