Джерело: Ксенія Кирилова, для Guild Hall
Навіщо російські чиновники планують створити міністерство пропаганди?
Англомовний оригінал статті доступний на сайті Byline Times
У першій половині липня перший заступник голови Комісії з громадського контролю Громадської палати Росії Артем Кір’янов запропонував створити міністерство пропаганди. Ця ідея обговорювалася на головному федеральному каналі країни. Виникає питання, навіщо державі, яка вже багато років тому зробила агресивну пропаганду своїм головним інструментом внутрішньої і зовнішньої політики, створювати під неї спеціальне міністерство?
Більше, ніж пропаганда
Насправді ж називати сучасну російську інформаційну політику просто пропагандою не зовсім коректно. Пропагандою, тобто просуванням своєї країни, цінностей, поглядів і способу життя, займалися багато держав. Наприклад, в наші дні відкриваються архіви американського ЦРУ часів Холодної війни, у яких серед інших операцій відзначаються операції з пропаганди.
Однак сучасні російські медіа включають у себе не тільки пропаганду в звичному для західної свідомості сенсі. Їхньою роботою здебільшого є «інформаційні операції», які є невід’ємною частиною так званих «активних заходів» російських спецслужб. Сюди належить поширення навмисної брехні і наклепів, спрямоване на руйнування інших країн, втручання в їхнє внутрішнє життя і створення дестабілізації, хаосу, розколу і ворожнечі в західному суспільстві. Часто ці операції проводяться «під чужим прапором», із залученням найбільш деструктивних верств західного суспільства на кшталт фашистських і екстремістських груп.
Ці операції за поставленими цілям і використовуваними засобами істотно відрізняються від західної пропаганди, що ставить за мету «позитивне» і відкрите просування своїх цінностей, яке не несе загрози розвитку інших держав. Метою ж «інформаційних операцій» є ведення «інформаційної війни» проти Заходу, спрямованої на ослаблення супротивника. Наприклад, згідно з обвинувальним висновком Мін’юсту США проти «бухгалтера Пригожина» Олени Хусяйнової, росіяни у своїх колах називали втручання в американські вибори «інформаційною війною проти США».
Зразком таких операцій можуть стати приклади дезінформації, наведені в доповіді Комітету з розвідки і безпеки Палати громад Великобританії про спроби Росії вплинути на внутрішні справи країни, опублікованій 21 липня. Серед інших каналів впливу Росії, таких як кібератаки, корупційні зв’язки російських олігархів і шпигунство, доповідь називає просування навмисно неправдивих, викривлених або відволікаючих увагу наративів. Так само як діяльність російських пропагандистських ЗМІ і тролів, хакерські атаки і публікація видобутої в їх результаті інформації (наприклад, у зв’язку з президентськими виборами в США у 2016 році і під час підготовки до президентських виборів у Франції в 2017 році). Також Комітет посилається на «відкриті джерела, що заслуговують довіру», які вказують на те, що Росія намагалася вплинути на результати референдуму про незалежність Шотландії.
Ще одним прикладом втручання у справи західних країн в інформаційній сфері може стати кампанія, яка отримала серед експертів назву Secondary Infektion. Згідно з дослідженням порталу Graphika, кремлівські тролі використовували фальшиві аккаунти, розміщені на більш ніж 300 різних сайтах, блогах і платформах соцмереж, а основною метою кампанії була дискредитація неугодних фігур, а також спроба вбити клин всередині союзів західних держав.
Погляд зсередини
Парадоксально, але структуру і технологію подібних інформаційних операцій описали самі ж російські пропагандисти – щоправда, звинувачуючи в їх організації західні спецслужби. Згідно з їхньою версією, будь-який провал російської розвідки за кордоном є спланованою «інформаційно-політичною операцією» проти Москви. Саме так ділова газета «Взгляд» пояснює, наприклад, недавній скандал, спричинений публікаціями газети The New York Times про ймовірну змову ГРУ з афганськими талібами, згідно з якими російська розвідка платила бойовикам за вбивство американських військових.
Автори російської статті пояснюють: виявляється, подібні операції розробляються і готуються роками, і до них входить не тільки синхронізоване вкидання «фейкової» інформації, але й попередня «організаційно-вербувальна» стадія. На думку авторів, у випадку з «Талібаном» американці самі два роки тому завербували Рахмата Азізі, названого в публікаціях NYT головним посередником між ГРУ і талібами. Саме вони, як стверджується у статті, забезпечили Азізі грошима і зв’язками з Москвою, щоб у слушний момент використати це в інформаційній атаці. Журналісти газети «Взгляд» також стверджують, що головний інформатор допінгового скандалу Григорій Родченков був спочатку завербований американцями, а потім ними ж і впроваджений у російський Олімпійський комітет, аби в потрібний момент стати викривачем знаменитої операції по заміні сечі.
Втім, якщо опустити стадію попереднього вербування учасників викритих злочинів, опис «західних» інформаційних операцій, що наводиться у статті, в точності відображає те, як чинить сама Москва. На першому етапі такої операції готується інформаційний фейк, розробляється стратегія його оприлюднення і вибудовується мережа, яка в потрібний момент підключиться до поширення інформації в ЗМІ та соціальних мережах. На другому етапі відбувається власне поширення фейку, часто також координоване з єдиного центру. При цьому координатори можуть радити, які акценти слід розставляти в окремих публікаціях, а частину інформації або «реакцій» на неї воліють поширювати під фальшивим прапором. Це істотно ускладнює відстеження та доведення самого факту координації, особливо коли вона здійснюється не у відкритих соцмережах, а у закритих месенджерах.
Справжня мета
Звинувачувати Захід у тому, що робить сама Росія – це улюблений метод не тільки кремлівської пропаганди, але й чиновників. Наприклад, на тлі протестів у Сербії в деяких белградських ЗМІ з’явилося інформаційне вкидання про те, що мітинги координуються з Вашингтона, і у них нібито беруть участь найманці з України. При цьому кумедним є те, що журналісти з уже згаданої газети «Взгляд» визнають: в опозиційний блок «Альянс за Сербію», який став організатором протестів, входять зокрема «ревно проросійські» сили, наприклад, рух «Двері». Вигоду від нестабільності у Сербії для Москви, особливо на тлі «косовського питання», відзначають і деякі українські коментатори.
Таким чином очевидно, що Росія не має потреби в спеціальному міністерстві для того, щоб проводити інформаційні операції по всьому світу. Виникає питання, для чого ж у Москві обговорюється легалізація цієї діяльності під такою, м’яко кажучи, неоднозначною назвою? Відповідь на це питання дають самі російські пропагандисти, вказуючи, що нове відомство має «боротися з фейковими новинами і займатися боротьбою з маніпулюванням громадською думкою». З цього випливає, що основною метою діяльності міністерства пропаганди планується не проведення інформаційних операцій, які успішно проводяться і без цього, а спроба представити будь-яку критичну інформацію щодо Росії як брехню і фейк.
Подібна діяльність є не менш важливою для пропагандистів, оскільки не лише нівелює цінність будь-якої критики, але й розвінчує поняття правди як такої. Результатом подібних зусиль стає враження, що об’єктивної істини не існує, а інформаційний простір наповнений лише фейками, кожен з яких можна спростувати. Фактично, мета створення такого міністерства – це зведення нанівець будь-якої діяльності з викриття російської пропаганди, принаймні в очах самих росіян.
Джерело: Ксенія Кирилова, для Guild Hall
