Джерело: Микола Семена, для Крым.Реалии
Не стане відкриттям твердження про те, що міфи російської пропаганди про Крим живуть у порожнечі і поза часом. Практично всі вони вже спростовані в тих чи інших книгах, статтях, телепрограмах, у журналах, на сайтах інтернет. І тільки небажання людей вникати в суть цих міфів все ще дозволяє багатьом вірити в них. Тільки цим, та ще багаторазовим повторенням російськими рупорами пропаганди і пояснюється їхня живучість.
Взяти, до прикладу, збірку української історичної публіцистики «Наш Крим: неросійські історії українського півострова», видану в 2016 році Українським інститутом національної пам’яті. Її автори прагнуть показати минуле півострова у всій його складності і різноманітті. Разом із тим, читати її не складно, статті написані простою мовою, після прочитання все стає на свої місця, і об’єктивному читачеві часом стає навіть смішно через оману минулого.
Автори збірника – відомі українські історики, публіцисти, журналісти яких читачі знають за багатьма іншими творами. Багато хто з учасників збірки є авторами матеріалів для Крым.Реалии, що особливо приємно. Тут, наприклад, статті істориків, чиї імена на слуху – Сергій Громенко, Гульнара Бекірова, Петро Вольвач, Андрій Іванець, Вахтанг Кіпіані та багато інших.
Збірка складається з шести розділів. У першому автори починають аналіз історії Криму від 15 століття, тобто, від створення Кримського ханства, і до 1783 року. Зрозуміло, що в наступному розділі «В тіні двоголового орла» розглядаються проблеми перебування Криму в складі Російської імперії. Статті в наступних розділах автори присвятили трансформації Криму в революційні 1917-1920 роки, потім розглядають період розвитку автономії від 1921 до 1941 року. «Кривава, спустошена земля» – так називається розділ життя Криму з 1941 по 1954-й роки. «За київським часом» – період з 1954 до 1991 роки.
Сьогодні цей розділ дуже важливий, оскільки російська і кримська місцева пропаганда сьогодні всі недоліки в житті півострова і вже свої косяки валять на «український період». Тоді, якщо їх послухати, все було не так і все робилося на шкоду Криму, хоча такого не могло бути в принципі, оскільки Крим в Україні вважався кровно своїм регіоном, і йому часом віддавалося все найкраще. Наприклад, відомий вчений і громадський діяч Петро Вольвач у статті «Чи став би Крим орденом на грудях планети, якби не українські мозолі?» розповідає про внесок України у відродження Криму, коли він до 1954 року лежав у руїнах і був відроджений зусиллями безлічі будівельних організацій, які будували житло, промислові об’єкти, нарешті, Північно-Кримський зрошувальний канал, дороги, які відроджували економіку, а не воєнщину, як це завжди робила Росія. Микита Хрущов, коли побачив, як переселенці з Росії не сприйняли Крим і їдуть назад, зрозумів помилку переселенської політики. Він приїхав до Києва і переконував українське керівництво, що для того, аби відродити Крим, «потрібні південці», які вміють господарювати в цій зоні. І українські «південці» не підвели. І сором Москві сьогодні так нахабно брехати про «шкоду від України» і про «споконвічно російські землі».
Анексія Криму Росією в 2014 році стала першим за останні 70 років історії протиправним посяганням на території суверенних держав. В силу цього вона була грубим порушенням Гельсінської угоди про непорушність кордонів. Однак, ця подія дала старт великій кількості світових процесів, які дають можливість переосмислити політику держав і міжнародне право щодо забезпечення безпеки людства. Воно дійсно виявилося на межі третьої світової війни, і поки тільки розсудливість західних політиків утримує світ від катастрофи в той час, як російський лідер Володимир Путін в кожному виступі використовує войовничу риторику, висипає погрози своїм опонентам, підкреслює готовність мститися і боротися за якесь своє право і свої зони впливу.
Автори збірника показують на прикладі різних історичних періодів, що реальна історія Криму з усіма її труднощами разюче відрізняється від ретельно зрежисованого сценарію, покликаного виправдати позаісторичні російські претензії на Крим.
Книгу завершує рецензія кримських істориків Сергія Громенка, Богдана Короленка, Максима Майорова на сумновідому у свій час і донині не прибрану з полиць бібліотек збірку історичних вправ «Історія Криму», видану під керівництвом колишнього міністра культури Володимира Мединського. І хоч він і називає збірку «дійсно науковою і об’єктивною», автори рецензії приходять до висновку, що зовсім не науковість і не об’єктивність була метою її авторів. Вони писали політичне виправдання російської анексії Криму, а тому й не намагалися ані виправити помилки попередніх видань, ані об’єктивно говорити про історію Криму. У збірнику, наприклад, перебільшений російський фактор розвитку Криму, а українські і кримськотатарські фактори або фальсифікуються, або спотворюються, або взагалі замовчуються. У книзі, наприклад, взагалі немає аналізу історії Кримського ханства, а його період часу взагалі підміняється географічними поняттями Крим, Таврида тощо. Про Національний рух за повернення кримських татар на Батьківщину, про Курултай і Меджліс взагалі немає згадок. Більшість статей нагадують історичні памфлети на теми ще царських уявлень про історію Криму.
Джерело: Микола Семена, для Крым.Реалии
Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крым.Реалии
