Джерело: Ксенія Кириллова, для Міжнародного центру оборони та безпеки
Чим відрізняються заворушення в Капітолії та протести на пострадянському просторі
День затвердження Конгресом підсумків президентських виборів у США ознаменувався серйозними заворушеннями в американській столиці. Прихильники президента Дональда Трампа, які з’їхалися на протестний мітинг, натхнені його закликом у жодному разі не визнавати результати виборів, вирушати до Капітолію і «бути сильними, щоб повернути собі країну», не тільки повністю виконали цю вказівку, а й увірвалися всередину. Несподіване захоплення протестувальниками будівлі Конгресу призвело до погромів, сутичок із поліцією та загибелі чотирьох людей. Наприкінці дня чинний президент сам закликав своїх прихильників розійтися по домівках і навіть дозволив відправити до Капітолію Національну гвардію, а конгресмени обох палат, повернувшись до перерваного через заворушення засідання, прогнозовано затвердили обрання Джо Байдена президентом США.
Свято пропаганди
У той час, коли провідні політики Сполучених Штатів, включаючи кількох колишніх президентів, категорично засудили те, що сталося у столиці, російські ЗМІ висвітлювали американські події з погано прихованим торжеством. Чиновники і пропагандисти навперебій почали розповідати, як «бумеранг кольорових революцій» повернувся до США, порівнюючи події в Америці з усе ще не затихаючими протестами в Білорусі та Хабаровську, а також з українським Євромайданом 2014 року. Російські телеканали один за одним висміюють заяву колишнього посла США в Росії Майкла Макфола, який намагається розмежувати дії учасників білоруських мітингів і вашингтонських подій 6 січня, фактично перетворивши його в мем. Ще одним популярним мемом став хештег # этодругое (укр. – цеінше), що пародіює спроби російської ліберальної опозиції спростувати порівняння кризи в Америки з тим, що відбувається в авторитарних країнах.
На перший погляд, аналогія російських ЗМІ може здатися логічною. Формально сторона, що програла, робить певну заяву про фальсифікацію виборів, незгодні з підтасуваннями громадяни виходять на вулиці, намагаються боротися за свою свободу і стикаються з поліцейським насильством. При цьому російські чиновники не приховують головну причину своєї радості – на їхню думку, після того, що сталося, Сполучені Штати втратили право вказувати їм на порушення прав людини у їхніх країнах і, що найважливіше, вимагати дотримання цих самих прав.
«Америка більше не прокладає курс, а отже – втратила всі права його визначати. І тим більше нав’язувати іншим», – заявив голова комітету Ради Федерації з міжнародних справ Костянтин Косачов. «Вже точно США тепер не можуть нав’язувати іншим країнам виборчі стандарти та претендувати на звання світового «світоча демократії», – вторить йому голова комітету Держдуми з міжнародних справ Леонід Слуцький.
Отже, російська влада сприймає те, що відбувається у США, як свого роду індульгенцію, що дає їй право на здійснення беззаконня у власній країні. Саме тому так важливо позначити різницю між подіями в Сполучених Штатах і на пострадянському просторі.
Змова переможених?
Першою і головним відмінністю заяв про фальсифікації виборів у США від аналогічних подій у Білорусі й Росії є те, що Дональд Трамп і його прихильники звинуватили в фабрикації підсумків виборів сторону, яка не має необхідного адміністративного ресурсу для цього. Губернатори иа секретарі практично всіх штатів, що мали вирішальний вплив на результат виборів, – зареєстровані республіканці, а не демократи. Цілком можна припустити, що республіканський істеблішмент вирішив «здати» свого кандидата, помітивши, що той програє вибори. Але в тому, щоб навмисно «вкрасти» перемогу у власного кандидата, який виграє, немає абсолютно ніякої логіки. І вже тим більше республіканцям немає ніякого сенсу фальсифікувати результати сенатських виборів у штаті Джорджія 5 січня 2021, підсумки яких обернулися для них втратою контролю над верхньою палатою Конгресу. У демократів же не було жодної можливості провести масові фальсифікації у штатах, де вони не мають влади.
У пострадянських країнах, навпаки, у фальсифікаціях звинувачують сторону, що мала всі ресурси для їх проведення, тобто правлячу партію. З огляду на те, що виборчі комісії там включені в єдину вертикаль влади і підпорядковані чиновникам, які входять у цю саму партію, силовики переслідують опозицію за одні лише спроби брати участь у виборах, а суди виносять щодо них заздалегідь заготовлені вироки, ні про які чесні вибори за таких умов не варто й говорити.
По-друге, тим, хто знайомий із реаліями американської політики, добре знайоме поняття whistleblower – інформатор, який повідомляє про порушення закону, в тому числі органами влади. В Америці, як і в будь-якій країні, зустрічаються і корупція, і зловживання владою. Однак культ дотримання закону і серйозність покарання за його порушення призводять до того, що значна частина людей швидше воліє стати інформаторами, ніж понести відповідальність разом з іншими. Звісно, кількість інформаторів безпосередньо залежить від загрози невідворотності покарання, а ця загроза – від рівня та можливостей сторони, зацікавленої у викритті злочину. Але в цьому випадку такою стороною є сам президент Сполучених Штатів, тобто носій верховної влади у країні.
Якщо ж припустити, що на президентських виборах в США сталася масова фальсифікація результатів абсолютно не правлячою партією, яка не має адміністративного ресурсу для її проведення, то виходить, що передбачувана змова мала включати в себе величезну кількість різноманітних елементів: підкуп чиновників від протилежної партії, технічного персоналу, водіїв, кур’єрів, призначених Трампом суддів Верховного суду й таке інше. Неможливо, щоб ніхто з цих людей не заявив про спроби впливу на них. Простіше кажучи, змову подібного масштабу в американській системі просто неможливо приховати. Однак всі «докази» Трампа і його команди спираються лише на психологічне відчуття того, що показники «різко змінилися» на користь Байдена, а також на недовіру до техніки, яка використовується при підрахунку голосів. Ніяких реальних доказів фальсифікацій, і вже тим більше жодного свідчення про змову від його учасників так і не надійшло.
Реальність і технологія
Більше того, якщо звернутися до недавньої історії, можна пригадати, що в переддень виборів 2016 року Дональд Трамп, який не вірив у свою можливу перемогу, заздалегідь стверджував, що результати голосування будуть сфальсифікованими на користь його суперниці Хілларі Клінтон. Тоді автор статті на цю тему в газеті The Washington Post Джексон Діл припустив, що ідею оголосити вибори нечесними і закликати своїх послідовників до «кольорової революції» підказав республіканському кандидату Володимир Путін.
«Путіна переслідує нав’язлива ідея «кольорових революцій», які, як він упевнений… організовуються США, а у випадку з масовими протестами в Москві чотири роки тому – самою Хілларі Клінтон… Путін намагається нагодувати американську еліту тим, що він вважає її власним ліками. Він намагається розпалити – за допомогою Дональда Трампа, розуміє той це чи ні, – кольорову революцію в США», – писав Діл у 2016 році.
В цьому і криється принципова різниця двох типів протестів. В очах Путіна заяви про фальсифікації виборів і будь-яких інших злочинах влади є лише політтехнологією, створеної іноземними спецслужбами з метою повалення влади в Росії. Таким же чином, очевидно, їх бачить і Дональд Трамп, намагаючись використовувати цю технологію у своїх інтересах і заздалегідь оголошуючи сфальсифікованими будь-які вибори, які можуть принести йому поразку. Вигравши в 2016 році, Трамп вирішив, що краще буде забути про власні ж звинувачення, проте повністю «відіграв» цю карту в 2020 році. Той факт, що у демократів було набагато більше можливостей змінити результат виборів 4 роки тому, коли вони мали для цього набагато більший ресурс, аніскільки його не збентежив.
Такого ж роду політтехнологію становила собою і тактика, яку обрав президент по відношенню до своїх послідовників. Більше того, ця тактика була цілком передбачуваною. Ще на початку грудня 2020 року було висловлено припущення, що Трамп, який послідовно створював собі імідж героя, кинув виклик глобальному й абсолютному злу, просто не може визнати, що програв «лиходіям» на чесних виборах. «Героя», що став заручником свого політичного іміджу, можна здолати лише в результаті змови та зради, до того ж зради з боку його найближчого оточення, і вже потім він може піти з посади зі шляхетних мотивів – наприклад, щоб не допустити громадянської війни. Звертаючись увечері 6 січня 2021 року до своїх прихильників, Трамп практично дослівно повторив це формулювання, фактично принісши своїх послідовників у жертву створеному ним образу.
Замість висновку
Це не означає, що в американському суспільстві не існує реальних суперечностей. Більше того, суспільство гранично розділене, а глибину його внутрішньої кризи не заперечують і американські експерти. Однак доведення його до настільки високого ступеня поляризації та взаємної демонізації опонентів – це прямий результат дії частини американських еліт, що поставила країну на межу громадянської війни заради своїх політичних інтересів. Саме Дональд Трамп запевняв своїх послідовників, що в разі перемоги Байдена «до влади в США прийдуть комуністи», які «знищать країну». Саме він запевняв, що вибори були «вкраденими», і закликав своїх прихильників спочатку приїхати до столиці, а потім, по суті, вирушати на штурм будівлі Конгресу. Поведінка людей у цьому випадку безпосередньо залежала від волі їх лідера і завершилося за його наказом.
Для порівняння: протести в російському Хабаровську, що не припиняються із літа, взагалі не мають лідерів. Що ж до Білорусі, то там переважна більшість протестувальників не розглядає Світлану Тихановську як майбутнього президента, розуміючи, що її місія полягала лише у зламуванні чинної системи та підготовці демократичних виборів. Більше того, багато людей критично ставляться до її висловлювань і політичних поглядів. Вельми показово, що, виїхавши в Литву в серпні 2020 року, Світлана Тихановська закликала своїх прихильників припинити акції протесту, однак ті ніяк не відреагували на її слова. Очевидно, що в випадку і Хабаровська, і Білорусі ми маємо справу зі справжнім народним невдоволенням, що виражається спонтанно і не пов’язане з конкретним лідером і його спробами маніпулятивно впливати на громадську думку.
Саме тому в кожному конкретному випадку вкрай важливо розрізняти реальне народне невдоволення, спровоковане деспотичними і беззаконними діями влади, та політтехнологію, яку конкретні лідерами застосовують для дестабілізації ситуації. Тут важливо аналізувати безліч чинників, у тому числі й те, чи існують у конкретній країні дієві демократичні інститути, реально незалежні суди, чи зустрічаються прецеденти безкарного використання адміністративного тиску й таке інше. Російська влада і кремлівські пропагандисти можуть скільки завгодно зловтішатися з приводу того, що відбувається у США, проте це ніяк не допоможе їм вирішити внутрішні проблеми, оскільки вони викликані об’єктивними, а не штучними чинниками. Крім того, не варто забувати: те, що відбувається в одній країні, ніяк не виправдовує того, що відбувається в іншій.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Міжнародного центру оборони і безпеки
