Autor: Євген МАГДА, Інститут світової політики
Весняні військові маневри російських військ на кордоні України супроводжувалися зусиллями з дегуманізації українців. Це не новий, проте ефективний елемент гібридної війни, який може бути використаний не лише проти України.
З початком неоголошеної війни Росії проти України на Донбасі навесні 2014 року розпочався процес дегуманізації супротивників. Якщо говорити відверто – вийшов на нову орбіту, набув нового звучання, порівняно з попередніми роками. Українських військовослужбовців та бійців добровольчих батальйонів практично одразу після початку бойових дій почали називати «укропами» (аналогія з рослиною), у відповідь учасники проросійських незаконних збройних формувань та найманці отримали прізвисько – «колоради» (за кольором «георгіївської стрічки» та за аналогією з шкідливими комахами). Втім, масова дегуманізація противника в сучасному світі виглядає малоефективною без персоналізованих чутливих тем. Вона може бути ефективною лише за наявності каталізатора, спроможного зачепити максимальну кількість військових та потенційних учасників бойових дій. Моральні застереження у Росії в цьому сенсі відсутні.
Перша та друга світові війни подарували численні приклади застосування подібних технологій. Вірш «Убий його (Вбий німця)», написаний радянським поетом Костянтином Сімоновим влітку 1942 року – один з прикладів подібної дегуманізації. Нацистська Німеччина діяла ще більш масштабно, просуваючи расову теорію та людиноненависницькі погляди спочатку у масштабах Німеччини, а з 1939 року – у масштабах Європи. Її реалізацією став Голокост та масові страти населення на окупованих територіях Польщі, України, Білорусі, балканських країн.
Хоча гібридна війна Росії проти України триває восьмий рік, використання технологій дегуманізації активізувалася саме протягом останніх місяців. На початку квітня 2021 року у російських медіа та ЗМІ ОРДЛО з’явилося повідомлення про загибель 5-річного хлопчика Владислава Шихова у селище Олександрівське внаслідок вибуху гранати, яку начебто скинув український БПЛА. Це повідомлення почали активно тиражувати у російських медіа, бабуся хлопчика навіть з’явилася у ефірі телеканалу «Россия-1». Щоправда, вона не згадувала про літальні апарати, а говорила лише про обставини смерті хлопчика. СММ ОБСЄ шляхом телефонного опитування дійшла висновку, що дитина стала жертвою невстановленого вибухового пристрою, який знайшла на власному подвір’ї.
Дегуманізацію можна назвати одним з ключових елементом сучасної війни, проте буде помилкою вважати, що подібні операції проводяться виключно на театрах бойових дій. У прифронтовій зоні запускають найбільш страшні та абсурдні чутки. Влітку 2014 року інформаційним тараном російської пропаганди стала розповідь про «розіп’ятого хлопчика» – широко розтиражований телевізійний сюжет про показову страту українськими військовими маленького хлопчика. Жінка, яка транслювала цей фейк – Галина Пишняк – зараз живе у російській глибинці та нарікає на ставлення до себе з боку росіян. Хоча абсурдність та безпідставність звинувачень поступово перетворила це твердження на ілюстрацію цинізму Кремля, маємо визнати: у липні 2014 року, у розпал бойових дій у східних областях України його замовники отримали мобілізаційний ефект.
Як у 2014 році, так і у 2021 році поширення абсурдних чуток про смерть маленьких хлопчиків в результаті воєнних злочинів мало спрямувати гнів мешканців Донбасу та Росії проти України. Навесні 2021 року цього не сталося через відмову керівництва Росії від подальшої ескалації напруження, проте сам факт застосування подібних операцій є потужним сигналом про підготовку до бойових дій.
Дегуманізація супротивника є небезпечним каталізатором гібридної війни, який деформує громадську думку та спрямовує її у заданому напрямі. Особливістю цього процесу можна назвати ставку на пропагандистські кліше та готовність Росії поширювати ці принципи не лише у країнах, де точаться військові конфлікти.
Яскравим свідченням цього стала ситуація навколо білоруського опозиціонера Романа Протасевича, якого особисто Лукашенко звинуватив у вбивстві мирних людей на території України. Інцидент з його затриманням став суттєвим викликом для ЄС та США та використанням правил безпеки ІКАО у політичних інтересах Лукашенка. Якщо врахувати, що той активно оперує словами «неонацизм» та «неонацисти» (Білорусь серед найбільш постраждалих під час Другої світової війни), то можна говорити про свідому дегуманізацію опонентів.
Autor: Євген МАГДА, Інститут світової політики
