Головний медіарупор Кремля RT(раніше відомий як Russia Today) 15 грудня випустив черговий пропагандистський шедевр, присвячений Україні. У фільмі, який чомусь представляють «документальним», розповідається про війну на Донбасі через призму головних фейків та наративів Кремля – задля подальшої дискредитації України.
Якщо стисло переказувати цей фільм, його сюжет не видається чимось відмінним від традиційного російського набору фейків і штампів. Держпереворот 2014 року відштовхнув колись квітучу Україну від братньої Росії і з того часу українські карателі воюють на Донбасі, але не з російською армією, якої насправді на Донбасі, звісно ж, немає, а з мирними жителями. А все це Київ робить заради того, щоб виправдати геноцид російськомовного населення та нав’язати йому невластиві цінності Заходу на замовлення Держдепу. Саме так описуються події на Донеччині у фільмі пропагандистського каналу Russia Today «Донбас. Вчора. Сьогодні. Завтра».
Самі автори цього фільму позиціонують свій продукт так: «У недалекому минулому Україна була нерозривно пов’язана з Росією. Але події 2014 року, так званий “майдан”, розкололи країну, призвели до братовбивчої війни на Донбасі. І вона продовжується досі. Фільм розповідає про “антитерористичну операцію” Києва на південному сході, про жорстокість батальйонів українських націоналістів, які воювали на території Донбасу, та позицію Заходу, який воліє не помічати масових убивств мирних жителів збройними силами України. Кому потрібна ця війна?».
Знову братські могили та геноцид
Ми ж поставимо питання інакше — навіщо потрібний цей фільм? Очевидно, однією з основних причин, чому Росія знову робить подібний продукт, є прагнення ще раз порушити тему «злочинів» Збройних сил України проти мирного населення. Фільм починається відразу з найважливішого посилу для пропагандистів — мовляв, ось в луганській землі лежать у братській могилі масово замордовані мирні мешканці. Про важливість цього наративу для пропаганди StopFake вже писав — у такий спосіб Росія конструює міф про військові злочини України, що нібито були скоєні проти власного населення. Президент Путін неодноразово пов’язував події на Донбасі з подіями у Сребрениці та навіть вживав слово «геноцид»: «Мушу сказати про русофобію як перший крок до геноциду. Те, що зараз відбувається на Донеччині, ми з вами добре бачимо, знаємо. І це, звісно, дуже нагадує геноцид».
А незадовго до цього один із головних російських пропагандистів Кирило Вишинський, виконавчий директор МІА «Россия сегодня», закликав запровадити в законодавство такі поняття, як «геноцид» та «заклики до геноциду».
На самому початку фільму з’являється так звана «заступниця міністра закордонних справ» і розповідає про те, що «прямо тут поховано від 300 до 500 мирних жителів, убитих військово-політичним керівництвом України». І потім знову звучить вже знайоме слово «геноцид».
Ця тема пройде червоною ниткою через увесь фільм: «Очевидно, що справжній агресор – армія Києва. Вони щодня скидають бомби на цивільні об’єкти, прикриваючись тим, що обстрілюють російських військових, але російські військові ніколи не ховалися серед цивільного населення» (35:22)
Про військові злочини говорить і такий собі «американський журналіст»: «Ми тут лише 5 хвилин, але вже знайшли 5 відрубаних голів. Як після цього можна говорити, що тут немає військових злочинів?
Для того, аби закріпити цей наратив, потрібний міжнародний експерт. Для цього непогано підійде професор Джорджтаунівського Університету Чарльз Купчан. Ми не знаємо, про що його питала знімальна група, і чи питала саме про Донбас, але його синхрон цілком лягає у загальну канву оповідання RT: «На жаль, майже в будь-якому конфлікті, який ми спостерігаємо у світі, здійснюються звірства та вбивства без суду й слідства». Професор Купчан абсолютно правий — це справді відбувається під час воєнних конфліктів. Але до чого тут Україна?
Проте автори фільму прагнуть, аби ми думали, що він це говорить саме про Україну, адже «звірства та вбивства без суду й слідства» — це саме те, що їм потрібно. І бажаного ефекту можна досягти за допомогою монтажу.
Для цього слід поставити інтерв’ю професора між двома шматками відео з «братськими могилами» і потім обов’язково згадати ІДІЛ: «Хіба що ІДІЛ так чинить. – каже нам так званий «американський журналіст». – А що ми робимо з ІДІЛ? Невже те, що в Україні, чимось відрізняється? Невже тут немає воєнних злочинів?».
«Там, де США – розруха та війна»
Цікаво, що цього разу до пропагандистської творчості знову було залучено іноземних коментаторів. Цей прийом російська пропаганда використовує постійно — щоб показати, як «в усьому світі» визнають «українську агресію» і засуджують її. Тобто це зовсім не якісь там росіяни усе вигадали, це думка «усієї світової спільноти».
Ось громадянин США (і найманець) Рассел Бентлі каже: Я люблю Америку, але ненавиджу Уряд США. Адже це Четвертий Рейх».
І далі камера плавно переходить на погруддя Мотороли – як символ боротьби з фашизмом на Донбасі. Потім Бентлі покладає квіти до пам’ятника Захарченку – і віддає йому честь. Голос за кадром каже: «Колишній капрал армії США, а нині ополченець ДНР знає, що відбувається у тих країнах, де з’являються армії НАТО та США».
Альтернативна реальність авторства RT побудована на головних пропагандистських інтерпретаціях війни проти України, ретельно зібраних за 8 років. Агітпроп згадав і відомий фейк про двох рабів, яких нібито пообіцяли видавати українським військовим за участь у бойових діях на Донбасі, і про держпереворот, і про геноцид російськомовного населення.
Фільм традиційно нашпигований протиріччями та емоційними штрихами – до прикладу, дитячими обличчями у кадрі, де йдеться, що російських солдатів на Донбасі немає. А ось маленькі діти, які збирають гільзи на тлі зруйнованих будинків та понівеченої техніки.
При цьому одним із лейтмотивів фільму є якраз протистояння «мешканців Донбасу» західній пропаганді, жертвою якої вже став увесь світ, за винятком проникливих та героїчних ополченців, яким вдалося розкусити задуми ворожого Заходу. Ці ополченці з’їхалися з усього світу, щоб захистити Донбас від «кривавої бійні».
Держпереворот, «пряники Нуланд» та братовбивча війна
Усі проблеми України, звісно, починаються з подій на Майдані. Принаймні так вважає RT, адже саме в цьому Росія вбачає корінь конфлікту з Україною. Водночас з усіх подій революції Гідності, що тривала кілька місяців, із листопада 2013 року і аж до окупації Криму 2014 року (про неї, до речі, в пропагандистському фільмі немає жодного слова), в РФ запам’ятали лише візит Вікторії Нуланд та її спілкування з учасниками Майдану. На думку пропагандистів RT, саме «пряники Нуланд» змогли розлучити братні народи і налаштувати Україну проти Росії.
«А починалося все так: 10 грудня 2013 до Києва прилітає заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд. У супроводі Джеффрі Пайета, посла США в Україні, американський політик відвідує київський Майдан і роздає печиво. Кольорову революцію підготовлено», — йдеться у фільмі.
Може не такою вже й «братньою» Україна була, якщо вся річ у «печиві»? На це RT теж має відповідь: просто слов’яни тепер «на Україні не такі».
«Команди та керівництво здійснювали люди із західної України. Вони відрізняються від решти українців досить серйозно. Тому що це вже не ті слов’яни, не та мова, все відрізняється у них, і я особисто бачив на дахах людей із пістолетами» (11:10), — так розповідає агітпроп про події в Одесі 2 травня 2014 року.
Протягом усього фільму агітпроп наголошує на цивілізаційному протистоянні «русского мира» та Заходу, підштовхуючи до думки, що жителі Донбасу — це і є росіяни, а українці — це такі «карателі», які «понаїхали» із Західної України.
«Це громадянська війна, не війна між Україною та Росією, а війна Заходу з «русским миром», – каже фін Янус Путконен.
При цьому RT ставить Україну в один ряд із Сирією, Іраком, Лівією та Югославією, підводячи до того, що саме демократичні цінності Заходу стали головною причиною протистоянь у цих країнах.
Карателі, геноцид та «ЛГБТ-пропаганда»
Лейтмотив про «не таких українців» переходить у розповідь про карателів і фашистів, які прийшли вбивати людей за те, що вони не відступилися від своїх ідеалів, «зневажених на Майдані». Тим часом RT показує коментарі найманців з Іспанії і Франції, які воюють на Донбасі. Невже цінності цих найманців зневажав Майдан?
«Ці злочинці, яких озброїли на Майдані, ці нацистські угруповання. Ви знаєте, що деякі з них приладнали собі нашивки завойовника і їм обіцяли рабів та землі на Донбасі», — каже фін Янус Путконен, який керує російсько-донецьким агітпропом (33:00).
Далі у фільмі йдеться про те, що «не такі українці», тобто карателі, влаштували на Донбасі геноцид російськомовного населення і намагаються поширити на донбаській землі згубний вплив Заходу.
«Це наша земля, ми народилися на цій землі і нам абсолютно не потрібно диктувати умови, якою мовою ми повинні говорити, до яких шкіл ми повинні ходити, якій політиці ми повинні підкорятися і нам не потрібні ані «дві тата», ані «дві мами», нам не потрібна пропаганда ЛГБТ, як це відбувається зараз в Україні, нам не потрібний той фашизм, за який зараз агітують на території України. Нам це чуже», – коментує Дарія Морозова, так звана «уповноважена з прав людини ДНР» (45:24).
Противники глобалізації, «один народ» та «их там нет»
«Глобалізація й західна гегемонія зупинилися на Донбасі», – говорить закадровий голос.
Дещиця правди у цих твердженнях все ж таки є, бо на Донбасі зупинилося все, а не лише глобалізація. Але й тут агітпроп дещо замовчує.
«Ви подивіться на зруйнований Донбас. Наш Донбас – зруйнований (27:40). Про зруйновану Києвом інфраструктуру та індустрію Донбасу Захід також мовчить (41:40)», — бідкається RT.
Насправді це Росія зруйнувала всю інфраструктуру на Донбасі, вивезла на свою територію десятки підприємств ще під час першої хвилі мародерства на окупованих територіях України.
Втім, навіть на тлі війни та розрухи агітпроп продовжує наполягати на певній спорідненості, і цю спорідненість Кремль традиційно вбачає між Україною, Росією та Білоруссю – «Один народ, народи Росії, України, Білорусі – народи однієї колиски». Водночас на тлі заяв Олександра Лукашенка про «де-факто російський Крим» такий наратив виглядає досить дивним.
Заразом, за версією RT, заяви про російську агресію є лише інформаційною атакою й русофобією з боку Заходу та української влади. Насправді ж російських військових на Донбасі немає, а всі свідчення про них – це лише спроби приховати сліди геноциду російськомовного населення.
«Де російська армія? Може то вона – російська армія?» — показує мешканка Донбасу на маленьку дівчинку в кадрі.
Маріанна Присяжнюк
