Джерело: The Insider
На засіданні дискусійного клубу «Валдай» Володимир Путін виголосив промову про те, наскільки несправедливим і згубним є для людства світопорядок, заснований на західних ліберальних цінностях, і як Росія відстоює різноманіття традиційних устроїв різних цивілізацій. Для обґрунтування цієї тези знадобився цілий розсип фейків. Ресурси The Insider не дозволяють розібрати всі випадки, тому ми вибрали 10 найяскравіших прикладів
ЗМІСТ
- Як США фінансували Євромайдан
- Як Росія не фінансує опозицію на Заході
- Як Захід «виплекав» та фінансував чеченський сепаратизм
- Як Україна опиралася реалізації Мінських угод
- Як Ленін в останній момент віддав Донбас Україні
- Як на Заході забороняють російську культуру
- Як Захід нав’язує іншим країнам нетрадиційні цінності
- Як Євросоюз відмовився від християнських цінностей
- Про античне коріння Росії
- Знову про «золотий мільярд»
Як США фінансували Євромайдан
— Захід <…> проводить різноманітні перевороти. Один із них призвів до трагічних наслідків в Україні у 2014 році — підтримали ж, навіть сказали, скільки грошей витратили на цей переворот. Взагалі, знахабніли просто, не соромляться нічого.
Путін не назвав конкретну суму, витрачену західними урядами на підтримку української Революції гідності, але ще з 2014 року в російських ЗМІ з’являються заяви про 5 млрд доларів. Судячи з усього, джерелом послугував виступ тогочасної помічниці Держсекретаря США Вікторії Нуланд на конференції «Україна у Вашингтоні – 2013», де вона повідомила, що таку суму було виділено на підтримку демократії в Україні.
Однак російські ЗМІ та політики, зокрема депутат Держдуми В’ячеслав Ніконов, спотворили зміст інтерв’ю. Насправді Нуланд у 2013 році говорила, що така сума була виділена Україні за всі 22 роки її незалежності на «вироблення демократичних навичок та інституцій, просування громадянського суспільства та гарної форми правління». У 2014 році в інтерв’ю CNN Нуланд особливо підкреслила, що США не виділяли жодних грошей на підтримку Євромайдану, який вона назвала «стихійним рухом».
Як Росія не фінансує опозицію на Заході
— Ми не займаємося <…> якоюсь практично на рівні спецслужб роботою з опозицією, як чинить Захід щодо нас і щодо нашої опозиції. Ми ж знаємо, там сотні мільйонів, якщо не мільярди доларів витрачаються на підтримку опозиції, причому в усіх напрямках, різними каналами, чого тільки не придумують, для того, щоб направляти до Росії фінансові ресурси для цих цілей. Не встигаємо навіть стежити за цим. Але ми цього нічого не робимо.
Тут Путіна підводить пам’ять: він забуває про те, що банк, близький до російської влади, фінансував кандидата в президенти Франції, очільницю вкрай правого «Національного фронту» Марін Ле Пен. Як писали французькі журналісти, кредит від Першого Чесько-Російського Банку Ле Пен отримала за посередництва сенатора Олександра Бабакова (тоді він був депутатом Держдуми, очолював комісію з правового забезпечення розвитку організацій оборонно-промислового комплексу РФ і вже перебував під санкціями України). А сам банк знаходився у володінні «Стройтрансгаза» близького до Путіна олігарха Геннадія Тимченка, потім перейшов до Романа Попова, який у минулому обіймав посаду голови фінансового департаменту «Стройтрансгаза». Попов і сам не був далеким від російської влади — наприклад, разом із прем’єр-міністром Дмитром Медведєвим він був співголовою на церемонії, присвяченій 50-річчю польоту Юрія Гагаріна в космос.
Як Захід «зростив» та фінансував чеченський сепаратизм
— 2000 року після обрання президентом із чим зіткнувся, завжди пам’ятатиму — пам’ятатиму, яку ціну ми заплатили за те, щоб знищити терористичне гніздо на Північному Кавказі, яке Захід тоді практично відкрито підтримував. Тут усі дорослі люди, більшість із вас, присутніх у цій залі, розуміють, про що я говорю. Ми ж знаємо, що саме так воно було на практиці: фінансова, політична, інформаційна підтримка. Усі ми це пережили. Більше того, [Захід] не тільки активно підтримував терористів на території Росії, а й багато в чому зростив цю загрозу. Ми це знаємо.
Жодних доказів того, що чеченські війни — це результат підступів Заходу, Путін за 22 роки так і не надав. Передумовою Першої чеченської війни стало створення 1990 року Загальнонаціонального конгресу чеченського народу (ЗКЧН) під керівництвом Джохара Дудаєва. Конгрес ставив за мету вихід Чечні зі складу СРСР та створення незалежної чеченської держави. Через рік Дудаєв проголосив Чеченську Республіку, потім був штурм будівлі Верховної Ради Чечено-Інгуської АРСР, телецентру і будинку радіо, а також вбивство голови грозненської міської ради Віталія Куценка. Де у цих подіях Путін знайшов «західний слід», залишається загадкою.
Громадська думка у західних країнах була справді не на боці російського керівництва. Однак це стосувалося не політичних питань, а порушень прав людини з боку російських військ – вбивств, викрадень та тортур, зокрема мирних жителів республіки. У жовтні 2000 року організація Human Rights Watch опублікувала свою 99-сторінкову доповідь «Ласкаво просимо до пекла» про те, як російськими військами було затримано тисячі чеченців, при цьому багатьох із них без будь-яких доказів правопорушень. Охоронці систематично били чеченських ув’язнених, деякі з них також зазнавали зґвалтувань або інших форм тортур. Більшість із них було звільнено лише після того, як їхні сім’ї заплатили великі хабарі російським чиновникам. Комісія ООН з прав людини у 2000 та 2001 роках ухвалила дві резолюції, які засуджують порушення прав людини в Чечні та вимагають від Росії створити незалежну національну комісію з розслідування. Рада Європи у численних резолюціях в період з 2003 по 2007 рік закликала Росію припинити порушення прав людини. Європейський суд з прав людини в період з 2005 по 2007 рік розглядав судові справи, порушені чеченцями проти російського уряду, і в багатьох із цих справ Росія була визнана винною. Можливо, ці грошові компенсації, які ЄСПЛ присудив потерпілим, є, у розумінні Путіна, «фінансовою підтримкою терористів».
Як Україна опиралася реалізації Мінських угод
— Колишній президент [України Леонід Кучма] сказав, що він підписував Мінські угоди, але виходив із того, що вони ніколи не будуть реалізовані. Що ще більше потрібно?
Насправді другий президент України Леонід Кучма говорив дещо інше. Як він стверджував на початку 2019 року, лідери країн нормандського формату – канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Франсуа Олланд та президент Росії Володимир Путін – не хотіли брати на себе зобов’язання щодо виконання Мінських домовленостей, тому не стали їх підписувати:
«Я ніколи не говорив, але сьогодні скажу. З огляду на те, що я підписував ці Мінські угоди… Розумієте, якщо лідери, які входять до нормандського формату, особисто не ставили своїх підписів — ані Олланд, ані Меркель, не кажу вже про Путіна… Про що це говорить? Вони не вірили, що це буде виконано і не хотіли брати на себе зобов’язання, підписуючи цей документ. Звідси й надалі результати».
Як Ленін в останній момент віддав Донбас Україні
— Передали туди всю Малоросію, все Причорномор’я, увесь Донбас, причому Донбас спочатку вирішили віддати Росії, потім приїхала делегація з України, прийшли до Володимира Ілліча Леніна, він викликав представника Донбасу та сказав, що рішення слід переглянути. От і переглянули — віддали назад, в Україну.
Путін тут свідомо ігнорує історичний контекст — наприклад те, що ще до затвердження в Україні радянської влади існувала Українська народна республіка, яка у квітні 1918 року звільнила Донбас від більшовиків. При цьому УНР претендувала на сході лише на Харківську та Катеринославську губернії, де українці на той момент становили більшість. Це якраз і є частиною нинішнього Донбасу — до складу Катеринославської губернії входив, наприклад, Луганськ.
Також Путін замовчує ближчі до нашого часу події — наприклад, всеукраїнський референдум 1991 року, на якому і Донецька, і Луганська області віддали по 83% голосів за проголошення незалежності України від СРСР.
Як на Заході забороняють російську культуру
— До спалювання книг свого часу дійшли нацисти, а тепер до заборон Достоєвського та Чайковського скотилися західні «послідовники лібералізму та прогресу».
Достатньо поглянути на афіші найважливіших оперних театрів Європи та Америки, щоби переконатися, що це неправда. У брюссельському La Monnaye йде «Пікова дама» Чайковського, в нью-йоркському Metropolitan Opera — «Леді Макбет Мценського повіту» Шостаковича, в лондонському Royal Opera House — «Лускунчик» і «Спляча красуня» Чайковського, в Паризькій національній опері – «Лебедине озеро» Чайковського, в мюнхенській Bayerische Staatsoper – «Ніс» Шостаковича (у постановці росіянина Кирила Серебреникова), а в берлінській Staatsoper Unter den Linden культову для німецької культури оперну тетралогію Ріхарда Вагнера «Перстень нібелунгів» поставив російський режисер Дмитро Черняков.
Втім, випадки, коли на Заході скасовували події, пов’язані з російською культурою, були. Так, у варшавському Великому театрі режисер Маріуш Трелінський ухвалив рішення скасувати вже відрепетирувану прем’єру «Бориса Годунова» Мусоргського, написавши на сайті театру: «У такі моменти опера замовкає. Нехай це мовчання буде голосом солідарності із народом України». А в міланському університеті Бікока в березні відклали на невизначений термін цикл із чотирьох лекцій про Достоєвського, але вже за кілька днів скасували це рішення, яке виявилося вкрай непопулярним. Усі ці інциденти, вельми нечисленні, були місцевою ініціативою і сталися у перші місяці після нападу Росії на Україну під впливом емоцій.
Як Захід нав’язує іншим країнам нетрадиційні цінності
— Якщо західні еліти вважають, що зможуть впровадити у свідомість своїх людей, своїх спільнот дивні, як на мене, новомодні тенденції на кшталт десятків гендерів і гей-парадів — так тому й бути. Та хай роблять що хочуть! Але на що вони точно не мають права, то це вимагати від інших рухатися у тому ж напрямку. Ми бачимо, що у західних країнах йдуть складні демографічні, політичні, соціальні процеси. Безумовно, це їхня внутрішня справа. Росія в ці питання не втручається і не збирається цього робити — на відміну від Заходу, ми на чуже подвір’я не ліземо.
Випадків, коли Захід вимагав би від якоїсь зарубіжної держави визнати більше двох ґендерів, ніколи не було. Можливо, Путін має на увазі кілька рішень ЄСПЛ, які визнавали порушення прав сексуальних меншин у Росії. Так, у 2021 році ЄСПЛ визнав порушенням права на повагу до приватного та сімейного життя відмову у реєстрації одностатевих пар. Але права людини, як стверджується в Астанинській декларації ОБСЄ, підписаній і Росією, «є питаннями, які становлять безпосередній та законний інтерес для всіх держав-учасниць і не належать виключно до внутрішніх справ відповідної держави». Отже, ні про яке втручання у внутрішні справи в цьому випадку не може бути й мови.
Як Євросоюз відмовився від християнських цінностей
— Наприклад, липневі пропозиції угорських парламентаріїв закріпити у договорі про Євросоюз відданість європейським християнським цінностям та культурі були сприйняті навіть не як фронда, а як пряма ворожа диверсія. Це що таке? Як це розуміти?
В ухваленій парламентом Угорщини 19 липня резолюції справді згадується «християнське коріння та культура Європи», яке, на думку угорських парламентаріїв, має бути кодифіковано у договорах як основа євроінтеграції. Але вкрай негативну реакцію в Європі викликало не це положення (саме по собі дещо дивне вже хоча б тому, що серед кандидатів у члени ЄС є Туреччина, коріння якої аж ніяк не християнське), а ідея надати національним парламентам право накладати вето на будь-які закони, запропоновані на рівні ЄС. По суті, це була відмова від ідеї європейської інтеграції.
Про античне коріння Росії
Просто слід чітко розуміти, що є, як я вже й казав перед цим, два Заходи — як мінімум два, а може, й більше, але як мінімум два: Захід традиційних, насамперед християнських цінностей: свободи, патріотизму, найбагатшої культури — тепер ісламських цінностей теж (значна частина населення багатьох країн Заходу сповідує іслам). Цей Захід нам у чомусь близький, у нас багато в чому спільне, ще античне коріння навіть.
Античне коріння справді має для Заходу велике політичне значення: саме поняття «демократія» має давньогрецьке походження, а Римське право досі є основою сучасної юриспруденції. Ось тільки античність не має нічого спільного з християнством, ісламом та Росією.
Знову про «золотий мільярд»
Якщо все разом це підсумовувати, зібрати як палітру необхідних для реалізації можливостей, то і сама економічна модель, і фінансова система, вона відповідатиме інтересам більшості, а не лише інтересам цього «золотого мільярда», про який ми говорили. <…> Я за те, про що щойно сказав: за демократичні відносини з урахуванням інтересів усіх учасників міжнародного спілкування, а не лише інтересів так званого золотого мільярда.
Поняття «золотий мільярд», яке так полюбляє Путін — конспірологічна концепція, за якою ресурси на планеті обмежені, і найбагатші країни, загальна чисельність населення яких становить приблизно мільярд осіб, штучно обмежують розвиток інших країн, щоб усі ресурси дісталися лише їм. Ні на Заході, ні деінде, крім пострадянського простору, ця ідея не відома. Вперше вираз «золотий мільярд», напевне, з’явився в 1990 році, коли у маловідомому виданні «Воскресенье» вийшла стаття радянського економіста Анатолія Цикунова (псевдонім — А. Кузьмич) «Що таке „золотий мільярд” людей на Землі, і чому бідніють радянські люди?». Автор стверджував, що перебудова в СРСР – частина всесвітньої перебудови, мета якої — підкорити розвиненим країнам Заходу решту всього світу і за допомогою транснаціональних корпорацій перетворити його на сировинну колонію. На думку цього радянського догматика, перехід до капіталістичних відносин у СРСР було здійснено з метою організації доступу транснаціональних корпорацій до ресурсів країни. У Росії ця конспірологічна концепція досі популярна серед деяких кіл, щоправда, її прихильники не можуть пояснити, чому рівень життя та темпи розвитку країн третього світу позитивно корелюють із приходом до цих країн транснаціональних корпорацій, а не навпаки, як передбачає їхня теорія.
Джерело: The Insider
