Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Засідання «еліти експертної думки» в Лівадійському клубі, безпосередньо поруч із могилою теоретика протистояння Європи і Росії Миколи Данилевського в Мшатці, відверто показало новий напрямок соціологічної думки в Росії – курс на легалізацію імперіалізму в офіційній політиці держави, курс на домінування у світі і диктатуру поза межами країни. Курс на цей напрям в дискусії вказала науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН Наталія Нарочницька, яка ще в 1992 році створила комітет «Русский Севастополь» і вважає, що «здобуття» Криму і вихід до Чорного моря відразу перетворили Росію на велику державу.
Експерти якось навмисне не помічають кричущої невідповідності в тому, наскільки Володимир Ленін, засновник їхньої держави, жорстко і безкомпромісно критикував імперіалізм як вищу стадію капіталізму, якій судилося розквітнути і померти, наскільки не сприймали його і класики теорії постімперіалізму, і наскільки вони зараз не бачать, що імперська політика не вписується в тенденції розвитку сучасного світу, і головне – в міжнародне право, від якого заради Росії ніхто відступати не має наміру.
ІМПЕРСЬКА ПОЛІТИКА НЕ ВПИСУЄТЬСЯ В ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СВІТУ
Найбільш гаряче ідею імперіалізму Росії на форумі підтримав спікер кримського парламенту Володимир Константинов, який перейшов до погроз світові і прямого обґрунтуванню імперської політики, звів її в ранг національної ідеї для Росії. «Не можна не помітити й інтенсивну розумову роботу, спрямовану на вироблення того концепту, який політологічною мовою не зовсім вірно називається «національною ідеєю», – говорив він. – По суті шукана ідея полягає у формулюванні російського уявлення, якою має бути наша країна, а також – яким повинен бути навколишній світ. Так що це ідея не тільки і не стільки національна, скільки імперська. Зауважу, що образ ідеального світоустрою повинен бути у кожної повноцінної імперії, а Росія, безсумнівно, як би вона не називалася і який би політичний режим у ній не існував, є імперією … »
На відміну від класиків політології, сучасні «лівадійци» слідом за Наталією Нарочницькою знайшли нове виправдання захоплення Криму, яке ще з 18 століття у світі вважається проявом беззаконня. Володимир Константинов стверджує, що «у виробленні російської імперської ідеї Криму судилося зіграти одну з помітних ролей», він стверджує, що «від нас чекають образу ідеального світу наші потенційні союзники». Однак у імперій не може бути союзників за визначенням, тому що, як зауважив ще Олександр III, «у Росії два союзника – армія і флот». Імперії ніколи не створювали «образу ідеального світу», тому що малюють його, по-перше, за своїм образом і подобою, по-друге, тільки і завжди в своїх інтересах, які, як правило, чужі всім іншим учасникам політики.
Говорячи про суперництво із Заходом, з Європою, нещадно критикуючи їх і вихваляючи російську політику «по Данилевському», експерти підспудно розуміють, що Захід випереджає їх у всьому. «Доводилося констатувати наявність «вікового відставання» Росії від Заходу, – каже Константинов. – Кожного разу, коли здавалося, що його вдасться, нарешті, «наздогнати і перегнати», Захід звертав на інший напрямок, а нам, щоб звернути на нього, була потрібна чергова «перебудова». Чим вона може загрожувати, наше покоління добре знає на власному досвіді. Але навіть навчені пережитими геополітичними катастрофами, ми не можемо, на жаль, констатувати повного і остаточного подолання синдрому «європейництва» або «західництва», що приблизно одне й те ж саме … » То може, якщо Росія не вписується в інший світ, не світ у цьому винен, а сама Росія?
МОЖливо, ЯКЩО РОСІЯ НЕ ВПИСУЄТЬСЯ В ІНШИЙ СВІТ, НЕ світ у ЦЬОМУ ВИНЕН, А САМА РОСІЯ?
Експерти жодним чином не соромляться кричущих логічних протиріч у побудові своїх концепцій. Багато хто намагається розглядати Крим як основу «русского мира», підбиваючи під цю тезу білими нитками шиті докази. Російські і кримські пропагандисти все частіше описують Крим і як курорт, а тепер – і як «пуп землі та центр світу». Але ж насправді: початково тюркський і мусульманський Крим і раптом – основа «русского мира»? Де тут причинно-наслідкові зв’язки? А що ж тоді для «русского мира» найбільш питомі російські території, що таке Москва, Санкт-Петербург і оспівана шансоном Вологда? Росія на практиці відмовляється від своєї власної історії заради привласнення чужої? Але в тому-то й полягає сутність імперської політики, що вона є алогічною, що її автори вважають, ніби вона повинна сприйматися не з точки зору логіки, де ніщо ні з чим не сходиться, а з точки зору експансії сильного на увесь інший світ. Проблема тільки в тому, чи вистачить сили?
Константинов переконаний, що, «незважаючи на принципові базові відмінності у світосприйнятті, ми можемо конструктивно взаємодіяти із Заходом, якщо в цьому будуть зацікавлені обидві сторони. Але для цього потрібні або спільна загроза – така, як, наприклад, в 1941-1945 роках, – або «ми повинні бути настільки сильними, щоб Захід змушений був з нами рахуватися».
Ось в тому-то й річ. Росії видається, ніби вона зараз стала сильнішою від усіх і може змусити увесь світ слідувати її вказівкам або «з нами рахуватися». Але потрібен майданчик, де Путін, як Сталін колись, міг би диктувати умови світові. Росія просто копіює сталінський досвід, не вигадуючи нічого нового, і робить фетиш такого саміту складовою частиною імперської ідеї. Константинов говорить: «Що стосується взаємної смертельної загрози, вона виникне сама, без нашого сприяння. А ось стати сильними – це вже залежить від нас … Крим в цьому випадку міг би дати майданчик для вироблення принципів і параметрів нового світопорядку, скажімо – для самітів лідерів «великої п’ятірки». Те, що вдалося в 1945-му, цілком може повторитися в найближчі роки. Тим більше, мало не з кожним днем необхідність «Ялти-2» стає все більш очевидною». Справа тільки в тому, що світ уже інакший, і те, що вдавалося у 1945-му, не може повторитися у 21 сторіччі.
Сьогодні політики Росії, з якоїсь причини відчувши себе сильними, прагнуть до переділу світу за своїм бажанням, як вони це розуміють, за образом Ялти-45, тому що, сприймаючи себе як імперію, вони ж і увесь інший світ помилково сприймають чи то як одну, чи то як декілька імперій, США окремо, об’єднана Європа окремо. Але при цьому приховують, що і після цього не залишать політики імперського домінування і стануть підминати під себе увесь інший світ, як підминають зараз пострадянські країни. Тому поступки Росії не усунуть майбутніх катастроф ні для неї ж, ні для всього світу, тому що імперії не бувають вічними, спроби співіснування з усім світом з боку імперії можуть бути тільки тимчасовими. Розвиваючись, імперія неминуче йде до свого розпаду. Тому саме час зрозуміти, що перед Росією постає вибір – вона прагне до того, щоб розквітнути і померти, як і будь-яка імперія, якщо вона обирає перший шлях, або розквітнути і жити як нормальна рівноправна з усіма країна.
Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крым.Реалии
