Джерело: Олександра Вагнер, для Крым.Реалии
«Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса не входили до складу України в царські часи. Це все території, які були передані в Україну радянським урядом. Навіщо вони це зробили – Бог його знає». Президент Росії Володимир Путін промовив ці слова 17 квітня 2014 року, відразу після анексії Криму. Вони і стали ідеологічною основою для спроби Росії захопити більші, аніж півострів на півдні країни, території України і призвели до збройного конфлікту, що розпочався на Донбасі.
Слово «Новоросія» на той час мали у своїй назві кілька одеських громадських організацій, заснованих незадовго до цих подій. Вони поширювали міф про те, що місто на місці сучасної Одеси було засноване 200 років тому – рескриптом Катерини Другої. Цей міф якнайкраще підходив для територіальних претензій Росії – складалося враження, що цивілізація прийшла на ці території разом із їх завоюванням Російською імперією.
У російськомовній Вікіпедії розділ «Заснування міста» досі починається з подій кінця XVIII століття, коли в Одесі в 1793 році розпочалося будівництво фортеці. Згадується і рескрипт Катерини Другої про появу нового міста – Одеси. Після прочитання цих рядків починає здаватися, що до названих подій на цьому місці ніякого міста не існувало. З пантелику збиває і святкування одеситами дня міста 2 вересня: цього дня в 1794 році нібито «було забито перші палі в заснування міста» із благословення митрополита Катеринославського і Таврійського.
Цей міф розвінчується у третій серії проєкту «Український південь», опублікованого Інститутом національної пам’яті. Його ініціаторами й авторами стали три українських історики: професор кафедри історії України Одеського національного університету Тарас Гончарук, доцент тієї ж кафедри Володимир Полторак і очільник південного міжрегіонального відділення Українського інституту національної пам’яті, історик Сергій Гуцалюк. У знятому ними невеликому фільмі йдеться про те, що в світі основною методикою визначення дати заснування міста вважається перше письмове згадування, якщо було розпочато будівельні роботи і якщо існування населеного пункту не переривалося.
У центрі Одеси в 2008 році з’явилося невелике пам’ятне місце на місці археологічних розкопок, де виявили сліди стародавнього грецького поселення. Через скляний купол можна побачити як знайдені на цьому місці амфори, так і фундамент античної споруди. Проте це і ще одне давньогрецьке поселення, виявлене на території Одеси, зникли ще в античності, тому не можуть служити для визначення дати заснування міста. Але є ще одне свідчення. Перша писемна згадка про місто Хаджибей, яке було згодом перейменоване в Одесу, міститься в текстах польського історика Яна Длугоша. У 1415 році він, описуючи зустріч послів візантійського імператора та патріарха Константинопольського з польським королем Ягайлом, говорить про місто як про королівський порт, через який відбувається торгівля зерном.
НЕМАЄ В ПРИРОДІ УКАЗУ ПРО ЗАСНУВАННЯ МІСТА ЯК ТАКОГО. ЙОГО ШУКАЛИ БАГАТО РОКІВ, АЛЕ НІХТО НІДЕ НЕ ЗМІГ ЗНАЙТИ
Сергій Гуцалюк
– Це давно відома стара історія, яка свого часу була затерта, забута, – розповідає одеський історик Сергій Гуцалюк. – Дані, які ми наводимо в фільмі, були відомі навіть історикам Російської імперії, що жили і працювали в Одесі: я маю на увазі передусім таких істориків, як Василь Надлер або Микола Маркевич. Вони одними з перших звернули увагу на свідчення Длугоша. А сентенція щодо заснування міста Катериною Другою з’явилася приблизно наприкінці 1830-х – на початку 1840-х років XIX століття завдяки старанням Аполлона Скальковського, який, по суті, на догоду правлячій династії Романових почав розкручувати цей міф. При цьому в рескрипті Катерини Другої ні про яке заснування міста не йдеться. У ньому сказано про розширення Хаджибейської гавані та облаштування порту, тобто про модернізацію Хаджибейського, а потім, з 1795 року, одеського порту. Цей рескрипт і є самим доказом абсурдності ідеї про те, що Катерина Друга заснувала місто Одесу. Немає в природі указу про заснування міста як такого. Його шукали багато років, але ніхто ніде не зміг знайти.
Чому для нас важливо говорити про це зараз? Тому що, починаючи зі здобуття Україною незалежності й до 2014 року цей міф дуже сильно експлуатувався путінською пропагандою для обґрунтування ідеї «Новоросії». І це був не просто імперський міф, придуманий Скальковським, а коктейль зі сталінізму, чорносотенства і так далі. І під час подій в Одесі в 2014 році цей міф відіграв дуже зловісну роль.
– А в радянський період цей міф також експлуатувався?
ФАКТИЧНО ЦЕ БУВ ПОРТ, ЧЕРЕЗ ЯКИЙ ВЕЛАСЯ ТОРГІВЛЯ З КРАЇНАМИ СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я
Сергій Гуцалюк
– Так, в радянський період він також був присутнім, але не так широко використовувався. Після того, як зусиллями історика Аполлона Скальковського він з’явився, в 1900 році в Одесі встановили пам’ятник Катерині Другій. Але в 1917 році його задрапували брезентом, тому що революційна громадськість на той час була обурена цим пам’ятником російському монархізму й імперіалізму, а в 1920 році його знесли. Щоправда, в 2007 році його відновили, але в Одесі були хвилювання, багато хто виступав проти пам’ятника, який нібито був символом того, що тільки завдяки виключно талантам Катерини Другої тут щось з’явилося. Місто наше отримало своє значення завдяки торгівлі через одеський порт зерном, яке вирощували на півдні України та в її центральній частині. Фактично це був порт, через який велася торгівля із країнами Середземномор’я. Це були південні морські ворота Російської імперії на той час. Завдяки торговельному буму місто і забудовувалося. Те, що зараз є для багатьох символами Одеси, відбулося завдяки торгівлі.
– Новий пам’ятник Катерині Другій було встановлено в 2007 році, з чиєї ініціативи це відбувалося?
– На той час його встановлення ініціювали кілька громадських організацій, які були частково афілійовані з певними проросійськими колами. Тоді містом керував Едуард Гурвіц, людина, яка до мозку кісток антикомуніст. Він фактично першим в Україні розпочав процес декомунізації. Ще в 1990-х роках (Гурвіц був мером Одеси двічі – з 1994 по 1998 і з 2005 по 2010 роки. – прим. РС) було перейменовано вулиці: радянські назви замінено на старі. Батько Едуарда Гурвіца був репресований, потім, коли він повернувся з таборів, то пожив недовго і помер через хвороби, які там заробив. І меру запропонували: давайте знімемо пам’ятник потьомкінцям, символ комунізму, і поставимо пам’ятник Катерині Другій, а площі буде повернуто її старий дуже красивий ансамбль.
У 2014 РОЦІ САМ ПАМ’ЯТНИК НЕ БУВ ЦЕНТРОМ ПРОТИСТОЯННЯ МІЖ ПРОУКРАЇНСЬКИМИ І ПРОРОСІЙСЬКИМИ ГРОМАДЯНАМИ
Сергій Гуцалюк
У 2014 році сам пам’ятник не був центром протистояння між проукраїнськими та проросійськими громадянами. Протистояння було на вулицях, але не біля пам’ятника. І навіть зараз йде розмова про те, потрібен пам’ятник або не потрібен. Я думаю, що варто поряд із ним встановити велику табличку, на якій перерахувати всі «заслуги» Катерини Другої перед українським, польським, єврейським, кримськотатарським і російським народами. Це кріпосне право, смуга осілості для євреїв, знищення української державності, різанина в передмістях Варшави.
– Ви одесит. Ось ця дата – 600 років Одесі – відзначається жителями міста, незважаючи на існування міфу про заснування Одеси Катериною Другою?
– У місті існує кілька громадських організацій, для яких ця тема постійно є однією з центральних. Є громадська організація, яка так і називається: «Одесі – 600». На сьогодні старі історичні суперечки вихлюпнулися у публічну площину. У місті вже майже всі знають про те, що Одесі не 200 років, а набагато більше. Але ще в 2015 році було прийнято постанову Верховної Ради України про те, що місту 600 років, перша згадка – 1415 рік. У 2015 році було 600-річчя міста, але воно відзначалося на громадському рівні, а на рівні державному – міська влада на той час абстрагуватися від цієї дати. Був навіть судовий процес: громадські організації подали в суд на мерію, щоб зобов’язати її провести якісь заходи, оскільки вони відмовлялася. І суд, до речі, зобов’язав їх зробити це.
– Якщо Одесі 600 років, які докази цього вдалося виявити сучасним історикам?
Нібито росія принесла сюди цивілізацію, але в османській імперії не було кріпосного права
Сергій Гуцалюк
– Як я вже говорив, перша згадка про населений пункт, із документованою територією міста – це 1415 рік. В античні часи тут було кілька локальних поселень, але перерва між ними і першим спогадом про Коцюбеїв – це майже тисяча років. В історичній практиці це така велика перерва, що не можна говорити про спадкоємність. А між першою згадкою про Коцюбеїв, а потім вже за часів Кримського ханства і Османської імперії, Хаджибей, який з 1795 року став Одесою, немає такої перерви, а є постійні відомості про якісь процеси, які тут відбувалися: торговельні, військові й так далі. Про це пишуть відомі мандрівники, є карти XVI, XVII, XVIII століть, на яких вказано місто Хаджибей. Деякі з них вивчені українськими істориками і введені в науковий обіг недавно – після досліджень, проведених в архівах Стамбула.
ІМПЕРСЬКА ІСТОРІЯ ОДЕСИ – ТАКА Ж САМО СКЛАДОВА ЧАСТИНА ІСТОРІЇ, ЯК ПЕРІОД ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКИЙ, ОСМАНСЬКИЙ, КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ, КОЗАЦЬКИЙ ПЕРІОД …
Сергій Гуцалюк
У російській і радянській пропаганді османів змальовують так, ніби вони дикуни, але у них не було практики знищувати документи і переписувати їх, вони всі збережені. На жаль, у російських архівах дуже багато документів пропало або вони фальсифіковані. А османи все зберігали, і завдяки цьому ми тепер маємо можливість, ґрунтуючись на цих документах, докопатися до істини. Багато прихильників імперської теорії заснування міста нам дорікають, що ми нібито хочемо переписати імперську історію. Ми такого завдання перед собою не ставили. Навіть якби ми могли перед собою таке завдання гіпотетично поставити, то практично його ніяк не можна реалізувати. Імперська історія міста Одеси – така ж складова частина історії, як період польсько-литовський, період османський, кримськотатарський, козацький період, радянський період і нині період незалежної України. Ми хочемо доповнити те, що давно дослідили вчені, а також розповісти про нові цікаві історичні факти – карти і документи, які описують події в Хаджибеї в XVII-XVIII століттях, з турецьких архівів.
Ще ми хочемо прибрати наслідки багаторічної антиукраїнської пропаганди щодо Південної України. Тому що Одеса – це центр усього цього. Путін говорив, що «Новоросія» – це не Україна. «Новоросією» він називав Одеську, Миколаївську, Херсонську область, всі південні та східні області України. І у нас була купа організацій під назвами «Новоросія», «Новоросійський край» тощо, центральною темою яких була нібито місія цивілізованих людей, Російської імперії як найголовнішого чинника, який приніс сюди цивілізацію. Але це не відповідає дійсності, оскільки, якщо ми візьмемо, наприклад, Кримське ханство або Османську імперію, ті південноукраїнські землі, які входили до Османської імперії, то тут не було кріпацтва. З тих немусульманських народів, які тут жили, османи брали тільки десяту частину від прибутку. А в Російській імперії в той час було кріпосне право. Тому говорити про якусь цивілізацію… На Запорізькій Січі теж не було ніякого кріпосного права, і теж селяни могли туди прийти, працювати там за якусь частину прибутку. Це якщо для прикладу говорити про суто економічні моменти.
Джерело: Олександра Вагнер, для Крым.Реалии
Оригінал публікації – на сайті Радио Свобода
