Джерело: Ксенія Кириллова, для Parlament.ua
Імпічмент і суди проти Трампа потрібні для глобального протистояння
У Сенаті 9 лютого відбудеться судовий процес із затвердження імпічменту, винесеного нижньою палатою Конгресу тепер уже колишньому американському президентові Дональду Трампу. Палата представників звинувачує колишнього очільника Білого дому в підбурюванні своїх прихильників до нападу на Капітолій 6 січня 2021 року.
У небезпеці російських гібридних інструментів ведення війни, в тому, як Україна вже не перший рік вчиться протистояти ворожій пропаганді, та в непростому шляху, який доведеться пройти американському суспільству, розбирався Парламент.UA.
Як Сполучені Штати виявилися жертвою гібридної війни
Дональд Трамп став першим в американській історії президентом, який двічі зазнав процедури імпічменту, і першим вже не чинним президентом, щодо якого розглядається питання про його відсторонення від посади (в цьому випадку, швидше, про позбавлення права будь-коли займати посаду президента в майбутньому ). Однак очевидно, що цілі американських конгресменів ширші, аніж недопущення подальшої політичної кар’єри Трампа. Головне завдання імпічменту – це дати правову оцінку всім можливим протизаконним діям колишнього президента як під час перебування на цій посаді, так і до цього.
Про це досить докладно пише один із засновників «Проекту Лінкольна» Джордж Конуей у шпальті для The Washington Post від 22 січня. Автор висловлює сподівання, що закінчення терміну повноважень Дональда Трампа покладе початок низці кримінальних справ проти нього, в тому числі за дії, розслідування яких вже проводили раніше американські правоохоронці.
Зокрема, Джордж Конуей пропонує повернутися до матеріалів, зібраних спецпрокурором Робертом Мюллером у рамках розслідування гаданої змови Трампа з Росією, а також до спроб Трампа перешкодити розслідуванню «Рашагейту». Окремо автор виділяє телефонну розмову з Президентом України Володимиром Зеленським, що став причиною для першого оголошення імпічменту, як приклад зловживання президентською владою для особистої вигоди. Також Конуей закликає звернути увагу на випадки банківського, страхового та податкового шахрайства і підкреслює, що в цьому випадку відмова від судового переслідування колишнього президента поставить під удар систему верховенства закону як таку.
Президент Володимир Зеленський і голова Генштабу Руслан Хомчак. Фото: УНІАН
Від себе додамо, що правова оцінка дій колишнього президента також вкрай необхідна для нормалізації американського суспільства, яке на сьогодні все ще розділене до стану непримиренної ворожнечі. При цьому основною причиною цього поділу не є об’єктивні протиріччя, які, безумовно, існують у цій країні так само, як і в будь-якій інший, а штучне створення системи «альтернативних фактів», тобто ілюзорною реальності, що роблять прихильників цієї реальності не здатними до конструктивного діалогу і компромісу з іншою частиною населення.
Той стан, у якому на сьогодні перебуває американське суспільство, становить собою класичний наслідок гібридної війни, однією з тактик якої є «інформаційні операції», спрямовані на цивільне населення країни-супротивника. В підсумку як мінімум частина людей заражається деструктивними ідеями, будучи щиро впевненою, що відображає власну думку. Ці люди не є свідомими агентами ворожої держави, більш того, вони можуть вважати себе щирими патріотами своєї країни. Відтак виникає дилема: як можна обмежити деструктивний вплив з-за кордону і водночас не посягати на свободу слова конкретних людей? Що робити, якщо окремі політичні сили всередині країни беруть на озброєння тези ворожої пропаганди для власної політичної вигоди? Де проходить межа між дисидентством і зрадою?
Україна продовжує боротися з гібридною агресією
Однією з перших країн, які стикнулися з цією дилемою, була Україна. Найгостріше перераховані питання постали в 2016 році, після оприлюднення листування Владислава Суркова, в якому були викладені стратегія і тактика дестабілізації України. Однією з тактик «розкачки» ситуації в країні колишній «сірий кардинал» Кремля позначив максимальне використання теми корупції, що відразу ж породило масу питань. Справді, як визначити, ким є той чи інший критик влади і журналіст-розслідувач – щирим патріотом чи «агентом Кремля»? Де знайти баланс між висвітленням реальних проблем країни, без яких неможливо їх вирішити, і «дестабілізацією ситуації в інтересах Москви»?
Відповідь української сторони на «гібридну» загрозу також виявилась «гібридною». З одного боку, українська влада пішли шляхом обмежень джерел дезінформації й заборонила доступ до російських соціальних мереж і обмежила мовлення російських ЗМІ, а також ввела досить жорсткі правові наслідки за заклики до сепаратизму або повалення влади. Однак виявилося, що заборонні заходи безсилі в тому, що стосується поширення ідей. Зокрема, відомий російський публіцист і політолог Андрій Піонтковський у 2019 році зазначав, що новообраний на той час Президент України Володимир Зеленський дослівно повторив тезу російської пропаганди про існування в країні «партії війни» і про винуватість української сторони в захопленні кораблів у Керченській протоці. Це зовсім не означає, що Президент Зеленський є «російським агентом», однак демонструє, як політики високого рівня можуть використовувати ті чи інші конструкції для власної вигоди, навіть коли це може завдати шкоди національним інтересам.
ООС (Фото:штаб ООС)
Проте, український досвід показав, що зусилля громадянського суспільства здатні нівелювати такі кроки навіть без спеціальних заборонних заходів. За останні роки в Україні сформувався досить чіткий загальнонаціональний консенсус з питань російської агресії, Криму та Донбасу, який не ризикне заперечувати жоден український президент, включаючи Зеленського. Більше того, активність патріотичної частини суспільства вже не раз зривала спроби поступок національними інтересами з боку окремих чиновників.
Вторгнення ворожої пропаганди в американські вибори призвело до розколу суспільства
У Сполучених Штатах ситуація багаторазово ускладнилася тим, що «альтернативна реальність», яка розколює суспільство і загрожує збереженню американських інститутів, не тільки пропагувалася з боку ворожих країн, а й була взята на озброєння самим президентом. Точно так само, як і російська пропаганда, Трамп безупинно повторював, що результати президентських виборів були масово сфальсифіковані, що демократичні еліти становлять собою жменю проплачених Соросом глобалістів-змовників, які, прийшовши до влади, просто знищать країну, що суди і виконавчі органи влади штатів також залучені у змову і вкрай корумповані, ЗМІ продажні та брехливі, а свобода, законність і правда в разі приходу до влади Джо Байдена будуть поховані назавжди.
Результатом віри цю реальність стала настільки крайня ступінь демонізації опонентів з боку найбільш відданих прихильників Дональда Трампа, що однієї його фрази вистачило для штурму Капітолію розпаленілим натовпом. Більше того, «ядерний електорат» Трампа і сьогодні не має наміру визнавати результатів виборів, вважаючи, що Америка захоплена «окупантами», «бісами», простіше кажучи, ворогами, які загрожують самому її існуванню. У свою чергу, багато прихильників демократів відповідають «трампістам» такою є неприязню, ставлячи тавро терористів і «російських агентів» не тільки на тих, хто безпосередньо брав участь у захопленні Капітолію і застосовував силу, а й на тих, хто був того дня на мітингу у Вашингтоні, а часто – й тих, хто просто голосував за Трампа, припустимо, з економічних мотивів. З огляду на те, що громадська думка завжди відігравала у Сполучених Штатах величезну роль, громадське цькування навіть без репресій із боку держави здатне серйозно зіпсувати людям життя.
Вибори в США
Така ситуація особливо яскраво простежується в російськомовному співтоваристві, більшість якого підтримує Трампа. Частина цих людей сформувала свої погляди на основі російськомовних ЗМІ, проте дуже багато з них ґрунтуються виключно на вкрай правих американських джерелах. Деякі з цих людей, навіть при тому, що вони до недавнього часу не мали зв’язків із Росією, після 6 січня стали частими гостями на центральних російських каналах, оскільки, що було абсолютно очікуваним, знайшли там підтримку своєї конспірології. В підсумку вони об’єктивно посилюють основні російські пропагандистські наративи, заявляючи від імені очевидців, що за штурмом Капітолію нібито стояли «провокатори з Антифи», або пророкуючи розвал Америки.
Республіканська партія має вирішити, чи легітимізувати їй російську пропаганду
З одного боку, ці люди – прекрасна ілюстрація ленінського терміну «корисні ідіоти», і саме в такій якості їх розглядають і використовують російські пропагандисти. З іншого боку, досить дивно звинувачувати їх в тому, що вони повірили законно обраному президенту Сполучених Штатів, висловлювання якого поки що не отримали ніякої правової оцінки.
І саме тому затвердження імпічменту в Сенаті й подальші розбори необхідні не тільки для визначення долі конкретного Дональда Трампа, а й для того, щоб визначити чіткі межі свободи й закону, правди та дезінформації; щоб провести публічний і детальний розбір всіх причин ситуації, що склалася, і виокремити з неї як об’єктивні чинники і протиріччя, так і небезпечні маніпуляції, що призвели до нинішньої кризи.
Ситуація ускладнюється тим, що багатьом у Республіканській партії на сьогодні невигідне виведення Трампа і трампізму як такого за межі правового поля. Наприкінці січня в демократичних ЗМІ з’явилася інформація про те, що частина республіканців, включаючи лідера сенатської меншості Мітча МакКоннелла, лобіює засудження колишнього президента. З іншого боку, згідно з результатами опитувань, лише 17% виборців партії підтримують відсторонення президента від посади. Більше того, найактивніші прихильники Трампа вже затаврували республіканський істеблішмент як «зрадників», заявивши, що «партія себе зжила, і люди розчарувалися в ній».
Дональд Трамп (фото: CNN)
Очевидно, що публічна відмова від Трампа призведе до різкого зниження підтримки республіканців серед їхнього електорату і, як наслідок, до серйозного ослаблення партії. Саме тому для республіканців із політичної точки зору набагато більш спокусливим видається подальший крен у бік трампізму. Йдеться не тільки про використання потенціалу конкретного Дональда Трампа, а й про спроби радикалізувати риторику своєї партії, щоб не втратити симпатії залучених Трампом виборців і забезпечити свою «наступність» над ними.
Однак подібний сценарій автоматично призведе до подальшої легалізації «трампізму» в громадській думці, а отже, і до легітимації російської пропаганди, підхопленої колишнім президентом і його прихильниками для досягнення своїх політичних цілей. Більше того, поки «альтернативна реальність» має таку ж саму юридичну і моральну вага, як справжня, люди, які несвідомо поширюють дезінформацію, будуть і далі вважати, що їх переслідують за правду, і відтак радикалізуватимуться ще більше, попутно шукаючи підтримки у недружніх держав.
Доводиться констатувати, що поки американське суспільство не намацало виходу із глухого кута. Однак очевидно, що цей вихід не може бути легким і не може включати в себе тільки правозастосовні механізми. Процедура ресоціалізації значної частини суспільства і взаємного згладжування суперечностей – тривалий процес, що потребує тонкого і вдумливого підходу.
Америці доведеться пройти його задля подолання нинішньої кризи і, цілком можливо, виробити модель, яка може бути взята на озброєння іншими державами, що стали мішенню гібридної війни.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Parlament.ua
