Авторка: Ганна Дейниченко

Кредит довіри аудиторії (а особливо, західної) до російських видань  надзвичайно низький. Тож аби надати достовірності своїм наративам, пропагандисти часто додають лого і фірмовий візуальний стиль авторитетних західних видань — як-от Euronews, BBC, Deutsche Welle тощо — у свій фейковий контент. Це можуть бути скриншоти з нібито сайтів видань з відредагованими заголовками (нещодавно таким чином Росія намагалася переконати світ, нібито український хлопчик свідчив у Гаазі, що його батька «з’їли росіяни»). Інший поширений формат контенту, що маскується під матеріали авторитетних медіа — це відео.

 Найчастіше це звичайні нарізки стокових кадрів з неправдивим текстом: наприклад, ми розвінчували низку фейків на тему політичного життя України, які росіяни поширювали з посиланням на колектив журналістів-розслідувачів Bellingcat та BBC (з цими спростуваннями можна ознайомитися у наших попередніх матеріалах), та підроблені відео нібито від Euronews та France24, у яких йдеться про вигадані правопорушення та злочини українських біженців у Європі. Інколи пропагандисти використовують уривки справжнього відео видання та змінюють його контекст за допомогою штучного інтелекту: так ролик Human Rights Watch про погані умови роботи колумбійських працівниць вебкам-індустрії перетворився на сюжет про українок.

 Ще одна тактика — посилання на медіа, яких узагалі не існує, або на ті, що випускають контент іншою мовою чи у форматі, який не відповідає використаним у фейковому матеріалі. Наприклад, пропагандисти можуть послатися на англомовний відеосюжет польського видання: хоча в реальності це видання працює виключно в текстовому форматі і всі його матеріали виходять польською. (Такий випадок ми розглядали у попередньому матеріалі). Інколи огріхи у дизайні також допомагають викрити фейковий контент: наприклад, некоректно відтворений логотип, інші шрифти чи стилістика, ніж у оригінального видання, помилки у верстці. Усі ці деталі — важливі сигнали, які можуть допомогти розпізнати фальшивий контент.   

Однак усе це — більш «ліниві» підходи, направлені передусім на російську аудиторію — переважно підписники пропагандистських ресурсів не критично ставляться до інформації і схильні вірити у будь-які фейки. Коли ж ціллю пропаганди стає іноземна аудиторія — європейська, латиноамериканська, азійська тощо — то для поширення фейків можуть створювати цілі медіа, які дуже схожі на справжні. Саме з цих сайтів, які переважно запускаються однією з популярних європейських мов, потім і поширюються фейкові новини — спершу їх підхоплюють російські боти у соцмережах, а потім і справжні видання та користувачі. 

Один з фейків, який росіяни запустили за допомогою підставного сайту

Операція «Двійник», викрита ФБР у 2024 році, показує масштабність і злагодженість таких кампаній. Вона полягала у створенні підроблених сайтів, які копіювали стиль, структуру й навіть доменні імена авторитетних медіа. Наприклад, росіяни запустили десятки сайтів, що нагадували назви відомих видань — як-от The Guardian або Le Monde, змінюючи лише кілька літер у домені. Такі сайти поширюють свій контент через рекламу в соціальних мережах, а потім з ними взаємодіють боти.  Окрім цього, до кампаній залучають так звані «сплячі сайти» — неактивні вебсторінки, які спершу публікують нейтральний чи розважальний контент для нарощування аудиторії, а згодом, отримавши популярність, починають поширювати дезінформацію. Мета таких операцій — не лише обдурити аудиторію, але й скомпрометувати справжні медіа. Важливо розуміти, що подібні кампанії — це не хаотична діяльність, а скоординована стратегія, у якій задіяні як державні, так і приватні структури під керівництвом Кремля.

Переважно цей метод застосовується до фейків певної тематики: а саме, наративів про нібито багатство Володимира Зеленського і його оточення та їх коштовні покупки: вілли, готелі, автівки, розкішні прикраси. Разом з нашими партнерами Maldita.es ми досліджували такі наративи і їх міжнародне поширення: ними російська пропаганда хоче викликати обурення в іноземців: мовляв, чому це з наших податків фінансуються забаганки президента України? Чи не пора нам знизити військову підтримку України або й взагалі припинити її? На жаль, це досить дієва стратегія, адже такі публікації — емоційно заряджені для іноземців і набирають безліч поширень; крім того, їх часто поширюють і ресурси на кшталт російських посольств у країнах, де цей сентимент найсильніший. 

Найгучніші кейси фейкових новин, які поширилися через несправжні медіа ресурси: новина про те, що Олена Зеленська буцімто придбала найновішу модель автомобіля Bugatti Tourbillon за 4,5 мільйони євро — окрім підробленого сайту, пропагандисти використали ще й діпфейк-відео з буцімто працівником автосалону; повідомлення про придбання президентом України вілли-виноробні у британського співака Стінга за 75 мільйонів євро (тут в хід пішли відредаговані документи про покупку нерухомості); новина про те, що Володимир Зеленський став власником готелю в Куршевелі за 88 мільйонів євро — у цьому випадку пропагандисти використали цілих два підроблених сайти: фейкове франкомовне медіа та фейковий сайт готелю, де додали назву компанії, що належить Зеленському, а також зняли в Куршевелі ролик з акторами, які зображують телеведучих. Очевидно, що в просування цих наративів вкладається багато зусиль і коштів — тож недивно, що так багато користувачів мережі сприймають їх за правдиві новини. 

Як відрізнити фейковий сайт, який пропагандисти створили для запуску своїх наративів, від справжнього видання? Ось кілька універсальних порад:     

  • Якщо ви бачите підозрілу новину з посиланням на іноземне медіа, про яке вам нічого не відомо, спробуйте пошукати у мережі інформацію про цей ресурс: коли його було засновано? Хто його власники? Яка тематика їх матеріалів? Дуже часто інформації про цей ресурс може не виявитися зовсім, і це — привід засумніватися. Однак будьте уважні, адже часто пропагандисти використовують співзвучні назви: наприклад, Les Echos de la France — це фейкове видання для поширення новини про покупку Зеленським готеля в Куршавелі, а Les Echos — справжнє французьке медіа, засноване ще у 1908 році.  

Справжнє французьке видання Les Echos 

Його «злий двійник» Les Echos de la France  

  • Інколи може бути достатньо подивитися на попередні статті на сайті і дати їх публікації — буває так, що видання наповнене матеріалами, однак усі вони з’явилися на сайті за останні кілька тижнів. Утім, цей момент легко підробити, тож розраховувати на неуважність пропагандистів не варто.  
  • Натомість слід проаналізувати загальний контент сайту: чи це видання схоже на справжнє західне медіа, чи виглядає підозріло. Наприклад, якщо медіа, що нібито базується в Колумбії, підозріло багато повідомляє про російсько-українську війну, ще й при цьому підтримує російські наративи — скоріше за все, це або фейковий сайт, або ж видання, що фінансується урядом РФ. У кожному разі, довіряти новинам, які вони поширюють, не варто. До речі, часто на таких ресурсах бувають і суміжні конспірологічні теорії: наприклад, про чорну трансплантологію, штучний характер пандемії COVID-19, шкоду вакцин, тощо. 

Скриншоти з сайту Database Italia, який поширив фейкову новину про покупку Зеленським вілли Стінга (перекладена українською за допомогою Google Translate) — бачимо багато новин про Росію, а також конспірологій на тему клімату, ГМО, ЛГБТ+спільноти, вакцинації, тощо

  • Якщо у вас є друзі-носії мови або ж громадяни країн, де нібито базується видання — це ще один чудовий спосіб перевірити ресурс. Поцікавтеся у них, чи вони чули про таке медіа? Чи природно написані тексти на сайті, або ж вони більше схожі на автоматичний переклад з російської? Якщо на сайті є відео, чи природно звучать мовці — можливо, вони говорять з акцентом, або ж їх голос узагалі згенерований штучним інтелектом? Також завжди можна звернутися до команди фактчекерів з цієї країни та поцікавитися їх експертною думкою. 
  • Зазвичай такі сайти одноразові: вони створюються для поширення конкретного фейку, а потім перестають публікувати нові матеріали або й зовсім зникають з мережі. Тож прослідкуйте за таким виданням протягом кількох тижнів  — це допоможе з’ясувати, чи справжній ресурс перед вами. 
  • Використовуйте ресурси для розпізнавання домену на кшталт whois.com — вони дозволяють шукати інформацію про власника домену та IP-адресу, а також перевіряти низку інших статистичних даних. Для нашої мети важливо встановити дату заснування домену та сервер, на якому розміщено сайт. По-перше, очевидно, що наприклад, «французьке медіа», засноване два тижні тому і зареєстроване в Литві — це продукт роспропаганди. А по-друге, деякі сервери уже неодноразово ставали майданчиками для поширення російських фейків і фігурували в розслідуваннях фактчекерів: це, серед інших, Hetzner (Німеччина) і Hostinger (Литва).   

Приклад пошукового результату за доменом в whois: тут бачимо, коли, де  і на якому сервері був зареєстрований сайт: 25 листопада 2024 року (тобто менш ніж за два тижні до поширення фейка), Вільнюс, сервер Hostinger. 

Керуючись цими правилами, ви зможете розпізнати фейкові веб-ресурси та не потрапити на гачок російської пропаганди. Однак росіяни постійно винаходять нові й нові способи обманути аудиторію та просувати свої злочинні наративи.

Тож якщо у вас залишаються сумніви щодо певної сторінки, пишіть у чат-бот Stopfake і ми допоможемо прояснити ситуацію.

Стаття підготовлена за підтримки NDI