Джерело: Олеся Шуткевич, для Дня
Свого часу військовий фотограф часів В’єтнамської війни Едді Адамс сказав, що фотографія – це наймогутніша зброя у світі. Люди вірять фотографіям, а вони брешуть, навіть без очевидної маніпуляції. Ці слова любить часто повторювати на своїх лекціях старша викладачка кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса, фотограф, член правління Національної спілки фотохудожників України Інна Єрмакова. Ось уже понад п’ять років вона досліджує приховані смисли документальної фотографії, особливо військової і політичної тематики, які здатні не просто відображати, а конструювати реальність. Це перетворює їх на інструмент маніпуляції, що особливо небезпечно в контексті інформаційно-смислової війни.
«Всі ми живемо у світі картинок і сприймаємо інформацію картинками, – розповідає Інна Єрмакова. – На жаль, сучасна система освіти дуже мало вчить створювати картинки і практично взагалі не навчає їх зчитувати. Через це виникає певне викривлення дійсності. І якщо журналісти, медіа-експерти та фахівці знають, як факчекіти зображення, то прості споживачі сприймають фотографію як документ, копію дійсності. А насправді це далеко не так і не завжди, тому що кожне зображення має величезне поле для маневру і викривлення смислів. Як їх помітити, викрити і перепрочитати, я навчаю своїх студентів і не тільки».
«ЦЕ СПРАВЖНІ СВІТЛИНИ. АЛЕ ВОНИ ВІДВЕРТО МАНІПУЛЯТИВНІ»
На своїх лекціях Інна Єрмакова вчить не довіряти зображенню і особливо уважно «читати» документальну фотографію. Адже процес створення фотозображення і процес його сприйняття має набір відмінностей, які містять принципові протиріччя. Сприйняття документальної фотографії часто спирається на художній образ, що виникає у свідомості глядача, який вносить у розуміння змісту фотодокументи певні неіснуючі характеристики зображуваних об’єктів. Це створює можливості для відходу від об’єктивності та документальності, а отже, дає змогу маніпулювати.
«На сьогодні ми розподіляємо маніпуляції зображеннями на чотири категорії: відверті фейки, постановочні знімки, фотографії, до яких застосовані графічні редактори, і світлини з художніми прийомами заради художньої виразності або властивості оптики, – вони, власне, і є сферою мого дослідження, що стосується маніпуляції смислами. Тобто це справжні світлини, без постановок, без втручання графічних редакторів, але вони відверто маніпулятивні, тобто нав’язують певний візуальний образ або контекст інформації. Для цього застосовані ракурсна зйомка, певна конкретна точка зйомки, використана багатоплановість як канал додаткового візуального повідомлення із прихованими подробицями, – продовжує дослідниця. – Наприклад, український інформаційний ресурс «Ракурс» (racurs.ua) розміщує фото Захарченка, на задньому фоні якого великим планом емблема білого голуба – символу миру. Тобто це не постановочне фото, не фейкове, але воно містить певний примус до позитивного сприйняття образу: «герой» у доброзичливій позі, позитивне тестове наповнення, голуб миру, відсутність документального підтвердження про смерть, тобто «не такий вже він і терорист». Всі ці моменти особливо небезпечні в контексті сучасної війни. До речі, прийоми зовсім не нові, просто технічно вдосконалені».
«ВСІ ФОТОГРАФИ ПО-РІЗНОМУ ЙОГО СФОТОГРАФУВАЛИ»
До слова, буквально днями Інна Єрмакова спільно зі своїм колегою Костянтином Родигіним і за підтримки ДонНУ ім. Василя Стуса видали навчальний посібник «Візуальний контент медіа як інструмент маніпуляцій у контексті інформаційно-смислової війни». У ньому міститься історичний екскурс, огляд сучасних технологій створення маніпуляцій з використанням документальних фотоматеріалів або з викривленим смисловим навантаженням. Також подається кілька практичних кейсів, як правильно зчитати і перепрочитати зображення в контексті сучасної війни. Автори висловлюють жаль, що до посібника не увійшов один цікавий момент – фотосесія нинішнього президента України, яку проводили фотокореспонденти провідних світових ЗМІ напередодні зустрічі «нормандської четвірки», зокрема, американського The Time, німецького Der Spiegel і французького Le Monde. Всі три світлини знято з різницею в кілька хвилин, але образи на них суттєво відрізняються один від іншого.
ОДНА ФОТОСЕСІЯ І ТРИ ОБРАЗИ —
«Разом з іноземними фотокорами працював і мій колега Олексій Фурман. На своїй сторінці в ФБ він поділився враженнями від фотосесії, зазначивши, що всім фотографам було відведено однакову кількість часу на фотосесію Володимира Зеленського. І хоча різниця між фото була в кілька хвилин, всі чотири фотографи по-різному його сфотографували, створивши кардинально різні образи, – розповідає Інна Єрмакова. – Звісно, тут відіграє роль редакційна політика, але варто брати до уваги і позицію країни, де працює той чи інший ресурс, а саме: як фігуру українського президента подають на обкладинці або головній сторінці. Це все я веду до того, що сучасний читач, глядач має бути уважним і реагувати на зображення не просто як на фото, яке зчитується миттєво, тому що така наша фізіологія, а як на документ, який потрібно прочитати, проаналізувати».
«ВІЗУАЛЬНА КАРТИНКА – ПОВНОЦІННИЙ САМОСТІЙНИЙ КОНТЕНТ»
Дійсно, сучасна фотографія здатна не тільки перетворитися у приховану рекламну промоцію, передати потрібне смислове навантаження, а й зробити завуальовану політичну заяву. А це потребує правильного аналізу та розуміння функцій, для чого вона зроблена і який вплив матиме на масову й елітарну культуру. Про це не часто замислюються не тільки пересічні українці, а й сучасні журналісти. Підбираючи світлини до своїх публікацій із фотобанків, вони також подекуди спотворюють візуалізацію, навіть викликають дисонанс у сприйнятті. Наприклад, текст може бути написаний про злочинців, а фото знято з нижнього ракурсу, що візуально, через особливості зорового сприйняття, ніби вихваляє їх. Мозок сприймає текст про злочинців, але візуально ми бачимо вихваляння цих фігур і применшуємо усвідомлення жаху скоєного ними.
«Така невідповідність – також маніпуляція. Вона виникає через низьку культуру і консерватизм системи освіти, яка не встигає реагувати на сучасні виклики, – констатує викладачка. – Війна змусила нас швидко вчитися, виявляти фейкову інформацію і спростовувати її. Але, як каже Георгій Почепцов, на сьогодні в нас не просто інформаційна війна, а війна сенсів, і потрібно адекватно реагувати на ворожі маніпуляції, створювати медійний імунітет до інформаційних провокацій. Найкраще з цим завданням можуть впоратися освіта і освіченість. Потрібно вчитися критично сприймати інформацію і поширювати медіагігієну не тільки на тексти, а й на візуальний контент. Це буде ще більш актуальним у майбутньому, оскільки ми переходимо на той етап, коли візуальна картинка – вже не просто «гачок» до тексту, а повноцінний самостійний контент».
«МИ СПОЖИВАЄМО СВІТ ОЧИМА ВІД 60 ДО 90%, А ОСЬ ПРАВИЛ ЦЬОГО СПОЖИВАННЯ НЕ МАЄМО»
Особливо обережними Інна Єрмакова радить бути з тими документальними фотографіями, які містять певні символи, емблеми, сакральні теми. Наприклад, образ дітей, який часто використовували для поширення фейкової інформації на початку війни, в 2014 році. Такі фотографії відразу привертають увагу, виводять зі стабільного стану, і на тлі хвилювання людина втрачає здатність критично мислити і критично сприймати інформацію. Тобто ведеться на емоцію, заради якої була запущена маніпуляція.
«Звісно, якщо порівнювати з 2014-м, коли ми глобально відставали в розпізнаванні та спростуванні дезінформації, на сьогодні ситуація краща, і українці стали більш медіаосвіченими. Але досі бракує роботи з зображеннями. У нас немає в достатній кількості фахівців з медіаконтенту, фотографів із вищою освітою, а потрібно знати техніку та технологію зйомки, – каже викладачка. – У нас досі немає чітких редакційних настанов, як використовувати зображення. Це призводить до того, що до тексту ми можемо пред’явити свою неув’язку, базуючись на стандартах і нормах, а до фото не можемо. Тобто те, як ви сприйняли, – це ваша зона відповідальності, тому що фотограф – художник, він так бачить. Насправді так не повинно бути, зокрема, у площині документальної фотографії. Адже художник, дизайнер, фотограф, який працює з зображеннями, він може визначати, що саме впливає на особливості сприйняття. Тому на сьогодні в нас дилема, ми споживаємо світ очима від 60 до 90%, а ось правил цього споживання не маємо».
«НЕ ВАРТО НЕДООЦІНЮВАТИ ФОТОГРАФІЮ, ОСОБЛИВО ЯКЩО ВОНА ІСНУЄ ПОЗА ПРАВИЛАМИ»
Створити псевдореальність на фотографії насправді нескладно. Більш того, маніпулювати можна на всіх етапах. На стадії створення фотографії саме фотограф обирає точку зйомки, ракурс, який буде присутнім у кадрі, й те, що залишиться за ним. На стадії атрибутації він може вказати неправдиві дату, заголовок, персоналії, геолокацію таким чином, щоб фото з Чечні «перекочувало» в Україну. На стадії обробки поста він може використовувати графічні редактори та додавати будь-які деталі або «факти». На стадії контексту можна зробити світлину магнітом, тобто текст ні про що, але зображення зачепило і запам’яталося.
«Не варто недооцінювати фотографію, особливо коли вона існує поза правилами, – резюмує Інна Єрмакова. – Якщо немає конкретних установок до візуального контексту, то не слід забувати про загальні стандарти журналістики, тому що фотожурналістика не є окремою галуззю, просто навчіться їх адаптувати і працюйте за правилами. Журналісти – не пропагандисти, але повинні розбиратися у всіх видах інформаційної «зброї». Як ті знання використовують – це вже інше питання. Головне, щоб самі журналісти не спускалися до рівня каналізації й не ставали ретрансляторами, а ще гірше – споживачами неправдивої фотоінформації, тому що тоді нам у сучасній війні сенсів не перемогти».
Джерело: Олеся Шуткевич, для Дня
Світлини надані Інною Єрмаковою.
