Джерело: Сергій Громенко, для Крым.Реалии
У Криму 9 вересня відзначають День пам’яті воїнів, полеглих у Кримській війні 1853-1856 років – ця дата встановлена ще в 1996 році. Цей текст вперше був опублікований 10 вересня 2019 року. Російський очільник півострова Сергій Аксьонов на своїй сторінці в Фейсбуці тоді написав, що «ідейною основою війни стала русофобія, до пропаганди якої доклали зусиль провідні європейські ЗМІ того часу».
За підсумком Кримської війни Росія зазнала поразки і була змушена прийняти ультиматум союзних держав. Аксьонов у своїй публікації стверджує, що «це була спроба реалізувати стратегію, яку зараз на Заході називають «стримуванням Росії», і водночас «колективний Захід» нібито домагається мети «завжди з однаково жалюгідним для себе результатом».
Керівник української громадської організації «Центр мілітарної історії» Василь Павлов заперечує паралелі, які намагається провести Сергій Аксьонов.
– Якщо проаналізувати ті бойові дії, навряд чи це було викликано однією лише русофобією – я думаю, що і слово таке тоді не дуже-то й знали. Головним чином для європейських держав це було спробою зупинити експансіоністські впливи Росії, які тоді починали посилюватися. Взагалі, я б не став проводити паралелі між подіями того часу і нинішніми, тому що події, які передували 1853-му, і події, які передували 2014-му, досить-таки різні. Якщо в 2014-му Росія намагалася претендувати на провідні ролі в Європі, то в 1853-1856 роках – це навряд чи, тому що Росія перебувала в глибокій кризі. У чому можна знайти паралелі, так це в спробі переключити увагу суспільства на зовнішній конфлікт.
Російський філософ, публіцист Ігор Чубайс пропонує в зв’язку з цим згадати другу оборону Севастополя. Справжньої історії в СРСР і після, у нинішній Росії, немає
Ігор Чубайс
– Справжньої історії в СРСР і після, в нинішній Росії, немає. Основний сенс подій переінтерпретовується, перетрактовується. У випадку з Кримською війною варто все-таки згадати оборону Севастополя в 1941-1942 роках, яка закінчилася жахливою зрадою. Командувач обороною, віце-адмірал Октябрський, коли німці пішли в атаку на місто, сів у літак і полетів на Кавказ, щоб зайвий раз не ризикувати – природно, за погодженням зі Сталіним. У той же час до підводних човнів сіло вище керівництво Криму і пішло на Кавказ, а 90 тисяч наших бійців були покинуті і залишилися без медичної допомоги, без військової підтримки. Усі вони потрапили в полон, і ті, хто вцілів і повернувся, потім все життя ходив із тавром. А Октябрський в 1956 році отримав звання Героя Радянського Союзу – цей останній негідник.
Ігор Чубайс зазначає, що Кримська війна була ознаменована першою за 150 років поразкою російської армії.
– Але після цієї війни Росія провела цілу серію реформ, тобто влада реагувала – а радянська влада практично ніколи не реагувала на проблеми. Зараз Росія створює все нові й нові війська: у нас конфлікт, криза, протести, і створили Національну гвардію, Управління «Е», приватну військову компанію «Вагнера» – тобто замість вирішення проблеми збільшується силовий блок. А та Росія після Кримської війни реагувала на проблеми, програли – робіть висновки. Це і селянська реформа, і реформа місцевого самоврядування, і правова. Росія після 1856 року – це зовсім інша країна. Це були реформи держави, яка визнавала не тільки перемоги, але й поразки. А після Великої Вітчизняної досі божевільні «паради Перемоги» – 42 мільйони людей втратили, більше ніж усі противники і союзники разом узяті. Краще зніміть капелюха і помовчте.
На думку Ігоря Чубайса, нинішні російські політики використовують слово «русофобія», щоб затвердити уявлення про країну як про її владу. Негативне ставлення до курсу Путіна називається у нас русофобією
ІгорЧубайс
– Міф про русофобію – це жахлива брехня. Неможливо жити в цій країні, де корупція, свавілля, беззаконня. Люди їдуть туди, де нібито русофобія, там влаштовуються і живуть. У нас русофобія всередині країни – наші співвітчизники не можуть висловитися на повний голос, заявити про свою позицію. Захід ніколи не проводив «політику русофобії» – просто він дуже негативно ставиться до керівників держави, до президента Володимира Путіна. Але керівникам не вистачає сміливості сказати, що справа не в росіянах, а в політиці, яку вони проводять. Негативне ставлення до курсу Путіна називається у нас русофобією.
Британський історик і економіст Андрій Галушка стверджує, що про Росію у Великобританії думають зовсім не так, як це намагаються представити російські можновладці. Я б не сказав, що русофобія – це щось, що пронизує усе британське суспільство
Андрій Галушка
– Британці дуже рідко святкують якісь перемоги, тим більше у війні, яка закінчилася вже майже два століття як … Кримська війна не фігурує якось особливо в британській свідомості, хіба що в центрі Лондона стоїть дуже гарний пам’ятник полеглим у тій війні. Але я думаю, велика частина британців навряд чи може сказати щось, окрім того, що написано на пам’ятнику. А ці розмови про русофобію сильно здивували б їх. Росія взагалі не знаходиться на перших шпальтах газет чи в перших епізодах теленовин. Добре, якщо буде якийсь епізод раз на декілька тижнів. Сьогодні я бачив в газеті на десятій шпальті замітку про місцеві вибори в Росії. Звичайно, до неї ставляться дуже несхвально, але мені не здається, що це зачепило британську політику в широкому сенсі або пересічних британців. Я б не сказав, що русофобія – це щось, що пронизує усе британське суспільство.
Джерело: Сергій Громенко, для Крым.Реалии
Сергій Громенко – кримський історик, оглядач Крым.Реалии.
Текст підготував Владислав Ленцев.
