Джерело: The Insider
Спеціальний посланець президента США Стів Віткофф напередодні переговорів з Росією в Ер-Ріяді в інтерв’ю Такеру Карлсону зробив кілька заяв, які збігаються з тезами російської пропаганди. Деякі з них змушують запідозрити, що інформацію про східну частину України посланець Трампа черпає здебільшого з російських джерел.
Зміст
- Про «референдуми» на анексованих територіях
- Про «російськомовні регіони» України та їхні політичні симпатії
- Про «оточення» ЗСУ під Курськом
- Про «подарунок» Хрущова Україні
- Про наміри Росії щодо регіонів, підконтрольних Києву
Про «референдуми» на анексованих територіях
Віткофф:
— Ну, по-перше, я думаю, що найбільша проблема у цьому конфлікті — це так звані чотири регіони. Донбас, Крим. Ви знаєте назви.
Карлсон:
— Луганськ.
Віткофф:
— Так, Луганськ. І є ще два. Вони російськомовні. Були референдуми, на яких переважна більшість людей вказала, що вони хочуть перебувати під владою Росії. <…>
Карлсон:
— Насправді деякі з цих територій тепер, з погляду Росії, є частиною Росії, чи не так?
Віткофф:
— Це правда. Але це завжди було проблемою. <…> І ніхто не хоче про це говорити. Це слон у кімнаті. Слон у кімнаті — це конституційні проблеми в Україні щодо того, на що вони можуть піти стосовно відмови від території. Росіяни де-факто контролюють ці території. <…> Питання в тому, чи визнають вони, чи світ визнає, що це російські території? Чи виживе Зеленський у політичному плані, якщо він це визнає? Це центральне питання у конфлікті. Безперечно.
У кількості українських регіонів, які Росія оголосила своїми, Віткофф безнадійно заплутався: він говорить то про чотири, то про три (Луганська область та ще якісь два). Насправді їх шість: Автономна республіка Крим, Севастополь, Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська області. У перших двох «референдуми» про приєднання до Росії відбулися 2014 року, в решті — у вересні 2022 року.
Віткофф вочевидь вкрай поверхово ознайомлений із питанням про спірні регіони і чомусь бере на віру твердження Кремля про «референдуми», які нібито показали бажання тамтешніх жителів приєднатися до Росії. Насправді референдуми проводилися в умовах військової окупації без незалежних спостерігачів. У них не могла брати участь та частина населення, яка втекла від війни до західної частини України чи за кордон.
За свідченням жителів районів Херсонської області, звільнених ЗСУ вже після «референдуму», російські військові змушували їх голосувати, причому таємниця голосування не була забезпечена. Зрештою, обласний центр Запоріжжя та прилеглі до нього райони взагалі ніколи не були під контролем Росії і, зрозуміло, «референдумів» там не було, але Росія проголосила своїми й ці території.
Про «російськомовні регіони» України та їхні політичні симпатії
Називаючи всі ці регіони російськомовними, Віткофф теж не має рації. У Запорізькій області, за даними перепису населення 2001 року, останнього за часом, 52,2% назвали рідною мовою українську, 46,2% — російську. У Херсонській області українська була рідною мовою для 73,2% населення. У Донецькій та Луганській областях справді переважала російська мова.
Але це не означає бажання жителів бути частиною Росії. На виборах до Верховної Ради 2019 проросійська «Опозиційна платформа — За життя» посіла перше місце тільки в Донецькій та Луганській областях. В інших регіонах на першому місці була тісно пов’язана із президентом Зеленським партія «Слуга народу»; у Херсонській області вона набрала 49,71% голосів, у Запорізькій – 48,39%. Результати «Опозиційної платформи» у цих областях — відповідно 17,97% та 21,79%.
І це не кажучи вже про те, що після початку повномасштабної війни ставлення українців до Росії різко погіршилося, і навіть низка політиків з «Опозиційної платформи» змінила позицію на проукраїнську..
Так, лідер цієї партії Юрій Бойко назвав російські ракетні удари по українських містах актами тероризму і став співавтором постанови Верховної ради «Про звернення ВР до держав-членів НАТО, Парламентської асамблеї НАТО щодо членства України в Організації Північноатлантичного договору» із закликом прискорити вступ України до альянсу.
Про «оточення» ЗСУ під Курськом
Віткофф:
— І є умови, які будуть потрібні росіянам для остаточного припинення вогню, тому що остаточне припинення вогню — це складно. Є Курськ, де оточені українські війська. Факт. І росіяни…
Карлсон:
— Курськ знаходиться на території Росії.
Віткофф:
— Курськ знаходиться на території Росії. Росіяни повернули його. <…> І в них там люди у пастці. І президент не хоче, щоб усі загинули. Це суттєва ситуація на полі бою, з якою необхідно розібратися».
Віткофф повторює заяву про «оточення» ЗСУ під Курськом, зроблену Трампом у телефонній розмові з Путіним 13 березня. Трамп тоді попросив Путіна зглянутися над українськими військовими, які потрапили в «котел». Слова Трампа тоді здивували навіть російських «воєнкорів» та кремлівські видання. Так, Lenta.ru опублікувала матеріал під заголовком «У Росії спростували заяву Трампа про масштабне оточення ЗСУ в Курській області»:
«Повідомлення про оточення в Курській області великої кількості солдатів Збройних сил України (ЗСУ) не відповідають дійсності. Про це заявив воєнний блогер Володимир Романов у Telegram.
Про потрапляння в «котел» українських підрозділів у Курській області заявив, зокрема, президент США Дональд Трамп.
«Жодного масштабного оточення ЗС України в Курській області немає», — написав Романов. <…> — „ХЗ, навіщо Трамп це [оточення] сам придумав”», — додав він».
«Новая газета Европа» того ж дня, 13 березня, навела думку військового експерта Яна Матвєєва:
«Якщо пропагандисти приїхали [в регіон], отже, там боїв немає, і фронт уже досить далеко. <…> Очевидно, ЗСУ відходять із Суджі без бою, зберігаючи сили та техніку».
Втім, інший відомий експерт, засновник Conflict Intelligence Team Руслан Левієв зазначав, що ЗСУ відступили вимушено, оскільки російські війська змогли перерізати важливі логістичні маршрути та розбомбити кілька важливих мостів. Але цей безперечний успіх росіян все ж таки важко назвати оточенням.
Про «подарунок» Хрущова Україні
Віткофф:
— У Росії є відчуття, що Україна — це фальшива країна, що вони просто збирають ці регіони у своєрідну мозаїку. І це корінна причина, на мою думку, цієї війни, що Росія вважає ці п’ять регіонів по праву своїми з часів Другої світової війни. І це те, про що ніхто не хоче говорити. Ну, я говорю це вголос. Як ми вирішимо цю справу, якщо не вирішимо центральну проблему, яка є основою конфлікту?
Карлсон:
— Хрущов ніби просто зробив їх частиною України.
Віткофф:
— Правильно.
Карлсон:
— Так, я гадаю, Хрущов був українцем. Дивовижно.
Тут Віткофф і Карлсон навіть перевершили російських пропагандистів. Про Крим як «подарунок Хрущова» Україні неодноразово говорив Володимир Путін, зокрема, в інтерв’ю монгольській газеті «Оноодор» 2 вересня 2024 року. Але ніхто в Росії не ставить під сумнів той факт, що території сучасних Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей перебували у складі Української РСР з початку 1920-х років, коли майбутній генсек ЦК КПРС Хрущов ще навчався на робітфаку в Юзівці, нинішньому Донецьку.
Інша річ, що Путін свого часу заявив, що Україну як штучне державне утворення створив Володимир Ленін; можливо, Віткофф і Карлсон переплутали радянських лідерів, що знову ж таки багато говорить про рівень обізнаності президентського спецпосланця з регіоном, в якому йому доручили домагатися врегулювання. Зрозуміло, це теж неправда: Донбас був у складі української держави (тоді ще автономії у складі Росії), проголошеної Центральною радою 1917 року, ще до жовтневого перевороту в Росії.
Про наміри Росії щодо регіонів, підконтрольних Києву
Віткофф:
— Навіщо їм поглинати Україну? З якою конкретно метою? Їм не потрібно поглинати Україну. Це було схоже на окупацію Гази. Думаєте, ізраїльтяни справді хочуть окупувати Газу до кінця свого життя? Вони не хочуть. Вони хочуть стабільності на землях, із якими не бажають мати справу. Але росіяни вже мають те, що вони хочуть. Вони отримали – вони повернули собі ці п’ять регіонів. Вони мають Крим, і вони отримали те, що хочуть. То для чого їм потрібно більше?
Теза Віткоффа збігається з однією з російських умов припинення вогню: вивести українські війська з регіонів, які вона проголосила своїми, зокрема і з тих районів, які вона не змогла отримати воєнним шляхом (втім, це, по суті, не стільки умови, скільки завуальована відмова від перемир’я).
Але коли Росія розпочинала війну, вона заявляла дещо інші цілі: «демілітаризацію та денацифікацію» України, тобто, по суті, роззброєння та демонтаж української держави. Після того, як наступ на Київ провалився і військові дії довелося зосередити на сході України, російські офіційні особи не відмовилися від цих цілей, вони постійно виринають у промовах пропагандистів. Наприклад, про «денацифікацію та демілітаризацію» у травні 2024 року говорили учасники форуму «Яка перемога нам потрібна», зокрема й представниця МЗС Марія Захарова.
Володимир Путін у грудні 2023 року на великій пресконференції заявив:
«Усе Причорномор’я внаслідок російсько-турецьких воєн відійшло до Росії. До чого тут Україна? Жодного стосунку не має [до неї] взагалі ні Крим, ні все Причорномор’я. Одеса – взагалі російське місто. Ми ж знаємо про це. Усі про це добре знають. Ні, навигадували якусь історичну нісенітницю.
Гаразд, колись Володимир Ілліч Ленін передав усе в Україну під час формування Радянського Союзу. Ми ж примирилися з цим після розпаду Радянського Союзу і готові були в такій парадигмі жити. Але ця частина – південний схід – проросійська, для нас це було також важливо. Вони завжди на виборах голосували за тих, хто йшов на проросійських гаслах внутрішньої та зовнішньої політики України. І загалом Росію це цілком влаштовувало.
Але після держперевороту 2014 року нам стало зрозуміло, що нам просто не дадуть, силовим методом, вибудувати нормальні відносини з Україною. Держпереворот, на який витратили, як американці сказали, п’ять мільярдів, публічно сказали, навіть не посоромилися».
Це практично та сама риторика, що й стосовно анексованого Донбасу, і важко зрозуміти це інакше як претензію на ще один регіон України. Тож слова Віткоффа про те, що «у росіян уже є те, чого вони хочуть», виглядають досить сумнівно.
Джерело: The Insider
