Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
У цьому місяці пройшов перший саміт «Кримської платформи».
Київ має намір повернути питання півострова до дипломатичного порядку денного. Офіційна мета – обговорення шляхів деокупації Криму. Заявлено, що участь у саміті візьмуть представники близько трьох десятків країн. Якщо це трапиться, то «змову мовчання» щодо долі окупованого півострова буде порушено.
Зараз Крим є такою собі фігурою замовчування. Російський суверенітет над українським півостровом ніхто не визнає, але далі політики невизнання справа не йде. З іншого боку, в цьому питанні все залежить лише від самого Києва – адже кому, як не жертві окупації, ініціювати обговорення механізмів деокупації?
Безумовно, Росія намагатиметься цьому процесу протистояти. Тому що саме обговорення цієї теми йде врозріз з її планами. Москва буде знову говорити про тотальну згоду жителів півострова із новим громадянством регіону. І робити наголос на тому, що долю півострова навесні 2014 року визначали самі кримчани.
Це брехня – долю Криму вирішувала російська армія. І навіть на момент анексії число переконаних прихильників Москви на півострові коливалося в межах сорока відсотків. Ще близько двадцяти відсотків були переконаними прихильниками України. А решта сорок відсотків кримчан були зосереджені на цінностях побутового виживання і не особливо озиралися на колір прапора.
«КРИМСЬКА ПЛАТФОРМА» ПОТРІБНА НЕ ТІЛЬКИ САМІЙ УКРАЇНІ. ВОНА ПОТРІБНА ПЕРШ ЗА ВСЕ ЦИВІЛІЗОВАНОМУ СВІТУ
У різний час цей політично інертний прошарок міг примикати до різних ідеологічних полюсів. Наприклад, в 1991 році 54% кримчан голосували за незалежність України. У ті роки була популярною ідея про те, що якщо багата радянська республіка перестане «годувати» країни Центральної Азії – то життя обивателя різко покращиться. Коли після 1991 року соціально-економічного дива не сталося, маятник хитнувся назад, і всі дев’яності роки Крим слухняно голосував за комуністів, які обіцяли відродження колишньої величі.
При цьому переконані проросійські кримчани ніколи не намагалися стати архітекторами власної долі. Навіть коли Янукович мав намір підписати угоду про Асоціацію з ЄС, на півострові не виникло ніякого «російського майдану» із проросійським порядком денним. Можливо, причина була в тому, що будь-який протест – це жертвування чимось, вихід із зони комфорту. Носії ж кримського прорадянського самовідчуття звикли вважати, що «владі – видніше». Виникало протиріччя між двома позиціями: «ми в Європу не хочемо» і «владі краще знати». Перемогла друга, зокрема й тому, що вона не вимагала від проросійських кримчан персональної активності. Поки проукраїнські жителі півострова їхали на Майдан самі, проросійських доводилося звозити на Антимайдан автобусами.
ЗМІНА ПРАПОРІВ НА ПІВОСТРОВІ НЕ БУЛА СПРАВОЮ РУК КРИМЧАН. МІСЦЕВІ ЖИТЕЛІ БУЛИ ЛИШЕ СТАТИСТАМИ ПІД ЧАС ПРОЦЕСУ ОКУПАЦІЇ ПІВОСТРОВА
А інертна кримська більшість й поготів не виявляла жодної активності. Їхній головний запит зводився до простого запиту – «аби не було війни». Коли російські військові тільки-но з’явилися на кримських вулицях – серед цієї групи кримчан панувало напружене мовчання. А пізніше, коли стало зрозуміло, що вогонь в Криму ніхто відкривати не має наміру і сценарій щодо безкровної зміни прапорів можливий – їхні емоції змінилися. Якщо на початку анексії збереження українського громадянства півостровом сприймалося цими людьми як гарантія «непролиття крові», то до кінця анексії перехід в Росію сприймався ними ж як гарантія «мирного результату».
Все сказане лише підтверджує той факт, що зміна прапорів на півострові не була справою рук кримчан. Місцеві жителі були лише статистами під час процесу окупації півострова. І доля регіону залежить не від їхніх настроїв, а тільки лишень від настроїв в Кремлі. А тому, якщо закрити очі на анексію півострова, то це означатиме, що аналогічний сценарій може повторитися де завгодно.
«Кримська платформа» потрібна не лише самій Україні. Вона потрібна перш за все цивілізованому світу. Тому самому, що прожив останні 75 років за правилами, встановленими після Другої світової війни. За тими самими правилам, які тепер Росія старанно намагається відправити у небуття.
Джерело: Павло Казарін, спеціально для Крым.Реалии
