Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Щоразу, коли Україна намагається себе захистити, проросійські хлопці вдають, що ніякої анексії Криму не було.
Вони твердять про свободу слова і цензуру. Про права людини і плюралізм. Вони поводяться так, ніби надворі знову довоєнний 2010-й. У якому Крим цікавий хіба що курортним сезоном, а Донбас – величиною «вугільних» дотацій.
У ті довоєнні роки Україна жила за правилами ринку. За її майбутнє боролися два центри впливу: Захід працював із громадянським суспільством, Росія – з політичними елітами. Прихильники кожного вектора воювали один з одним на виборах, але ні про яку «кровну помсту» не йшлося.
У тій довоєнної реальності не було лінії фронту, а тому її важко було перейти. Можна було розмірковувати про конкуренцію і солідарність. Про єдині правила та рівні можливості. Все змінилося в ту мить, коли «лінія фронту» позбулася лапок.
ПРОРОСІЙСЬКІ ПАРТІЇ ПОВІРИЛИ У СВОЮ БЕЗКАРНІСТЬ. У ТЕ, ЩО ЗМОГЛИ РОЗДОБУТИ ІНДУЛЬГЕНЦІЮ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Проросійські партії в Україні втратили своє право вважатися різновидом норми сім років тому. В ту мить, коли Москва ввела свої війська на територію півострова. В ту мить, коли окупаційні сили влаштували вторгнення на Донбас.
Московські розмови про українську «хунту» спростовувалися тим, що адвокати Кремля залишилися в політичному житті Києва. Якби Україна нагадувала ту країну, про яку розповідав російський телевізор, – ніякий Віктор Медведчук не був би можливим.
За ці сім років проросійські партії повірили у свою безкарність. У те, що змогли роздобути індульгенцію від відповідальності. Вони повірили, що можуть і далі займатися тим, чим займалися до війни, а саме – знесенням української державності.
З невеликою правкою. Протягом останніх семи років вони агітували вже не стільки за Москву, скільки проти Європи. Не стільки за російські правила гри, скільки за знищення західних. Тих самих, які покликані були боротися з корупцією і створювати простір для розвитку.
У ЇХНІЙ КАРТИНІ СВІТУ НЕ БУЛО АНЕКСІЇ КРИМУ ТА ОКУПАЦІЇ ДОНБАСУ
Проросійські партії торгували невір’ям і цинізмом, брехнею і ненавистю. Топили факти в фейках і намагалися переписати реальність. У їхній картині світу не було анексії Криму та окупації Донбасу. Зате були розповіді про зовнішнє управління і безпричинну русофобію. Втім, весь їхній бунт проти західного впливу зводився лише до спроби передати ці важелі в руки Москви.
Вони робили ставку на свідомих негідників і корисних дурнів. Перші повинні були робити брудну роботу. Другі – прикривати роботу перших, розмірковуючи про ринок ідей і свободу слова. При цьому обидві групи намагалися уникнути розмови про те, що трапилося навесні 2014 року.
Тому що окупація українських територій вибивала у них з-під ніг залишки етичного фундаменту, на якому вони намагалися встояти. Розмова про російське вторгнення обнуляли їхні спроби прикидатися частиною українського політичного пейзажу. Вони намагалися зробити вигляд, що їх існування в Україні після початку війни – це норма. Хоча насправді це було лише прикре непорозуміння.
НИНІШНІ САНКЦІЇ ЩОДО ПРОРОСІЙСЬКИХ СИЛ – ЦЕ ВСЬОГО ЛИШЕ ЗАПІЗНІЛА ГІГІЄНІЧНА ПРОЦЕДУРА
Вони могли вимагати участі в українській дискусії – до анексії Криму. Вони могли розмірковувати про майбутнє країни – до вторгнення на Донбас. Росія сама відібрала у них і те й інше, вирішивши переписати історію України за допомогою зброї. І нинішні санкції щодо проросійських сил – це всього лише запізніла гігієнічна процедура. Яка мала статися в 2014-му, а сталася в 2021-му.
Вони дуже хочуть, щоб ми забули контекст. Щоб викреслили з пам’яті їхні біографії. Щоб перестали озиратися. Тому що тільки це здатне повернути їм довоєнну легітимність.
Ту саму, яку в них відібрав Кремль сім років тому.
Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Павло Казарін – оглядач Крым.Реалии. Публіцист, телеведучий. Жив і працював у Сімферополі, переїхав до Києва в 2014 році після анексії півострова. Сфера інтересів – пострадянський дрейф і еволюція України.
