Наталя ІЩЕНКО
«День Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років» ніколи не був просто святом – але завжди важливим ідеологічним інструментом. Це свято «від народження» було тісно пов’язано із державною пропагандою. Однак такої метаморфози, що сталася в сучасній Росії із темою Другої світової війни, не міг би передбачити навіть Сталін.
ІСТОРІЯ ІЗ МАНІПУЛЯЦІЯМИ
Напевно, немає більш складної теми для фактчекерів, ніж тема маніпуляцій і фейків навколо радянського свята 9 травня.
Як відомо, Акт воєнної капітуляції Німеччини був підписаний 7 травня 1945 року у штаб-квартирі Головного командування союзних сил (SHAEF) м. Реймсі (Франція) та набув чинності 8.05.1945 о 23:01 за центральноєвропейським часом.
Акт про капітуляцію з німецького боку підписав генерал-полковник Альфред Йодль – представник Вермахту, який отримав повноваження на підписання документу від тодішнього глави німецького уряду адмірала Карла Деница, призначеного ще Гітлером.
Від англо-американської сторони документ прийняли генерал-лейтенант армії США, начальник Головного штабу Союзних експедиційних сил Вальтер Беделл Сміт, від СРСР — представник Ставки Верховного Головнокомандування при командуванні союзників генерал-майор Іван Суслопаров.
Однак Йосиф Сталін відмовився визнавати підписану капітуляцію. Він вимагав підписання Акту на більш високому представницькому рівні, в столиці Третього рейху, Берліні. Основне радянське заперечення полягало в тому, що капітуляції гітлерівської Німеччини мала стати не просто історичною подією, а подією, яка б відображала провідний внесок радянського народу в перемогу, тоді як в Реймсі «першу скрипку» грали західні союзники. В Москві були переконані – капітуляцію Німеччини повинен приймати якомога вищий за статусом радянський воєначальник, що продемонструвати перемогу насамперед Радянського Союзу.
Відповідно до погодження між урядами СРСР, США і Великої Британії було вирішено вважати капітуляцію у Реймсі попередньою. Сталін умовив союзників почекати із офіційними оголошеннями. Західні учасники антигітлерівської коаліції погодилися на інформаційне ембарго. Велика Британія і США домовилися приховати це оголошення протягом 36 годин і провести другу церемонію в Берліні.
Офіційно про капітуляцію було оголошено в обумовлені строки. Але неофіційно світ почав дізнаватися про завершення війни вже вдень 7 травня.
Німецький народ узнав новину вдень 7 травня, по радіо, з виступу «головного міністра» уряду Рейха Йоганна Людвіга Шверіна фон Крозіґа. Він і повідомив про беззастережну воєнну капітуляцію Німеччини, яка 8 травня о 23:01 мала вступити в силу.
Після цього новину про припинення війни в Європі, яку так чекав весь світ, передав кореспондент американського інформаційного агентства Associated Press.
Репортер АР Едвард Кеннеді був одним із 17 журналістів, яких запросили в якості свідків на офіційну церемонію капітуляції німецьких військ в Реймсі. Американські військові командири змусили працівників засобів масової інформації підписати згоду про зберігання таємниці, наказавши не повідомляти новину до 15:00 8 числа – тобто через 36 годин.
Але коли Кеннеді почув, що німецьке радіо оголосило про капітуляцію вдень 7 травня, він передав і свій репортаж, незважаючи на вимоги військової цензури. «Абсурдність спроби приховати новини такого масштабу була надто очевидною», – писав він пізніше.
Автора матеріалу за порушення ембарго тоді звільнили. Але через шістдесят сім років Associated Press попросило вибачення за репресії проти свого кореспондента за «найважливішій репортаж у його історії». AP дійшло висновку, що Кеннеді вчинив правильно.
«Це був жахливий день для AP. З цим було вирішено найгіршим можливим чином», – сказав президент і генеральний директор Том Керлі. Він каже, що репортера слід було похвалити, а не звільнити. «Коли війна закінчується, ви не можете таким чином стримувати інформацію. Світ повинен знати», – зазначив керівник АР.
ДУБЛЬ ДВА
8 травня 1945 року у Карлсгорсті – передмісті німецької столиці, Берліна – знов був підписаний Акт про воєнну капітуляцію Німеччини.
З німецького боку документ підписало верховне командування: генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель від Вермахту, генерал-полковник Штумпфф від військово-повітряних сил і генерал-адмірал фон Фрідебурґ від військово-морського флоту.
Від союзників капітуляцію прийняли маршал Радянського Союзу Георгій Жуков та заступник головнокомандувача союзних експедиційних сил маршал Королівських військово-повітряних сил Великої Британії Артур Теддер. Як свідки документ підписали генерал Карл Спаатс (США) і генерал Жан де Латрі де Тассіньї (Франція).
«Берлінський» Акт практично повторював свого попередника, підписаного напередодні в Реймсі. Пункт 2 оновленого документу, щодо вимог до німецької армії, був розширений і викладений більш в жорстких формулюваннях. Але незмінною залишалася головна домовленість – про набуття чинності документу, або час припинення війни – 08.05.1945, у 23:01 за центральноєвропейським часом. Підписаний в Берліні документ ще раз підтвердив цю ключову норму, під якою вже поставили підписи в Реймсі.
Церемонія «повторної капітуляції» відбулася 08.05.1945 о 22:43 за центральноєвропейським часом. В Берліні було ще 8 травня, але в Москві на той час було вже 00 год. 43 хв. 9 травня.
В момент завершення війни, 08 травня, 23:01 за центральноєвропейським часом, в столиці Радянського Союзу теж вже було 09.05.1945.
І це принциповий момент.
Справа в тому, що радянське керівництво не просто вважало легітимної лише «другу» капітуляцію за участі Жукова. Для СРСР було важливо показати, що і підписання Акту, і набуття чинності цього документу, тобто, припинення війни, відбулося саме «за Москвою», бо в контрольованій Червоною армією столиці Третього рейху мав діяти саме московський час. Це було не технічне, а ідеологічне питання.
Ось як пояснюють в Росії значення «московського часу» на німецьких територіях, захоплених радянськими військами: «На окупованих територіях німці негайно запроваджували берлінський час. Життя в захопленому Парижі, Мінську та Києві текло по годинах, синхронізованих з годинником столиці гітлерівської Німеччини. Гітлеру було так зручно воювати і керувати. І коли наші солдати увійшли до Берліна – «берлінський час» закінчився. У всіх сенсах: у прямому та переносному, в історичному та символічному».
Таким чином, дата «9 травня» має, з одного боку продемонструвати, що більш важливим з двох є «берлінський» Акт про капітуляцію, підписаний під час церемонії за участі головного радянського воєначальника, з іншого, має показати, що колишня столиця Третього рейху з 09.05.1945 жила «за Москвою». Тим самим було зафіксовано роль саме СРСР як головного переможця війни із гітлерівською Німеччиною.
НЕБЕЗПЕЧНІ МІФИ
Маніпуляції із датою завершення війни в Європі в травні 1845 року є не єдиним приклад втручання кремлівських пропагандистів в історію «перемоги радянського народу у Великій вітчизняній війні».
Наприклад, відомо, що класичне фото встановлення червоного прапору над Рейхстагом є не документальним, а постановочним.
Міхаіл Єгоров и Мелітон Кантарія були не єдиними і не першими з великої кількості солдат, яким вдалося встановити прапор над будинком колишнього німецького парламенту.
Із самим прапором теж далеко не все так однозначно, в тому сенсі, що знамен на Рейхстагу було багато, і не всі вони мали вигляд, який був визначений як еталонний «прапор перемоги».
Втім, відверто кажучи, перевірка достовірності всіх фактів, пов’язаних із травневими подіями 1945 року в Берліні, є завданням дуже невдячним.
По-перше, під час будь-якої війни боротися з фейками складно, тим більше, якщо йдеться про події 77-річної давнини.
По-друге, історія людства взагалі має властивість із часом міфологізуватися. Міфи здобувають більшу популярність, ніж правдиві оповідання, міфічні переможці стають більш яскравими, ніж реальні герої, легенди виглядають більш правдоподібними, ніж події, що дійсно відбувалися…
Але проблемою на сьогодні є не фактологічні нісенітниці та пропагандистські штампи в уявленні людей про «9 травня», а інше – те, що маніпуляції із датою дня перемоги 77-річної давнини та фейки радянської пропаганди стали в нагоді для нового збройного конфлікту в Європі. Міф про «єдиного переможця над фашизмом» матеріалізувався в «прапори перемоги» на російських танках, що вторглися в Україну, на будинках окупованих Росією міст, а колишні союзники по антигітлерівської коаліції раптом стали «ворогами», бо «Гітлера ж переміг лише СРСР».
В травні 1945 року, напевно, ніхто і уявити собі не міг, що на фундаменті з давніх фейків та пропагандистських конструкцій будуть нагромаджуватися цілі політтехнологічні концепції та геополітичні теорії, що стануть підставою для нової війни в Європі. Але саме це і сталося.
