Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
У відпустці випало подивитися російське телебачення.
Чесно кажучи, я виявився не готовим. Мені доводилося чути, що Україна заполонила російський телеефір. Про те, що нас призначили головним жупелом і головною темою. Але безпосереднє знайомство з двоголовим телеконтентом вибиває з колії.
Російський телеекран готує глядача до війни. Дегуманізує мене і мою країну. Аудиторію переконують в тому, що по сусідству з Росією живуть людожери, які не заслуговують поблажливості. Напади телевізійної ненависті проходять щодня – на всіх основних телеканалах.
Цікаво, а мешканці Кремля знаходяться поза цим процесом чи все-таки всередині? Інакше кажучи: вони замовники подібного чи вже стали аудиторією? Якщо «колективний Путін» дивиться російське телебачення, то, виходить, що змія вкусила себе за хвіст. А якщо він всього лише координує контент – то в його владі дати відмашку на зниження градуса істерії?
КОЛИ ВЖЕ ТИ СТВОРЮЄШ ГОЛЕМА – ЗАВЖДИ Є РИЗИК СТАТИ ЙОГО ЗАРУЧНИКОМ
І це не просте запитання. Адже коли ти створюєш голема – завжди є ризик стати його заручником. Якщо накачуєш суспільство ненавистю, то чи здатне воно потім без неї прожити? Російський обиватель живе в реальності розіпнутих хлопчиків і тотальність подачі не залишає йому право на сумніви. Після того, що говорить йому про Україну телеекран, єдиний можливий вихід для нього – це йти у військкомат.
Остаточна деградація російських медіа трапилася вже на наших очах. Тригером стали протести на Болотній площі – після них розпочалася фінальна медіазачістка. Зміна власників газет і журналів супроводжувалася переродженням всіх тих, кого в дев’яності і нульові прийнято було називати рупором російської ліберальної думки.
Втім, гадаю, що більшість цих людей сьогодні є абсолютно щирими з глядачем. І справа не тільки в грошах. Самі по собі гроші не подарують спокійний сон і безтурботну впевненість у власній правоті. Хочеться себе поважати, а для цього потрібна переконаність у правильності вибору. Щоб звучати щиро, потрібно вірити в те, що говориш.
Багато з тих, хто сьогодні в Росії годує глядача ненавистю, свого часу опинилися перед вибором. Аби виправдати у власних очах перехід до провладного табору, вони переконали себе, що захищатимуть менше зло заради недопущення більшого.
Це етичне рівняння дозволило колишнім російським ліберальним світочам перейти лінію фронту. Справді – що може бути простіше? Досить було оголосити нинішній російський стан справ «меншим злом» і дозволити уяві намалювати картину зла більшого, аби потім погодитися стати Атлантом, що тримає державне небо.
ПРОЦЕС ПРИРУЧЕННЯ РОСІЙСЬКИХ МЕДІА РОЗТЯГНУВСЯ НА РОКИ І ОСТАТОЧНО ЗАВЕРШИВСЯ ВЖЕ ПІСЛЯ АНЕКСІЇ КРИМУ
Саме так виглядає універсальна формула переходу з журналістики до категорії «обслуга режиму». Важливо лише не помічати, що «темне сьогодення» дано тобі у відчуттях вже сьогодні, в той час як придумане тобою ж «темне майбутнє», від якого ти обороняв стіни Кремля, існує лише у твоїй уяві.
Процес приручення російських медіа розтягнувся на роки і остаточно завершився вже після анексії Криму. Тепер колишні журналісти захищають Москву від «радикального ісламу» і «глобального тероризму», «ліберального фашизму» і «вседозволеності». Кожен із них запевняє самого себе, що воює на правильному боці. Щоб докори сумління не псували хрускіт французької булки.
Але як би вони не пояснювали самим собі свою етичну трансформацію – це не скасовує головного. Російський телеекран торгує ненавистю і цей процес може розтягнутися на десятиліття. Нам залишається лише здогадуватися, як він позначиться на мешканцях сусідньої країни. Так, хтось в Україні може продовжувати вірити в те, що з сусідами можна «помиритися».
Але тільки чому вони впевнені, що примирення захочуть самі сусіди?
Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
