Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Я люблю тебе не за те, хто ти, а за те, хто я, коли я поряд із тобою. Цю фразу приписують то Маркесу, то Рою Крофту, але її цілком міг би сказати російський президент про вкрадений український півострів.
Адже Крим цінний для Кремля не сам по собі, а завдяки самовідчуттю, яке він дарує Москві. Останніх шість років півострів – головний доказ імперського статусу Росії. Розколупали зайця, розпатрали качку, розбили яйце і сховали голку в кримських горах – ану ж бо знайди! Але бути імперією і прикидатися нею – це не одне і те саме.
До анексії Крим ніколи не був проросійським. Просто тому, що він не знав і не міг знати пострадянської Росії. Всі довоєнні чверть століття він був прорадянським.
Радянська реальність для півострова – це три з лишком сотні підприємств. Десятки тисяч військовослужбовців Чорноморського флоту. Це курортна залізна завіса, яка вщерть заповнювала пансіонати. Виняткова роль найтеплішого морського курорту, який тільки був можливий для країни, що застрягла на рубежах Північного Причорномор’я.
Всі пострадянські роки свого існування Крим продовжував ностальгувати про власну «золоту добу»
В підсумку всі пострадянські роки свого існування Крим продовжував ностальгувати про власну «золоту добу». У цьому минулому він бачив себе важливим і потрібним, а тому за звичкою додавав собі в розмовах суб’єктності та значущості.
Будь-який диспут про глобальні події зводився на довоєнному півострові до міркувань про світових змовників, які готують йому підступи. У розмовах місцевих пікейних жилетів Крим був орденом на грудях планети Земля, непотоплюваним авіаносцем і плацдармом для боротьби за протоки. З цих провінційних пересудів народжувалися всі місцеві міфи про НАТО, яке спить і бачить, як би поставити базу в Севастополі. Звідси ж – усі розмови про турецькі територіальні домагання і апетити.
І коли Кремль вирішив анексувати Крим – проросійська частина жителів півострова очікувала повернення радянської реальності. Та вона не врахувала тільки одного. Радянського Союзу більше немає. А Росія на цю роль явно не тягне.
Що Москва запропонує Криму завтра? Яку реальність будуватиме в регіоні, який пробив дірку в її стабільності? Яку довгострокову стратегію вибере, якщо не може змусити власні банки і стільникових операторів прийти на півострів?
Поки Москва дивиться на себе в кримське дзеркало, то бачить у відображенні Радянський Союз
Крим став для Росії толкієнівським перснем. Тим самим, від якого неможливо відмовитися з доброї волі. Тим самим, який, в підсумку, знищує свого носія. Поки Москва дивиться на себе в кримське дзеркало, то бачить в відображенні Радянський Союз. Але представляти себе імперією і бути нею – це дві абсолютно різні історії.
Проросійський Крим очікував від Росії всього того, про що читав у ранніх романах Стругацьких, – там, де прогрес, нові горизонти і понеділок починається в суботу. Але тепер півострову доведеться зрозуміти, що він опинився у пізніх романах Стругацьких. В яких головним героям сюжет не обіцяє нічого хорошого.
Втім, швидше за все, проросійські кримчани до останнього будуть стояти на своєму. Стануть по інерції лаяти українську реальність і строчити доноси на сусідів, які мають іншу думку. Будуть пліткувати на лавочках про неминучу перемогу Кремля над ворогами і зловтішатися над невдачами заходу. Продовжать твердити про занепад європейської цивілізації та передрікати розквіт «русского мира». Проблема лише в тому, що надії не стають реальністю, навіть якщо ви в них ревно вірите.
У 2014 році Росія і справді обнулила свої власні спроби стати частиною Заходу. Перейшла в режим «фортеці в облозі», що на всі боки наїжачилася гарматами. Перенесла себе на машині часу в минуле – ближче до ідеологічного багажу часів холодної війни.
Але в тому й річ, що мрія про минуле абсолютно не обов’язково переносить у шістдесяті, ближче до Гагаріна і комсомольських будов. Вона цілком здатна перенести в кінець вісімдесятих. Підсумок яких відомий кожному.
Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
Павло Казарін – оглядач Крым.Реалии. Публіцист, телеведучий. Жив і працював у Сімферополі, переїхав до Києва в 2014 році після анексії півострова. Сфера інтересів – пострадянський дрейф і еволюція України.
