Джерело: The Insider
Речниця МЗС Росії Марія Захарова, коментуючи звинувачення на адресу Росії у військових злочинах в Україні, згадала масові страти мусульман у боснійському місті Сребрениця в липні 1995 року, назвавши ці події «постановкою», а згодом і «провокацією»:
«Байден закликає до судового розгляду щодо військових злочинів. Чудова думка — нехай почнуть із бомбардувань Югославії та окупації Іраку. Можна ще знайти головних режисерів постановок у Сребрениці. І, звісно, торгівля органами у Косово під прикриттям американських офіційних осіб. Як закінчать, то відразу можуть братися за ядерні бомбардування Японії. “Run, Forest, run”».
Незабаром після цього вона заявила, що Вашингтон, Лондон і Брюссель фінансують провокації, подібні до тієї, що сталася в Бучі. «Хто все це спонсорує? Вашингтон, Лондон і Брюссель колективний», — заявила Захарова під час брифінгу 6 квітня, вказавши, що те саме відбувалося в Сребрениці, у сирійських Алеппо та Думі.
У матеріалі агентства РІА «Новости», яке наводить слова Захарової, йдеться також, що Сребрениця
«Стала синонімом геноциду мусульманського населення, який, за твердженнями Заходу, був здійснений збройними формуваннями боснійських сербів у липні 1995 року. Згодом з’явилося багато фактів, які засвідчили, що те, що сталося в Сребрениці, — це спланована і добре здійснена операція, за якою стояли західні спецслужби».
У цьому повідомленні не наведено жодних фактів, які свідчать про те, що масові розстріли на сході Боснії є операцією західних спецслужб, а самі ці спецслужби не названо.
Геноцид
Офіційна версія вбивства 8 тисяч мусульман, які Міжнародний суд ООН визнав геноцидом, нерідко ставиться під сумнів у російських прокремлівських ЗМІ. Проте до цього часу російське МЗС не називало ці події «постановкою». Попри всі суперечки в експертних та юридичних колах таку грубу, не засновану на будь-яких фактах оцінку вбивств у Сребрениці можна почути лише від маргінальних радикальних діячів на Балканах.
Ба більше, раніше Кремль не раз використав цю трагедію для виправдання своєї агресії проти Грузії (2008-го) та України, називаючи події в Сребрениці «різаниною» або «геноцидом».
Так, рік тому заступник глави адміністрації президента Дмитро Козак заявив, що Росія стане на захист своїх громадян на Донбасі, якщо ситуація там розвиватиметься за сценарієм Сребрениці. Висловлювання Козака — це повторення слів президента Володимира Путіна, сказаних у жовтні 2017 року на сесії дискусійного клубу «Валдай». Путін заявив тоді, що закриття кордону між Росією та невизнаними республіками ДНР і ЛНР «призведе до ситуації нарівні із Сребреницею». «Там буде просто влаштовано різанину, ми це не зможемо допустити і ніколи не допустимо», – підсумував російський лідер.
За даними слідства, понад 8 тисяч чоловіків-мусульман, зокрема й підлітків, було вбито в Сребрениці у липні 1995 року після того, як це місто, що формально перебувало під захистом ООН, перейшло під контроль сербських формувань Ратко Младича. Більшість полонених та цивільних осіб було розстріляно під час масових страт. На момент загибелі понад 400 із них не досягли навіть 18-річного віку.
Слідство встановило, що більшість полонених та цивільних осіб було вбито протягом декількох днів після переходу Сребрениці під контроль Младича. Близько тисячі неозброєних чоловіків та підлітків були відокремлені сербськими військовими від загальної маси біженців, які скупчилися біля бази ООН у Поточарі, чекаючи на допомогу та евакуацію. Решта загиблих — це біженці й військові дивізії Армії Боснії та Герцеговини, які після падіння Сребрениці намагалися відступити до Тузли, на територію під мусульманським контролем. Частина їх загинула під артобстрілами, решта була захоплена в сутичках або здалася сербським формуванням, котрі обіцяли зберегти їм життя.
Радко Младич (у центрі)
Більшість полонених перед розстрілами утримувалися на різних об’єктах (переважно фермах чи школах) поблизу населених пунктів Нова Касаба, Сандичі, Ораховац, Братунац, Петковац, Піліца, Бранево. Особисті речі та документи знищувалися. До місць розстрілів більшість полонених було доставлено у виснаженому стані, зі зв’язаними дротом руками та зав’язаними очима. Як встановило слідство, серби розділили боснійських чоловіків на групи, кожна з яких утримувалась окремо, їх не годували і майже не давали води. Перші масові розстріли сталися 13 липня 1995 року у долині річки Церські. Потім для вбивств використовувалася не лише вогнепальна зброя, а й гранати, якими закидали бараки. Спочатку тіла вбитих викидали в канави, згодом сербські офіцери почали виділяти техніку для того, щоб вивозити трупи до спеціально підготовлених місць, де було викопано величезні братські могили.
Вісім людей вижило під час масових розстрілів – вони провели цілий день під купою тіл інших людей, а вночі змогли втекти. Коли в 1996 році завдяки цим свідченням очевидців і супутниковим знімкам почалося перше розслідування на місці, то в масових похованнях було виявлено лише кілька сотень тіл. Слідство встановило, що значну кількість жертв було пізніше неодноразово перепоховано, щоб приховати сліди масової розправи. Міжнародна комісія з питань осіб, зниклих безвісти (ICMP) змогла ідентифікувати за допомогою експертиз ДНК сім тисяч жертв із 8000. Вона надала ключові докази того, що останки з масових поховань переміщалися тричі або навіть чотири рази, часом на десятки кілометрів від місця вбивства, з метою приховування злочину.
Те, що в Сребрениці мав місце саме геноцид (тобто дії, які здійснюються з наміром знищити повністю або частково якусь національну, етнічну, расову чи релігійну групу), було встановлено Міжнародним судом ООН у Гаазі у 2007 році. Інший суд — Міжнародний трибунал із колишньої Югославії (МТКЮ) — висунув у цій справі 20 звинувачень, ще не менше 25 вироків було винесено в регіоні: у самій Боснії та сусідніх Сербії та Хорватії. Загалом 47 осіб було засуджено до 700 років позбавлення волі, зокрема винесено чотири вироки про довічне ув’язнення.
Серед найвідоміших засуджених – лідери боснійських сербів Ратко Младич і Радован Караджич, які отримали довічні терміни. Метою кампанії Караджича та Младича, як зазначено у документах МТКЮ, було повне очищення від боснійських мусульман та хорватів територій, які сербські лідери вважали своїми. Серед свідчень геноцидних намірів наводяться й їхні власні висловлювання. Так, Караджич заявляв ще до початку війни, що прагнення незалежності «приведе Боснію в пекло, а мусульманський народ, можливо, зникне». Через кілька років, 11 липня 1995 року, Младич відкрито заявив у Сребрениці, що настав час «помститися туркам». На Младича як одного з головних організаторів розправи над жителями Сребрениці вказав під час судових розглядів колишній командувач Дринського корпусу генерал Радислав Крстич, засуджений на 35-річний термін.
Більш повну картину подій підтвердила урядова комісія Республіки Сербської у Боснії та Герцеговині в 2004 році, ґрунтуючись на інформації з внутрішніх джерел — армії, генштабу, поліції та інших силових структур, а також документів, отриманих від Сербії, Чорногорії та МТКЮ. Комісія дійшла висновку, що з 10 по 19 липня 1995 року тисячі мусульман було вбито за умов грубого порушення міжнародного гуманітарного права, і що виконавці цього злочину спробували його приховати, переміщуючи тіла. У звіті комісії наводилися дані про 32 масові поховання з останками мусульман, про які до цього не було відомо, а кількість людей, які зникли в Сребрениці в липні 1995-го, оцінювалося в 7-8 тисяч осіб.
Російська дипломатія принаймні до 2008 року визнавала події в Сребрениці геноцидом. «Наші миротворці не допустять повторення в Південній Осетії того, що сталося в Сребрениці, коли миротворці з Нідерландів не змогли запобігти геноциду», – говорив міністр закордонних справ Сергій Лавров у серпні 2008 року. Пізніше Москва відійшла від цього формулювання, віддаючи перевагу більш нейтральному слову «трагедія» або «злочин». Після загострення відносин із Заходом через Крим Москва в 2015 році ветувала в РБ ООН британський проект резолюції із засудженням геноциду в Сребрениці.
У Росії на рівні дипломатії, навколокремлівських ЗМІ та «мозкових центрів» останніми роками активізувалася робота щодо зниження значущості боснійських подій липня 1995 року, а також дискредитації судових рішень МТКЮ щодо ключових обвинувачених. Реагуючи на звинувачення у військових злочинах в Україні, російська дипломатія замість пошуку релевантних аргументів віддала перевагу грубому тролінгу західних опонентів і жертв Сребрениці. При цьому масові розправи липня 1995 року на сході Боснії є однією з найдокументованіших подій у контексті балканських конфліктів 1990-х років.
Джерело: The Insider
