Джерело: Ксенія Кириллова, для Деловой Столицы
Здавалося б, останні вісім років важко когось здивувати агресивністю російської пропаганди. В минулі роки ми неодноразово чули і обіцянки перетворити Америку на «радіоактивний попіл», і заклики «звільнити Донбас» та знищити Україну як державу, оскільки вона «не розвалиться сама по собі». Проте пропагандистське обґрунтування цієї агресивності різко змінилося за останні тижні.
Від «розіп’ятих хлопчиків» до ядерної війни
Дійсно, за попередні роки кремлівські ЗМІ розробили незліченну кількість міфів про «українських фашистів, які винищують народ Донбасу», «геноцид російськомовних», «розіп’ятих хлопчиків» тощо. Водночас пропагандисти парадоксальним чином намагалися поєднувати свої агресивні заклики із образом «миролюбної» Росії, яка нібито не втручається у «громадянську війну в Україні», а лише зі співчуттям спостерігає за «стражданнями росіян на Донбасі». Власне, на цій концепції базувалися численні голосіння на тему того, що вже прийшов час «перестати терпіти» і «забрати Донбас додому».
Певна річ, цей наратив не зник зовсім і в наші дні, проте співвідношення «агресивного» та «виправдального» контенту суттєво змінилося. Міфи 2014 року було витіснено на узбіччя інформаційного простору, а їм на зміну прийшла вже нічим не прикрита, чиста пропаганда агресії – не лише проти України, а й проти всього світу. Ідеолог російської зовнішньої політики Олександр Дугін відкрито вимагає від Кремля захопити всю Лівобережну Україну, дійти до країн Балтії і запропонувати їм вибір: нейтралізація або війна. Інші країни пострадянського простору Дугін пропонує насильно включити до «Євразійського союзу».
Російські телеканали детально обговорюють подробиці можливого захоплення України, називаючи його то «військово-політичною», то «військово-поліцейською» операцією, а українські політики, сидячи в Москві, без зайвого сорому цитують ці сценарії. Олексій Журавльов – перший заступник голови комітету Держдуми з оборони – захлинаючись, надривно лементує в ефірі центрального телеканалу про те, як Росія знищить західні країни, постійно здобрюючи свою промову нецензурною лайкою.
«Там [на Кубі та у Венесуелі] будуть, сволоти, наші ракети! І ядерні ракети будуть, і не лише там. Піндоси нехай бояться!.. І ці шавки, які в Прибалтиці дзявкотять… ми їм надамо захист, але він їм не сподобається… Десять, сто тисяч піндосів, побіжать, зарази, чіпляючись за шасі літаків! Вони дебіли, вони не розуміють, що відбувається. Ми говоримо: все, завтра вам хана!.. Ви будете знищені, повністю – і Європа, і Америка… Ми вас знищимо одразу! Вас просто не існуватиме», – біснується Журавльов.
При цьому обґрунтування такого божевілля найчастіше або відсутнє в принципі, або дуже розпливчасте. Війна, за словами її пропагандистів, це єдиний спосіб «зміцнити суверенітет Росії», «стати суб’єктом геополітики», тобто щось абсолютно необхідне та неминуче. Кремлівська пропаганда вже не вдається в деталі і не переймається вигадуванням пояснень, вона здебільшого категорично постулює культ війни, зміцнюючи його численними епітетами на кшталт «зараз або ніколи», «це єдиний вихід», «прийшов час перейти в наступ» тощо.
«Помилка резидента»
На цьому тлі навіть спроби використати колишній шаблон, згідно з яким віроломний Захід на рівному місці абсолютно безпідставно звинувачує «миролюбну» Росію в агресії, викликають подив навіть у відданої аудиторії російського ТБ. Заяви очільника Росспівробітництва Євгена Примакова про те, що незалежно від дій Росії «нас все одно звинуватить» і «на нас тиснуть», і пасажі на кшталт: «Уся ця історія з «нападом на Україну» від самого початку змодельована… щоб ми кожним своїм виправданням працювали на підтримку цієї маячні» суперечить словам його ж власних соратників, які активно обговорюють цей напад.
Втім, у російському медіапросторі трапляються ще більш кричущі протиріччя. Наприклад, один із російських «аналітиків» (до речі, колишній шпигун) в ефірі від 12 січня заявив, що «американцям було б ідеально, щоб Росія вплуталася у війну з Україною».
«Вони сплять і бачать, щоб ми залізли кудись усіма своїми ресурсами і потім займалися цим головним болем», – запевняє він.
На цьому тлі особливо зворушує те, що буквально через 5 днів той самий персонаж заявляв діаметрально протилежні речі. Зокрема, відставний розвідник докладно розмірковував, що американцям взагалі і Байдену зокрема зараз вкрай невигідна війна в Європі, і він усіма силами уникатиме цієї війни та намагатиметься домовлятися з Росією; проте Москві, попри все, слід «перейти у наступ» на зовнішньому та внутрішньому фронтах.
Той факт, що колишній шпигун вміє без зайвого сорому вимовляти взаємовиключні речі з інтервалом у кілька днів сам по собі не викликає подив – через, скажімо так, специфіку професії його навчили брехати задовго до появи на російських екранах. Проте дивує той факт, що саме шпигуну більше, ніж будь-кому, варто пам’ятати, що саме він брехав раніше, аби не допускати таких очевидних провалів.
Першою можливою причиною подібної помилки резидента може бути банальна продажність і загальна для всіх пропагандистів установка, що гроші не пахнуть. Проте можливе й інше пояснення – та сама зміна пропагандистської парадигми, коли історія про «агресивний Захід та мирну Росію» вже неактуальна. Звичайно, вона все ще зберігається на порядку денному, але явно відходить на другий план. Схоже і на те, що умовна «партія миру» зрозуміла: достукатися до власної влади і під будь-яким, навіть найхимернішим приводом, переконувати її не починати війну не випадає. А отже, необхідно терміново підхоплювати загальну агресивну риторику, доводячи всіма силами лояльність Кремлю та відсутність «поразницьких настроїв».
Отже, сучасна пропаганда не прагне виправдати чи завуалювати війну, прикрившись «іхтамнєтамі» та апелюючи до «шахтарів і трактористів». Її мета – всіма силами просувати війну, вбивати населенню в голову думку про її абсолютну, екзистенційну необхідність, не вдаючись до марних пояснень. Напевно, саме так наприкінці 30-х років минулого століття міф про «захист німецького населення» переріс на виправдання загарбницької світової війни – нічим не прикриту логіку світового панування, дистильовану агресію. Тепер у нас з’явилася можливість на власні очі спостерігати цей страшний процес.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Деловой Столицы
