Юрій Бершидський, для The Insider
Кореспондент Першого каналу Іван Благой до 75-річчя бомбардування Дрездена британською та американською авіацією створив сюжет, у якому ця трагічна сторінка Другої світової війни представлена як масове вбивство мирних жителів, що його західні союзники вчинили, щоб продемонструвати міць своїх ВПС Радянського Союзу. У сюжеті сказано:
«Одне з найкрасивіших міст світу зруйнувала англо-американська авіація. Бомбардування тривали три дні. Загинули понад 20 тисяч мирних громадян. Причому воєнної необхідності в такій операції, як зазначають фахівці, не було. Чому ж у місті не залишили каменя на камені? <…>
Дрезден – місто нацистської Німеччини. Про це забувати, звісно, не можна. І тим не менше, на той час це було місто майже без військової промисловості, наповнене біженцями. <…>
Удар часто пояснюють необхідністю знищити великий залізничний вузол, важливий для перекидання військ. Але з вокзалу вже через дві доби відправляли поїзда. А історичний центр – як місячний ґрунт. <…>
Британці, звісно, не забули варварські бомбардування Ковентрі та Лондона. Вони на рахунку Люфтваффе. Тож – так, те, що сталося з Дрезденом, можна було б розглядати як помсту. Але в пам’ятках для пілотів були слова: “Показати росіянам, на що здатні королівські ВПС”. Токсичний актив. Черчіль про руйнування Дрездена в мемуарах не згадував зовсім, а в архівах ЦРУ є цікаві документи. Під час холодної війни американці хотіли звинуватити у всьому СРСР. Це нібито Радянський Союз просив розбомбити Дрезден. Було доручено знайти документи. Перерили все: “У відповідь на ваш меморандум від 4 грудня 1951 року це бюро не змогло знайти жодних документальних свідчень про прохання росіян бомбити Дрезден”».
Говорячи про Дрезден як про мирне місто, наповнене біженцями, Благой повторює заяви нацистських пропагандистів з відомства Геббельса, зроблені після бомбардування. Насправді місто було важливим центром військової промисловості. Як пише у книзі «Бомби над Біскаєю, Барселоною і Дрезденом» каталонський історик Жоан Марія Томас, в місті налічувалося 127 підприємств, які випускали військову продукцію, в тому числі один із найбільших заводів оптичного обладнання.
Крім того, Дрезден був одним із найважливіших транспортних вузлів, руйнування якого серйозно ускладнило перекидання німецьких військ із Західної Європи на Східний фронт. Однією з основних цілей американських ВПС у Дрездені була сортувальна залізнична станція. Головний вокзал, розташований поблизу історичного центру міста, також було зруйновано практично повністю. Через кілька днів після бомбардування німцям вдалося частково відновити залізничне сполучення, але далеко не в повному обсязі. Після великого лютневого бомбардування американська авіація продовжувала бомбардувати відновлювані залізничні об’єкти, і в квітні робота дрезденського вузла повністю припинилася.
Запитання про те, чи було прохання радянської сторони про бомбардування Дрездена, залишається спірним. В офіційних документах є лише прохання про авіаудари по Берліну та Лейпцигу. Британський історик Фредерік Тейлор у книзі «Дрезден» пише, що під час Ялтинської конференції 4 лютого заступник начальника Генштабу Олексій Антонов звернувся до союзників із проханням підтримати радянський наступ авіаударами по німецьких містах. Згадування конкретно Дрездена в офіційних записах лише одне: радянська сторона пропонувала бомбардування по лінії Берлін – Дрезден – Відень – Загреб. Однак перекладач британської делегації Х’ю Лунгі згадував:
«Я безпосередньо брав участь в переговорах про бомбардування Дрездена, про яке просили росіяни. На пленарній сесії в день відкриття конференції генерал Антонов згадав це, оскільки Дрезден був важливим вузлом. Вони не хотіли, щоб надійшло підкріплення з Західного фронту, з Норвегії, Італії й так далі. Наступного дня на зустрічі начальників штабів у резиденції Сталіна в Кореїзі Антонов абсолютно чітко сказав: “Ми хочемо бомбардування дрезденського залізничного вузла, оскільки побоюємося, що німці організують опір на останньому рубежі”. І ми повністю з цим погодилися».
Кореспондент Першого каналу Іван Благой відомий як автор одного з найгучніших фейків російської пропаганди – про берлінську дівчинку російського походження, нібито викрадену і зґвалтовану мігрантами. На його рахунку й інші пам’ятні зразки жанру – про те, як хакери з ЦРУ вбили американського журналіста, перехопивши управління його автомобілем і спрямувавши його в дерево, і про те, що звіт ОЗХЗ про хімічну атаку в Сирії нібито було сфальсифіковано.
Юрій Бершидський, для The Insider
