Світ не повинен дивуватися інформації про застосування Росією масових тортур і вбивств. Такими методами Росія постійно користується протягом своєї історії, застосовує такі методи також й щодо власних громадян. Сьогодні ми маємо докази злочинів – з російської темряви українська армія вириває чергові ділянки українських територій. Проте навіть докази найбільших злочинів не здатні переконати усіх не вести бізнес з Путіним, та ставитися до нього як до злочинця.
У дні, що передували російському вторгненню в Україну, ЗМІ з посиланням на джерела в американській розвідці оприлюднили інформацію про розстрільні списки громадян України, підготовлені російськими спецслужбами. У виданні Foreign Policy безпосередньо вказувалось, що росіяни підготували акцію арештів і вбивств українських політичних і громадських активістів, а також білорусів, які перебувають на території України. Американці переконували, що після нападу Росії на Україну арешти і затримання стануть реальністю. Держсекретар США Ентоні Блінкен на форумі ООН попереджував, що Росія може вчинити злочини проти цілих груп громадян України. Проте американські застереження було сприйнято з недовірою, легковажно і навіть з глузуванням. На жаль, навіть частиною українського політичного класу та й деякими польськими дипломатами.
Через декілька днів російське вторгнення в Україну стало фактом, а у квітні, після звільнення окупованих Росією територій навколо Києва, світ дізнався про вчинені росіянами вбивства у Бучі, Ірпені та Бородянці. Західні політики приїздили до звільнених в околицях Києва населених пунктів і з болем на обличчях ознайомлювались з місцями розстрілів мирних жителів. Деякі з цих політиків, однак, уже через мить без емоцій вчинювали тиск на Україну – з Путіним треба миритися, тому що у них є газ, тому що треба постачати збіжжя, а нещодавно і через аміак…
Однак замість мирних переговорів, які на цей час безсумнівно вигідні лише імперським планам Путіна, українці розпочали контрнаступ. Визволення чергових українських міст вдається неймовірними темпами. Проте радість перемог на полі битви приносить з собою також біль і смуток. Виривання українських земель із мороку російського Мордору виявило світові нові трагічні факти російської окупації.
На окупованих територіях російські загарбники створили катівні. Знайдені там також поховання жертв репресій та допитів, які свідчать про звірства російської армії. У ямах, часто неознакованих, безіменних, поховано мирних жителів – у одних зв’язані руки, в інших явні сліди тортур. Українські служби розпочали ексгумації та розслідування, які лише через деякий час зможуть повністю відповісти на питання про подробиці і обставини цих вбивств. Але вже сьогодні немає жодних сумнівів, що Путін і його солдафони масово застосовують тортури на окупованих територіях. Ті, кому вдалося вижити, хто дожив до звільнення, розповідають, як їх катували струмом, били, залякували.
Коли польські громадяни дивляться матеріали з українського Ізюма, коли дивляться на ексгумації масових поховань у сосновому лісі, то бачать і радянські злочини: так звану «Польську операцію» НКВД, катинські вбивства, сталінські злочини. І ми знаємо, скільки років довелося чекати правди. Ми також знаємо, як катам вдалося уникнути покарання, ми знаємо, як сьогодні надалі важко донести до світової свідомості, що до злочинів комунізму потрібно ставитися так само як і до злочинів нацизму. Водночас слід пам’ятати, що, на відміну від нацизму, комунізм так і не дочекався свого Нюрнберга. У попкультурі комуністичні злочинці, такі як Сталін чи Че Гевара, переросли в символи спротиву, якими варто хизуватися на футболках. У Німеччині ідеолог кривавого комунізму Ленін в останні роки навіть дочекався встановлення пам’ятника. Як слушно зазначає директор Польського інституту в Києві Роберт Чижевський, все це можливо тому, що комунізм не мав свого Нюрнберга, тому що Росія не отримала свого Нюрнберга.
Путін це прекрасно розуміє і просто відчуває себе безкарним. Він бачить охочих, які прилаштовуються у чергу потиснути йому руку, як тільки «українська проблема» буде анігільована. З цієї точки зору йому здається, що він безкарний. Однак таким чином він вкотре ігнорує українців, які не вишикуються в цій черзі й не забудуть Бучі та Ізюму. Навіть якби не було Нюрнберга для Росії.
Павел Боболовіч
