Ностальгія – дуже потужна емоція. Туга за минулим, навіть якщо це минуле ми не переживали особисто, здатна об’єднувати людей, давати відчуття сенсу життя, єдності, спонукати до певних дій і рішень. Ностальгія за Радянським Союзом – це ще й емоція, яка часто трансформується у потужний інструмент російської пропагандистської машини. У соцмережах, зокрема, – це десятки груп, об’єднаних ностальгією і бажанням повернутися в часи, коли «було легше, краще, веселіше». StopFake проаналізував, як ностальгія за СРСР популяризується у Facebook та використовується для пропаганди.
В цілому, ми нарахували близько 50 таких груп і сторінок, які налічують більше тисячі учасників або підписників. Ми не брали до уваги безліч груп, де продаються різні речі з СРСР, закриті групи та групи з незначною кількістю учасників (до тисячі). Найбільш чисельною виявилася група – «Рожденный в СССР» із 826 тисячами учасників. Її ведуть з Росії, але сторінка адміністратора групи доволі порожня і позбавлена якоїсь персональної інформації. На другому місці – група «Совдепия» (372 тисячі учасників), на третьому – «Советское кино» (356 тисяч учасників). Слід сказати, що радянське кіно, мультфільми та пісні – досить популярна тематика, яка збирає навколо себе найбільшу кількість користувачів Facebook. І серед розважливого контенту там також зустрічаються наративи російської пропаганди про Україну, Захід, Другу світову війну тощо.
Аналіз показав, що у 2018-2019 роках відбулось найбільш активне зростання груп, присвячених СРСР. І якщо до того часу вони створювалися і розвивалися відокремлено одна від одної, то за ці 2 роки з’явилося 20 груп, таких як «Ностальгия СССР», «Рожденные в СССР», «Мой адрес Советский Союз», «Ностальгия СССР с улыбкой», і т.д. Цікаво, що в ці ж роки в Росії та Україні відбулися президентські вибори, і теперішній президент РФ Володимир Путін активно використовував і продовжує використовувати риторику про необхідність повернення Радянського Союзу, про «братні народи», і т.д. Ця риторика – окремий пласт наративів про те, що СРСР є «історичною Росією», що розвал СРСР став втратою «мільйонів росіян», а Україна взагалі є країною, яка виникла завдяки СРСР і Леніну зокрема.
Наратив щодо повернення СРСР посідає окреме місце серед наративів пропаганди. Наприклад, один з головних рупорів дезінформації – RT – має окремий розділ «Бывший СССР», де публікують новини про «колишні республіки», які часто і не сприймаються як щось окреме і як щось, що існує лише в минулому. Твердження про повернення повторюються подібними групами у соцмережах, щоб ця думка сприймалась як щось нормальне, реалістичне, що цілком можна досягнути.
Як повернути СРСР?
Google Trends показують, що тема СРСР користується популярністю у користувачів інтернету на постійній основі. І найпопулярніша вона в Росії, Україні, Білорусі, Киргизстані та Молдові. Крім того, серед найпопулярніших запитів – «верните меня в ссср песня».
Аналіз чисельних груп в Facebook, а також користувачів, що входять до таких груп, показує, що такі групи об’єднують не лише росіян, українців, білорусів, але до них долучаються також і болгари, і мешканці балтійських країн. Дійсно, про зростання ностальгічних настроїв за комунізмом говорять дослідники, аналізуючи результати опитувань мешканців Східної Європи. Це такий собі невтішний тренд, який, звісно, більше стосується старшого покоління, і в чомусь є проявом не тільки суму за минулим, але й розчарування у нинішніх демократичних процесах. Такі настрої можна легко підігрівати, використовуючи потрібні інструменти. StopFake неодноразово відзначав цей прийом – звернення до СРСР як альтернативи успішності і процвітання. Це можна побачити у аналізі новин російських медіа про Україну, так само цей підхід використовується і для ширшої аудиторії з колишньої зони впливу СРСР.
Якої б теми не стосувалась група – кулінарії в СРСР чи радянських фільмів – там обов’язково лунатимуть заклики – «як все це повернути назад?». Зокрема, у найчисельнішій групі «Рожденный в СССР» – вона повторюється практично щотижня.
Скриншот – facebook.com
Представлення СРСР тільки в позитивному світлі, звернення до дитинства і молодості, маніпулювання емоціями за допомогою архівних фото із людьми, які щасливі, посміхаються, і «впевнені у майбутньому», – все це чудово працює на формування думки, що все ж таки, не дивлячись на ГУЛАГ, авторитаризм комуністичної партії, повне керування життям людини, у Союзі «було добре». Опитування громадської думки в РФ і показує, що за СРСР шкодують дві третини росіян (62%) (дані за грудень 2021 року, Фонд «Общественное мнение»). В Україні ця тенденція зворотня – 61% українців не жалкують, що СРСР розвалився. Втім, ще є певний відсоток українців, які шкодують за СРСР, – 32% – найбільше таких серед мешканців південного сходу країни, представників старшого покоління та менш забезпечених (дані за липень-серпень 2021 року, соціологічна група «Рейтинг»). І це наочно показує, коли розмова про СРСР ведеться мовою пропаганди, а коли в суспільстві присутня справжня дискусія, оприлюднення історичних розвідок, аналізів розкритих архівів, піднімаються ті теми, які замовчувались у Союзі. Іншу картину ми бачимо сьогодні на окупованому Донбасі – де ностальгія СРСР стає певною ідеологією, на якій будується платформа «республік».
Фейки через ностальгію
Здебільшого групи, присвячені ностальгії за Радянським Союзом, вказують у описах, що це – начебто «місце без політики», що будь-які дописи, обговорення політичної, міжнародної ситуації в них забороняються. Але все це забувається, коли йдеться про Україну. Повернення до СРСР неможливе без повернення найбільших республік, а, отже, треба зробити все, аби показати, що без Союзу Україна неможлива. Найчастіше Україна в таких групах показується через вже відомі наративи про те, що у складі СРСР Україна «процвітала» та «розвивалася», а з незалежністю – вона навпаки почала занепадати, що українці – це ті ж самі росіяни, і чомусь хтось їх вирішив розділити (звісно, це було зроблено навмисно Заходом), а зараз там панує нацизм і рука Білого дому.
«Україна – не Росія – нам стали навіювати. А з чого б це раптом? Чому до цього часу всі мовчали? Я жив з людьми, про яких навіть і не підозрював, що вони українці. Люди й люди. Про грузин я знав, що вони грузини. З татарами теж все було зрозуміло. Про євреїв і не кажу. І раптом утворилась якась нація, просто поруч, де не люблять росіян. Вони ж тільки що були росіянами. Навіть краще. Південними слов’янами», – поширює допис відомого російського журналіста Новоженова один із учасників групи «СРСР».
Інший великий пласт наративів за тематикою «ситого минулого» – той, який стосується Другої Світової війни. Загалом, «Велика Вітчизняна» займає особливе місце в російській пропаганді як підтвердження «побєдної нації», справжньості намірів – бо тільки «ми йшли за перемогою», стійкості перед окупантом, а також трагедії війни. Ті ж, хто заперечують «досягнення війни», – стають зрадниками та фанатами фашистів.
Пости цієї тематики збирають найбільше ненависті у вищезгаданих групах. Сама тема періодично повторюється, і на цьому негативному прикладі показується, у що може перетворитися «країна поза Радянським Союзом». Зокрема, новина про те, що Україна проголосувала проти резолюції ООН про нацизм авторства РФ, а також згадки про те, що протягом останніх років вона разом з США виступала проти цього документу, постійно з’являються у цих групах. Автори постів, як і дезінформаційні російські медіа, щоправда, забувають розказати, що за цю резолюцію не голосували також європейські країни, зокрема Велика Британія, а також Туреччина, Канада, Австралія, Японія, Південна Корея та інші. А також не пояснюють, чому ж Україна проти – бо російська резолюція просуває наратив, що треба припинити прославлення нацизму в Європі, виправдовує підписання «пакту Молотова — Ріббентропа» між нацистською Німеччиною і СРСР та не відображає реальних наслідків Другої світової війни та продовження окупаційного режиму в багатьох європейських країнах після завершення Другої Світової.
Також окремо присвячуються пости процесу декомунізації в Україні, переосмисленню Другої Світової війни, вшанування ветеранів УПА тощо.
Применшення ролі інших європейських країн у Другій світовій війні також відбувається періодично.
Мир, Сталін, Covid!
Втім, не війною єдиною. Команда StopFake відзначила, що в подібних групах почали з’являтися і фейки, які стосуються вакцинації, пандемії COVID-19. Так, любителям теорії, що всі ми – досі радянське населення, чудово продаються і ідеї, що пандемія – вигадана фармкомпаніями схема, як підкорити світ.
Крім ковіду, тут присутні і вже звичні для пропаганди теми про євроскептицизм, європейські цінності, які є абсолютно чужими для радянських людей, тема НАТО показується як протиставлення зла і добра, де саме СРСР виступає за мир, і без СРСР світ сьогодні потопає у крові.
Ще одна тема для розмов – історичні постаті, такі як Ленін, Сталін, Брежнєв. В цих групах, безумовно, наголошується, що сьогодні їх невиправдано звинувачують в різних гріхах, бо саме за правління різних комуністичних лідерів країна процвітала. Про Сталіна згадують, говорячи про сьогоднішню якість продуктів, порівнюють його із сьогоднішніми політиками, називають «символом боротьби з корупцією, ліберальним непотрібом, бандеріщиною та п’ятою колоною». І тут вже можна говорити не про ностальгію за СРСР, а про ностальгію за Сталіним. Це видно і в результатах опитувань громадської думки. Так, за даними опитування «Левада-центр» у травні 2021 року більше половини росіян (56%) скоріше погоджуються або повністю погоджуються з тим, що «Сталін був великим вождем».
Ностальгія – чудовий інструмент для маніпулювання громадською думкою. Враховуючи те, що люди і так не здатні чітко осмислювати події минулого, які сталися особисто з ними, пропаганда використовує це для того, аби задати для цих людей необхідний напрямок вектор мислення та «правильні емоції». Феліпе де Брігарді, доцент кафедри психології та нейронауки в Університеті Дьюка радить боротися з цим шляхом покращення наших знань про те, що насправді відбувалось колись. «Поліпшення точності нашої пам’яті про минуле дійсно могло б стати найкращою стратегією для приборкання недоброзичливого обману за допомогою ностальгії», – говорить Брігарді.
Нам же варто покращувати знання і про події минулого, і про події поточні, щоб ніхто інший не зміг наповнити цей вакуум «потрібною» інформацією.
Авторка: Олена Чуранова
