Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Ось вже майже сім років Москва живе у посткримській реальності.
Її стадії можуть називатися по-різному, але точка відліку одна й та сама – лютий 2014-го і триколори над будівлями кримських органів влади.
Щоб відвернути увагу від анексії – Кремль влаштував вторгнення на Донбас. Коли забуксував Донбас – відправив війська в Сирію. З того часу Росія почала застосовувати хімічну зброю проти власних громадян, скидати бомби на жителів інших країн і взяла за правило втручатися у чужі вибори. Слідом за військовим локомотивом у посткримському ешелоні йдуть санкції, антисанкції, політв’язні, «радіоактивний попіл» і «новачок».
Анексія Криму зуміла переформатувати образ Росії в усьому світі. Відтепер її чиновники токсичні, а її влада – непередбачувана. Презумпція недовіри довгостроковіша від санкцій – будь-яка кооперація з Кремлем відтепер проходить на заході суворий фейс-контроль. Будь-який сумнів тлумачиться не на користь Москви.
АНЕКСІЯ КРИМУ ЗУМІЛА ПЕРЕФОРМАТУВАТИ ОБРАЗ РОСІЇ В УСЬОМУ СВІТІ. ВІДТЕПЕР ЇЇ ЧИНОВНИКИ ТОКСИЧНІ, А ЇЇ ВЛАДа НЕПЕРЕДБАЧУВАНа
Втім, внутрішня політика Росії теж змінилася до невпізнання. Країна все більше перетворюється на корпоративну фашистську державу. В якій немає інших центрів суб’єктності, окрім владної вертикалі. На забетонованому армійському плацу прорости здатне лише те, що отримало санкцію держави. Муссоліні б це сподобалося.
Втім, той самий ескалатор, на який ступила Росія в 2014-му, продовжує везти її вниз. Москва невпинно продовжує створювати для власних громадян універсальні загрози. Нове законодавство дозволяє оголосити будь-кого, хто прямо або опосередковано контактує з іноземцями – «іноземним агентом». Або ти добровільно береш на себе це почесне звання – і потім звітуєш перед державою раз на півроку, або тобі світить штраф і тюремне ув’язнення.
Втім, нічого дивного. Головне завдання російської держави – це створення простору невизначеності. Універсальні кримінальні гачки, на які можна зловити будь-кого, хто виділяється з натовпу. Власна думка як підтвердження неблагонадійності. Постава як ознака опозиційності. Універсальні капкани, задля викорінення інакомислення на окупованих територіях.
ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ – ЦЕ СТВОРЕННЯ ПРОСТОРУ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
Відразу після анексії в Росії були чутні голоси тих, хто закликав не перебільшувати. Тих, хто говорив про невеличкий зиґзаґ, після якого все повернеться на круги своя. Тих, хто стверджував, що простір від Лісабона до Владивостока залишиться єдиним, з точки зору цінностей. Сьогодні всі ці мантри не мають жодного сенсу. Російська політика освоїла дорогу з одностороннім рухом. Звертати нікуди, та й не стане. Завтра буде тісніше, ніж сьогодні. Післязавтра буде бідніше, ніж позавчора.
Ми не знаємо, як довго проіснує нинішній російський режим. Його рятує те, що Росія не Радянський Союз. Захід не мислить її в категорії прямої і явної загрози, на боротьбу з якою потрібно кидати всі наявні сили. Москва тепер йде в довгому переліку регіональних порушників спокою, кожен з яких небезпечний і ворожий, але, одночасно, не тягне на роль есхатологічного ворога. Але чим довше Росія існує в своєму нинішньому форматі – тим глибше деградує її кістяк.
РОСІЙСЬКА ПОЛІТИКА ОСВОЇЛА ДОРОГУ З ОДНОСТОРОННІМ РУХОМ. ЗВЕРТАТИ НІКУДИ, ТА Й НЕ стане
І вся ця реальність останніх років стала можливою лише завдяки Криму. Тому самому, через який Росія почала вдивлятися в безодню, а безодня почала вдивлятися у відповідь. І є якась зла іронія, що в цьому вирі суверенних помилок вже ніхто не згадує про півострів, через який, власне, все й почалося. Але саме йому випало стати тією початковою матрьошкою, яку Росія потім раз-по-раз ховала у більші фігури.
І якщо хтось мріяв про те, що Крим зіграє глобальну роль у долі Росії, то він не помилився. Півострів цю роль зіграв.
Правда, навряд чи комусь сподобається результат.
Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з’являлися озброєні люди у військовій формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, а також сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти та блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя пройшов невизнаний більшістю країн світу «референдум» щодо статусу півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ані Україна, ані Європейський союз, ані США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
Павло Казарін – оглядач Крым.Реалии. Публіцист, телеведучий. Жив і працював у Сімферополі, переїхав до Києва в 2014 році після анексії півострова. Сфера інтересів – пострадянський дрейф і еволюція України.
