Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
Відома українська журналістка, докторантка Інституту журналістки КДУ ім. Т. Г. Шевченка Гаяна Юксель видала монографію «Кримська інформаційно-медійна парадигма у контексті окупації півострова (лютий 2014 – лютий 2020 р.)». Якщо відволіктися від суто наукової назви книги, то можна сказати, що це дослідження того, як саме інформаційний простір Криму було окуповано у 2014 році, перебудовано на російський лад, як не вдалося окупантам повністю ліквідувати свободу слова на півострові, як спрацювали осередки опору, як вони виросли в систему, як сформувалася громадянська журналістика, як вона стала частиною світового інформаційного спротиву окупації Криму, і, нарешті, як сьогодні інформаційна сфера готується до деокупації та реінтеграції півострова в українську державу.
Книга унікальна тим, що детально аналізує і описує цей процес у системних зв’язках його складових частин та зовнішнього світу. Це ще важливо й тому, що, як свідчить нинішній досвід, ті самі форми та методи окупаційної трансформації інформаційного простору російські агресори застосовували і на тимчасово окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України. Тобто йдеться про типові дії агресора, усталену методику боротьби зі свободою слова та досвід опору цим методам.
В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР зіщулився ДО 361 ЗМІ
Авторка книги докладно описує стан системи кримських ЗМІ напередодні окупації півострова. На той час у Криму працювали 86 телерадіоорганізацій, серед яких 79 місцевих, 14 телекомпаній, 44 кабельні, 7 комунальних та 78 приватних радіоредакцій. Працювали 6 інформаційних агенцій. У Криму було зареєстровано 1240 друкованих періодичних видань – 999 газет, 175 журналів, 30 бюлетенів, 14 альманахів, 33 збірки.
Згідно з доступною статистикою 2018 року, в окупованому Криму інформаційний простір скоротився всього до 361 ЗМІ, зокрема друкованих видань залишилося 139, мережевих видань – 156, інформаційних агенцій – 8, електронних ЗМІ – 58.
Авторка дослідження докладно визначає методи насильницького скорочення засобів інформації та поступове переформатування простору під домінування засобів російської пропаганди. Серед неправових методів – викрадення журналістів (як, наприклад, кореспондентів об’єднання «Вавилон-13» Ярослава Пилунського та Юрія Грузінова), фізичних нападів на журналістів, що широко застосовувалося у березні-квітні 2014 року та після цієї дати, тортури та фізичний примус журналістів до надання неправдивих показань (фрилансер Крым.Реалии Владислав Єсипенко та інші), залякування, погрози, приниження гідності, провокації, блокування та перешкоджання пересуванню, взяття в полон, пограбування, незаконне вилучення техніки, обшуки, засудження, поліцейський нагляд, заборона на в’їзд у Крим, репресії проти журналістів, DDOS-атаки на ЗМІ, чорний маркетинг проти неугодних ЗМІ, тиск на читацькі та глядацькі аудиторії, поширення неправдивої інформації, інформаційна війна проти населення.
Авторка вивчала такі явища, як міграція серед журналістів, їхня думка про свободу слова, про інформаційну політику. Результати досліджень представлено у графіках та діаграмах.
РОСІЙСЬКІ ПРОПАГАНДИСТИ НАШТОВХУЮТЬСЯ НА НЕДОВІРУ ТА МОРАЛЬНИЙ ОПІР КРИМЧАН
Гаяна Юксель докладно розглядає ідеологічні наслідки позбавлення кримчан свободи слова та встановлення інформаційної залізної завіси довкола Криму. Це насильницька русифікація, мілітаризація свідомості населення, впровадження ідей «руского міра», міфологізація історії Криму, Росії і України та формування спотвореного уявлення як про Україну, так і про Росію, і загалом про світ. Заперечення світових демократичних цінностей та заміна їх на «традиційні цінності» «російської цивілізації».
Російські пропагандисти докладають зусиль, щоб досягти успіху в цьому прагненні, проте наштовхуються на недовіру і моральний опір кримчан. Коли, скажімо, Сергій Аксьонов у заголовках своїх коментарів стверджує, що «На Україні нацизм фактично став частиною державної ідеології», то цьому повірить незначна кількість осіб, бо проти Аксьонова свідчить власний досвід людей, ніхто з них особисто не зустрічав ані документів, ані виступів політиків, заснованих на нацистській ідеології – через їхню фізичну відсутність.
Книга Гаяни Юксель характерна тим, що в ній уперше на основі системних методів досліджено процеси зародження громадянської журналістики у Криму як форми боротьби з окупацією. Це випливає із хронології репресій проти проявів громадянського активізму. Так, за 2014-2021 роки зафіксовано 7067 фактів порушення прав людини.
Лише за 2021 рік зафіксовано 21 вирок із позбавленням волі з політичних мотивів, зафіксовано 170 рішень щодо тримання під вартою, задокументовано 255 затримань, 11 провайдерів у Криму блокують як мінімум 26 українських сайтів, на півдні Херсонської області окупанти захопили 34 радіочастоти, за період окупації з Криму незаконно мобілізовано до армії 34 тисячі людей.
Активісти відповіли на цю лавину репресій створенням ГО «Кримська солідарність», рухом громадянських журналістів, соціальними ініціативами з організації акцій опору «Наші діти – не терористи!», «Єдність дорожча за штрафи!» та інших.
Серед громадських журналістів Криму авторка книги провела опитування, результати якого представлено в діаграмах та графіках. Воно показало, що всі вони відчувають політичний тиск з боку окупаційної влади, всі прагнуть удосконалення знань, умінь та підвищення ефективності опору, всі вони вимагають підтримки органів влади, громадських організацій та ЗМІ України.
Авторка книги наголошує на ненасильницькому характері боротьби і кримських татар, і громадянських активістів у Криму. Ця особливість випливає з філософії Махатми Ганді, ідейного натхненника багатьох національно-визвольних рухів. Авторка простежує це на прикладі інформаційної сфери – публікації журналістів, лідерів думок, релігійних діячів, висвітлення акцій громадянського опору – все це виключає насильство і спрямовано на вимогу дотримання міжнародного права, прав людини, розкриття злочинів проти людяності.
Авторка наголошує, що в умовах окупації Криму засобом комунікації кримського суспільства та українських активістів стали соціальні мережі. Вона доходить висновку, що за роки окупації в Криму на основі комунікації в інформаційній сфері сформувалася стійка й мобільна спільнота, яка веде активний інформаційний та правозахисний ненасильницький опір окупації.
Гаяна Юксель під час дослідження сформулювала наявність в Україні кримської інформаційно-медійної парадигми, яка в системному плані включає всі аспекти деокупації Криму та повернення України до територіальної цілісності. Серед принципів цієї парадигми – невизнання окупації Криму, ставлення до окупації як до злочину, порушення міжнародного права, формування ставлення до деокупації Криму як до мети всієї діяльності, розробка стратегії деокупації та реінтеграції Криму, формування у кримської спільноти рис української національної ідентичності.
У цьому розрізі авторка книги розглядає шляхи деокупації та реінтеграції інформаційної сфери Криму. Швидкість, інтенсивність та ефективність цього процесу залежатимуть, зокрема, від того, що і як писатимуть про історію, сьогодення та майбутнє Криму в українських ЗМІ, як до цього ставитимуться політики і лідери думок. Як показав статистичний аналіз кількості згадок Криму у ЗМІ України, увага до півострова в 2014 році становила 17463 згадки і до 2019 року зросла до 24910 матеріалів. На жаль, після цього протягом 2020-21 років вона знижувалася. Після широкомасштабного нападу Росії на Україну в 2022 році, як видається (статистики немає), увага почала підвищуватися, і перед наступом ЗСУ вона не слабшатиме.
Суттєву роль, на думку авторки дослідження, відіграє робота на основі «Кримської платформи», її не лише міжнародної, а й внутрішньої частини, робота її експертів із розробки концепцій деокупації та реформування Криму після деокупації. До цього слід готуватися вже зараз, наголошує Гаяна Юксель, і важливу роль у процесах відіграватимуть формування інформаційної підтримки та зв’язків із жителями нині ще окупованих територій.
БІЛЬШІСТЬ КРИМЧАН НЕ ВИННІ В ТРАГЕДІЇ ОКУПАЦІЇ, І ВОНИ ПОВИННІ ЗНАТИ ЦЕ НЕ З ПРИПУЩЕНЬ, А З ОФІЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ.
Велику роль тут відіграло ухвалення закону про корінні народи України, програми розвитку кримськотатарської мови, розробка стратегій та концепцій. Але дуже важливо поширити українську інформаційну сферу на аудиторію у Криму, знати, що там думають, усувати помилки та протидіяти інформаційним провокаціям ворога. Більшість кримчан не винні в трагедії окупації, яка їх спіткала, і вони повинні знати це не з припущень, а з офіційних джерел. Наприклад, окупаційна влада поширює брехню про те, що українська влада нібито збирається вбити, виселити, засудити всіх кримчан, що Київ планує репресії проти всіх, хто перебував в окупації. Росіяни розповідають про те, що робили б самі в такому разі, але давно відомо, що Україна – не Росія. І це потрібно сказати кожному кримчанину.
Авторка книги присвячує цілий розділ темі протидії гібридним інформаційним загрозам, які реалізуватимуться під час деокупації Криму. Росія, по суті, вже веде і посилюватиме інформаційну війну проти кримчан, що несе велику небезпеку. Її наративи необхідно активно спростовувати.
Авторка пропонує систему заходів із 20 пунктів (стор. 390-392), від ухвалення різних нормативно-правових актів до протидії кібератакам, які, на її думку, зроблять процес реінтеграції Криму в Україну безконфліктним та ефективним. Деякі з них уже реалізуються «Кримською платформою», постійним представництвом Президента України в Криму, інші реалізуватимуться пізніше. Це свідчить про те, що життя підтверджує актуальність цього дослідження, відповідність його реальному життю.
Важливо також, що книга багата на додатки, які розширюють її тематику і тісніше пов’язують її з життям. Серед додатків – публікації на тему дослідження як авторки, так і інших науковців, моніторинг наукових публікацій на цю тему в інших джерелах, інтерв’ю з журналістами, ілюстрації, що свідчать про спроби мілітаризації свідомості мешканців півострова, про застосування окупантами мови ворожнечі, про використання кримчанами української символіки на знак протесту проти окупації. Ці ілюстрації розширюють дослідження та роблять його наочнішим.
Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
