Джерело: Олександра Вагнер, для Радио Свобода
Після того, як Чехія оприлюднила інформацію про причетність ймовірних агентів ГРУ Олександра Мишкіна та Анатолія Чепіги до двох вибухів, що трапилися восени і взимку 2014 року на складах зброї в селі Врбетіце на південному сході країни, стався «фундаментальний перелом» у відносинах двох країн, Росії та Чехії. Єдина країна Європи, яка наразі перебуває у створеному в Москві списку «недружніх держав», – це Чехія. І ця ситуація змушує Прагу по-новому поглянути на договір про дружбу, підписаний у 90-ті між двома країнами.
Такими є, якщо коротко, результати аналізу ситуації, здійсненого експертами празької Асоціації з міжнародних питань. Ця організація передала представникам коаліції, що формується після парламентських виборів, документ, де викладено рекомендації, яку політику варто проводити новому уряду щодо Росії.
Один із авторів доповіді, Павло Гавлічек, в інтерв’ю Радіо Свобода розповідає не тільки про те, як Росія блокує чеські ініціативи на міжнародному рівні, наприклад в Арктичній раді, а й про марно витрачені на російські проекти інвестиції, враховуючи, що частина коштів йшла безпосередньо з чеського бюджету. Висновки, які роблять чеські аналітики, стосуються не лише двосторонніх російсько-чеських відносин, а й дозволяють поглянути на те, якими будуть у майбутньому економічні зв’язки Росії з іншими країнами Євросоюзу, оскільки не лише Прага стикається у випадку Москви з проблемою повернення вкладених інвестицій.
– Незважаючи на всі складнощі, після прочитання вашої доповіді можна зробити висновок про те, що Чехія сподівається і шукає можливість все ж таки налагодити відносини з Росією. Чи можливо це, звертаючи увагу на цілу низку проблем і конфліктних ситуацій, які останнім часом спостерігалися у відносинах двох країн?
– Новому чеському уряду потрібно буде якось говорити з російським режимом Володимира Путіна. Я думаю, це буде насамперед crisis management, кризове управління. З іншого боку, нам все одно потрібно підтримувати відносини, хоча вони мають ґрунтуватися на рівноправності, бути партнерськими. Важливо, щоб такі відносини взагалі були. Хоча я думаю, що налагодити їх буде важко, що все одно будуть дуже конфліктні відносини. На нас чекає багато криз. Про це свідчить хоча б той факт, що Росія захоче відповісти на скандал, пов’язаний із вибухами у Врбетіце.
– На які саме конфлікти ви очікуєте у російсько-чеських відносинах? Що, на вашу думку, може такий конфлікт викликати, на якому полі він може виникнути?
– Деякі конфлікти – потенційні, деякі є нашою сьогоднішньою реальністю. Коли ми говоримо, наприклад, про історичну пам’ять, то бачимо, що це зараз є полем для виникнення чи продовження суперечок між Чехією і Росією. Ми пам’ятаємо про конфлікт навколо пам’ятника радянському маршалу Івану Конєву в Празі (Москва була незгодна спочатку із рішенням розмістити поряд з пам’ятником інформацію про участь Конєва в подіях 1956 року в Угорщині, а потім із перенесенням статуї в музей. – прим. РС ) або коли ми висловили сумніви щодо російської інтерпретації історичних подій ( у 2019 році в Росії планували надати ветеранський статус російським учасникам операції із введення військ країн Варшавського договору до Чехословаччини. – Прим. РС). Таких конфліктів дуже багато. Іноді старі конфлікти спалахують з новою силою. До цього варто додати, що Чехія перебуває під тиском російських гібридних підходів до міжнародної політики: минулого року були скоєні кібератаки на чеські лікарні, у Чехії продовжують поширювати російську дезінформацію або пропаганду через підконтрольні Кремлю державні ЗМІ. Це дуже важливо і не можна про це не говорити. Далі критикується позиція Чехії щодо України: конфлікту на Донбасі, незаконної анексії Росією українського Криму. Це реакція на загрозу безпеці та порушення міжнародного права, і це не може залишитися осторонь, якщо ми говоримо про взаємні офіційні відносини двох країн.
– У своїй доповіді ви пропонуєте скасувати договір про дружні стосунки з Росією. Це доволі кардинальне рішення. Якщо це станеться, здається, відносини ще більше погіршаться.
– Цей договір був підписаний між Вацлавом Гавелом та Борисом Єльциним у 1993 році. Тоді Росія і Чехія мали добрі відносини. Нині ситуація змінилася. У тексті угоди йдеться про невтручання у внутрішні справи один одного, про незастосування сили, про зобов’язання відповідно до норм міжнародного права. Цей договір діє попри те, що Чехія, поряд зі США, входить до російського списку недружніх країн, у якому взагалі лише дві названі мною країни. Це безпрецедентна ситуація, що суперечить принципам договору про дружбу. Ми в цьому контексті пропонуємо як одну з можливостей розірвати цей договір. Якщо російська сторона продовжить тиск не лише на рівні двосторонніх відносин, а й на міжнародних майданчиках. Адже коли Чехія намагалася обратися до Арктичної ради, Росія сказала, що цього не буде. Якщо Кремль продовжуватиме так і надалі, немає іншої можливості, як цього договору позбутися. Це крайній захід, останній можливий крок, який буде в нового уряду (деякі чеські депутати та сенатори у квітні цього року зверталися до міністерства закордонних справ із пропозицією розірвати договір про дружбу. – Прим. РС).
– Ви пишете, що Росія сприймає Чехію не як самостійного гравця, а як, цитую, «суб’єкта, який виконує волю США та Заходу». Ми знаємо, що Росія ставиться так до багатьох країн Європи. Тим не менш, чи можливо цю ситуацію, це ставлення змінити? Чи ви вважаєте, що Чехії доведеться, вибудовуючи відносини, заплющувати очі на таке ставлення Москви?
-Чехія продемонструвала, що має власний план, який виходить з національних інтересів. Уряд Андрія Бабіша показав російському режиму, що не можна підсилати до нас агентів ГРУ, аби вони займалися тим, чим вони займалися тут восени 2014 року. Те, що дані агентів були оприлюднені, є певним сигналом для міжнародної політики. Але російська сторона не хоче визнавати, що Чехія може робити самостійні кроки на міжнародній арені, що вона не перебуває під впливом США й інших західних сил. Це уявлення не нове, воно з’явилося тоді, коли Чехія вступила до НАТО та Євросоюзу. Я думаю, що цей підхід може змінитися, якщо розвиватимуться офіційні відносини на рівні урядів. Але я не впевнений, що надії виправдаються, оскільки Кремль має схоже ставлення й до інших європейських і західних країн. Подивіться, що відбувається у відносинах Росії та країн Балтії, Польщі, Словаччини. Там дуже багато конфліктів.
– Ви пишете, що Росія зараз не є важливим економічним партнером Чехії, чеський експорт майже не потрапляє до Росії, а скоріше йде до інших країн Європейського союзу чи Азії. Раніше все було інакше. Років десять тому були великі російські інвестиції в чеську економіку, обсяги експорту чеських товарів до Росії були чималими. Чи пов’язані ці зміни з непростими двосторонніми відносинами Праги та Москви? Чи із прагненням Росії знизити рівень свого впливу?
ЧЕСЬКІ СЛІДЧІ ОРГАНИ ДОСІ ШУКАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ПОВЕРНУТИ ДО ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ВИТРАЧЕНІ В РОСІЇ КОШТИ
-Я думаю, що цей вплив зменшився і це відбувається як з чеського боку, так і з російського. Частково зменшення економічного співробітництва пов’язане швидше із застоєм російської економіки, зниженням темпів її зростання, з падінням рубля тощо. Ми бачимо, що російська економіка стикається з проблемами в різних галузях. Окремо, звичайно, варто відзначити енергетику, яка була важливою частиною російського експорту до Чехії, але зараз залишається під питанням допуск російських компаній до участі у тендері щодо добудови кількох блоків АЕС на території Чехії. З іншого боку, Росія вичавлює західні компанії зі свого газового ринку. Ці проблеми є, вони поглиблюються. Що ж до чеських інвестицій, які підтримувалися урядом (без державної підтримки вони не були б можливі або не були б такі великі), вони не виправдали надій. Є проблеми з ризиками, включно із верховенством права, про деякі витрачені кошти, а йдеться про гроші чеських платників податків. Ми пропонуємо у своїй доповіді, щоб уряд до цього питання підходив стратегічно та звертав увагу на проблеми всередині Росії, на закони, на нестабільність російського ринку тощо. Ми пропонуємо диверсифікацію, пропонуємо звернути увагу на країни Східного партнерства, Грузію, Молдову й Україну. У цих країнах рівень наших відносин вищий, оскільки ці країни підписали взаємні договори з Євросоюзом, наприклад, про збереження інвестицій та різних форм захисту вкладених коштів у разі виникнення взаємних конфліктів. У цьому сенсі прозорість української, грузинської чи молдавської економіки зараз набагато вища, ніж російської, ризики набагато нижчі.
– Чи не могли б ви навести приклади невдало інвестованих коштів у російську економіку, про які ви говорили?
– У 2008-2009 роках було відразу декілька проектів, пов’язаних із вкладенням великих інвестицій у російську економіку. У випадку теплоелектростанції «Полярна» Чехія витратила кілька мільярдів чеських крон, а повернення цих коштів не сталося. Чеські слідчі органи досі шукають нагоди повернути до державного бюджету витрачені в Росії кошти. Зробити це поки що не вдається, навколо цієї ситуації дуже багато конфліктів. Водночас декілька місяців тому чеський уряд підтримав для Росії програму державної підтримки та страхування інвестицій. Ми в нашій доповіді не дуже задоволені цим і не підтримуємо її впровадження, оскільки такої підтримки не існує у випадку Грузії, Молдови чи України. За урядовим рішенням я бачу штучну спробу покращити взаємини з Росією, як про це заявляв міністр закордонних справ Якуб Кулганек, який бачить потенціал у розвитку економічних відносин та відносин на рівні людських зв’язків. Кулганек завжди наголошує, що економіка та політика не пов’язані. У російському випадку я в цьому не певен.
– Якщо подивитися з іншого боку, подивитися на російські інвестиції в чеську економіку. У доповіді деякі з них ви називаєте проблемними. Що ви маєте на увазі? Саме пов’язаність у випадку Росії економічних проектів з політичними цілями?
– Так, я наведу декілька прикладів. Найважливіше, звичайно, це потенційні російські інвестиції в розвиток енергетичного комплексу Чехії, про що я вже говорив. Росія дуже зацікавлена у тендері, оскільки вкладення коштів у добудову АЕС одночасно є стратегічною політичною інвестицією – можливістю для Росії повернутися до чеської економіки та політики, розширити сферу свого впливу. Я був би радий, якби чеським політикам вдалося виключити Росію із цього стратегічного тендеру, оскільки це несе ризики насамперед для безпеки. Далі, у Чехії працює дуже багато російських компаній, які не ведуть жодної економічної діяльності. Незрозуміло взагалі, чим займаються. Дуже часто ці компанії, фірми існують лише для того, щоб дозволити російським бізнесменам отримати чеську візу. Візу отримати набагато легше, якщо для цього є економічні підстави, а не, наприклад, гуманітарні чи будь-які інші. По-третє, у випадку деяких із цих російських компаній чи фірм є підозри, що вони займаються відмиванням грошей. Тому ми в нашій доповіді закликаємо відслідковувати російські інвестиції, особливо у таких стратегічних секторах, як енергетика, транспорт, телекомунікації, щоб унеможливити фактори ризику. Це дуже важливо. І це пов’язано не лише з Росією, а й з Китаєм, з іншими проблемними країнами.
– Ви також згадуєте еміграцію в контексті російсько-чеських відносин. На початку минулого століття існувала так звана Російська акція – широкомасштабна програма допомоги російським емігрантам у Чехословаччині, які втекли після революції, за підтримки президента Яна Масарика. Нині ви пропонуєте створення схожої програми?
– Нам здається, що є можливість продовжити програму Масарика через 100 років. Йдеться про те, щоб відкритися для російського суспільства, для російських громадян. Це важливо саме в сьогоднішній ситуації в Росії, коли громадянське суспільство, незалежні ЗМІ чи політична опозиція опинилися під тиском з боку російського режиму. Людям, які під цим тиском перебувають, слід допомагати. У цьому сенсі є багато різних можливостей. Наприклад, у сфері адміністративних чи візових питань: покращити ситуацію та полегшити російським партнерам і громадянам отримання чеської візи в гуманітарній сфері. Потрібно зробити все можливе, щоб допомогти росіянам, якщо вони опиняться, наприклад, у Празі. Столиця могла б стати містом, яке ми умовно позначили як shelter city, стати містом-притулком. Ми могли б допомагати з житлом, допомагати дати раду адміністративним питанням чи з банківською системою – тобто у всіх сферах, пов’язаних із інтеграцією. Але йдеться не лише про Чехію, ми хотіли б налагодити спілкування і в самій Росії з тими, хто опинився під тиском, з тими, хто має критичну позицію, та ширше – з усіма представниками російського суспільства.
Джерело: Олександра Вагнер, для Радио Свобода
