Джерело: Голос Америки
Експерт вважає, що російські «теорії змови» про причетність США до казахстанської кризи зміцнюють думку про «неосудний» Кремль.
Російські пропагандисти від початку кризи в Казахстані пов’язали її зі Сполученими Штатами. Робили вони це не у своїх офіційних ефірах, а у Telegram-каналах, але їхні натяки на те, що Вашингтон нібито приклав руку до цієї кризи, були цілком прозорими.
Зокрема, головна редакторка телеканалу RT і агенції Sputnik Маргарита Сімоньян написала у своєму Telegram-каналі, що керівництво Казахстану, відсилаючи громадян своєї країни навчатися до США, «навчало потенційну п’яту колону». Вона також заявила, що в обмін на допомогу казахстанське керівництво має «Крим визнати», а російську мову зробити в країні другою державною.
Багато медіа, близьких до Кремля («Комсомольская правда», «Царьград-ТВ» та інші) опублікували «експертні думки» коментаторів, які заявляли про зв’язок насильства в Казахстані з глобальним протистоянням США та Росії. В одному з таких коментарів агентства News Front (на думку Держдепартаменту США, що є одним з основних провідників російської дезінформації), сказано прямо: «Революція» в Казахстані – козир США за столом переговорів із Росією».
Прессекретарка Білого дому Дженніфер Псакі в середу прокоментувала теорії змови, які поширює Росія, назвавши їх «абсолютно неправдивими».
Старший експерт Інституту «Агора» при Університеті Джонса Гопкінса Пітер Померанцев (Peter Pomerantsev) в інтерв’ю Російській службі «Голосу Америки» розповідає, як працює в цьому випадку пропаганда, побудована на конспірології.
Данило Гальперович: Російські пропагандисти від початку подій у Казахстані заговорили про причетність США до протистояння між владою та протестувальниками у цій країні. У російських провладних медіа також буквально відразу з’явилися коментарі, які просувають цей наратив. Навіщо, на вашу думку, це робиться?
Пітер Померанцев: Тут треба говорити як про «домашні» дивіденди, так і про зовнішньополітичні. Якщо говорити про «домашні», то тут ми бачимо прямо концентровану суть конспірологічної пропаганди. Вона полягає в тому, що така пропаганда дає людям прості пояснення подій, які складно зрозуміти, а те, що відбувається у Казахстані зараз, дійсно складно зрозуміти. Я думаю, що звичайний росіянин мало що розуміє зараз із того, що там відбувається, і пропаганда дає готову версію, яка все пояснює та прибирає всі складнощі, приземляє і спрощує складний світ до рівня банальної «теорії змови». І така «теорія змови» дуже потрібна, тому пропаганда успішна.
Якщо говорити про зовнішній ефект, то я не знаю, наскільки такі, цілком зрозумілі конспірологічні наративи працюють у переговорах Росії з іншими країнами, тому що ми не знаємо, як насправді проходять ці переговори, коли, скажімо, Лавров і Бернс сідають за стіл і реально починають спілкуватися. Але в публічному просторі Росія цілком успішно зводить розмову із Заходом до тем «ви нас образили» і «ви втручаєтеся у справи нашого регіону». І це вкладається в ту концепцію світу, яка просувається Кремлем. У цьому сенсі дивіденди залежать від того, наскільки Кремль може переконати Америку, що він живе абсолютно у своїй реальності, що він неосудний, і що його треба боятися. Стара теорія Ніксона: якщо ти хочеш отримати результат переговорів, то маєш вдавати психа. Можливо, якщо пропаганда видається повністю божевільною, то це допомагає переконати Вашингтон у тому, що Путін небезпечний, тому що він втратив зв’язок із реальністю.
Д.Г.: Якщо говорити про «домашній» аспект цієї пропаганди – якою мірою, на вашу думку, люди в Росії їй вірять?
П.П.: Це хороше запитання – наскільки люди взагалі вірять у пропаганду, і російські люди зокрема. Російський глядач і читач досить цинічний, і він часто пишається своїм розумінням того, що йому брешуть. Але тонкість якраз у тому, що конспірологічна думка добре працює саме з тими людьми, які дуже цинічні. Люди, які часом із виправданих міркувань не вірять «мейнстрим-медіа», класичним ЗМІ, переходять не в якийсь вільний простір критичного мислення, а вдаються у конспірологічні теорії.
Це парадокс, із яким інтелектуально складно впоратися: гіперцинічні люди схильні до конспірологічного мислення. І навіть якщо люди не вірять якомусь специфічному меседжу, вони можуть вірити в конспірологічну картину світу. Ми це бачимо на прикладі соціологічних опитувань, які ми проводимо в інших пострадянських країнах.
Д.Г.: У Казахстані, за повідомленнями інформагентств і очевидців, насильство проявилося в дуже серйозному масштабі, повідомляється про велику кількість убитих і поранених. З іншого боку, в Білорусі ненасильницький протест закінчився повним розгромом опозиції та посиленням контролю Москви над Мінськом. Який інформаційний сигнал із того, що відбувається в Казахстані, отримають протестувальники — білоруси або росіяни?
П.П.: Мені здається, ця розмова стосується не лише білорусів чи росіян, вона взагалі стосується всього протестного середовища, яке виступає проти авторитарних режимів. У цій розмові є ціла школа думки, яка каже, що головне – не починати якихось збройних дій і не піддаватися на заклики до них, бо це все передає право головного ходу тій стороні, яка має більше зброї, а більше зброї завжди буде у влади. До цієї школи належать Ганді, Мартін Лютер Кінг та організатори протестів у Югославії в 1999 році: всі вони вважали, що найголовніше – це уникнути збройного зіткнення, тоді як мета влади – завжди зробити його збройним. І завжди з’являються ці історії про те, що влада впровадила своїх агентів до лав протестувальників, щоб розпочати насильницьке придушення.
З іншого боку, після того, що ми бачили в Білорусі, багато хто говорив – ні, у білоруському протесті був момент, коли потрібно було, як то кажуть, «брати Бастилію»: коли були тортури у в’язниці, то, на їхню думку, потрібно було брати цю в’язницю. Це дуже складна розмова, в якій немає простої відповіді. Але якщо ми говоримо про статистику, про цифри, то історично набагато успішнішими були саме ті визвольні рухи, які не використовували насильства.
Джерело: Голос Америки Данило Гальперович – репортер Російської служби «Голосу Америки» в Москві. Співпрацює із «Голосом Америки» з 2012 року. Тривалий час працював кореспондентом і ведучим програм на Російській службі Бі-Бі-Сі та «Радіо Свобода». Спеціалізація – міжнародні відносини, політика та законодавство, права людини.
