Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Російські еліти запевняють, що країна не має майбутнього без перемоги над Україною, проте образ цієї перемоги почав суттєво коригуватися на тлі українського контрнаступу, пише Jamestown Foundation.
Українські війська повільно і з боями, але все ж таки звільняють все нові й нові населені пункти. 12 червня у ЗСУ заявили про те, що під контроль України перейшли села Благодатне, Ненудне та Макарівка. На цьому тлі «рупор» російської пропаганди Маргарита Симоньян несподівано запропонувала «зупинити кровопролиття просто зараз», заморозити конфлікт та провести референдуми на «спірних» територіях.
Очільниця RT виявилася не єдиною, хто намагався підготувати російське суспільство до переговорів. Ще в лютому заступник начальника Управління Росгвардії у так званій ДНР Олександр Ходаковський назвав перемовини з Україною «єдино можливим результатом протистояння». Про необхідність припинення війни завуальовано говорив і Євген Пригожин.
Експерти схиляються до думки, що такі міркування – це ні що інше, як тестування можливого рішення про переговори та перевірка реакції на нього громадської думки. Якщо це дійсно так, то тестування провалилося. Крім вкрай негативної реакції «Z-патріотів», частка прихильників мирних перемовин скоротилася навіть серед «пересічних» росіян. За даними «Левада-центру», у травні вона виявилася дещо меншою, ніж кількість прихильників продовження «спецоперації». Україна ж єдиною умовою початку перемовин знову називає повне виведення російських військ зі своєї території.
На цьому тлі чутки про переговори були офіційно спростовані на найвищому рівні. Прессекретар президента Дмитро Пєсков заявив, що зараз «немає жодних передумов для переговорів з Україною». Після цього російські еліти поквапилися консолідуватися навколо тези про необхідність перемоги Росії у війні.
Водночас помітно, що, незважаючи на загальні для всіх задекларовані наративи про те, що перемога є єдино допустимим результатом «спецоперації», цілі цієї перемоги різняться у різних елітних груп. Наприклад, умовно «ліберальна» частина російських еліт усе ще наполягає на необхідності збереження діалогу з окремими силами на Заході, і явно хотіла б такого діалогу навіть при тому, що зовні змушена виступати в руслі пропагандистського мейнстріму.
Так, перший віце-прем’єр Андрій Бєлоусов заявив, що Росія може стати хранителем «європейської християнської цивілізації», а тому має підтримувати зв’язки із західними «елітами та суспільними верствами, пов’язаними з традиційними цінностями». Однак навіть ця група російських еліт змушена заявляти, що «без перемоги в Україні Росія не матиме жодних відносин із Заходом». Саме на цьому наполягає колишній голова Московського центру Карнегі Дмитро Тренін, запевняючи, що лише після «стратегічного успіху» у війні Росія зможе «домовлятися на прийнятних для себе умовах із єдиною дієздатною силою на Заході – зі США».
При цьому представники радикально-патріотичного крила застерігають не лише від переговорів із Заходом, а й навіть від «заморожування» конфлікту, запевняючи, що воно спричинить «крах російської державності». За їхніми словами, у такому разі Росія не переводитиме економіку на військові рейки, у той час як західні країни «переозброять українську армію, переведуть свої оборонні підприємства на повну потужність і посилять економічний тиск на Москву». Така ситуація, на їхню думку, призведе до неминучої поразки Росії з вини «п’ятої колони».
Образ передбачуваної перемоги також діаметрально відрізняється у різних елітних груп. Наприклад, заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв як найкращий сценарій назвав розділ України, за якого її західні області відходять до країн ЄС, а решта входить до складу Росії. Саме цей варіант колишній президент Росії назвав єдиним способом уникнути Третьої світової війни. Релігійні проповідники, вочевидь, бажаючи посилити погрози Медведєва, заявляють, що без повної перемоги Росії над Україною « Бог перестане тримати цей світ » та історію людства.
На цьому тлі образ перемоги, який пропонують російські військові аналітики, виглядає набагато скромнішим. Так, автори статті, опублікованої на сайті «Военное обозрение», намагаються довести, що для Заходу вигідніше допустити «обмежену перемогу» Росії, ніж її поразку. Під обмеженою перемогою тут мається на увазі збереження за Москвою контролю над Кримом та Донбасом.
Поряд із цим автори намагаються довести, що фашизму в Росії зараз немає, незважаючи на культ особи лідера, поліцейський апарат та провідну роль держави у суспільному житті, оскільки в країні відсутній «культ нації». Водночас вони порівнюють Росію з Німеччиною 1918 року і намагаються погрожувати Заходу тим, що в разі поразки у війні фашизм у Росії обов’язково виникне – цього разу вже з усіма атрибутами, які йому притаманні.
За всієї комічності цих аргументів очевидно, що частина еліт, зокрема військових, хотіла б «заморозити» конфлікт чи досягти хоча б тимчасового перемир’я. Проте ситуація ускладнюється не лише позицією непримиренних «патріотів», а й тим, що Україна явно не перестане завдавати ударів по російській території доти, доки всі захоплені області не будуть звільнені.
Важливо розуміти, що рейтинг Володимира Путіна багато в чому зумовлений його іміджем як головного захисника країни. Для цього йому, з одного боку, важливо підтримувати відчуття зовнішньої загрози, але, з іншого боку, наголошувати на тому, що він здатний їй протистояти. Відсутність такого протистояння навіть проти уявної загрози вже призводила до падіння рейтингів, що змушує Кремль продовжувати війну навіть без перспектив перемоги.
Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Статтю передруковано з дозволу Jamestown Foundation
