Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
З 18 червня Литва припинила транзит низки товарів між Калінінградською областю та рештою Росії у зв’язку з необхідністю виконання накладених на Москву санкцій. Після цього у російській пропаганді активізувалася тема можливої великої війни в Європі та прямого збройного конфлікту з НАТО, пише Jamestown Foundation.
Більшість пропагандистів стверджують, що дії Литви – це не власна ініціатива Вільнюса, а наслідок «антиросійської стратегії США», мета якої, з їхніх слів, полягає в «розширенні та поглибленні фронту, перетворенні його з російсько-українського на російсько-європейський». При цьому пропаганда, з одного боку, заявляє, що мета такої війни – виснаження Росії, але з іншого – намагається переконати, що відсутність воєнної відповіді з боку Москви дасть Заходу можливість створити «враження безпорадності Кремля та його нездатності відповідати на актуальні виклики».
З одного боку, такі тези викликають певні побоювання, оскільки ті ж наративи активно використовувалися кремлівською пропагандою напередодні повномасштабного вторгнення в Україну. З іншого боку, важливо пам’ятати, що дії Росії визначаються здебільшого не зовнішньополітичною обстановкою, а внутрішньополітичними потребами Кремля, такими як підтримка рейтингу Володимира Путіна, утримання влади та мобілізація населення. На цьому фоні посилення антизахідної риторики та відчуття конфлікту з НАТО, безумовно, вигідне російській владі.
Ще у травні відомий прокремлівський філософ Олександр Дугін прямо визнав, що «війна із Заходом пояснює та виправдовує для народу все» і створює «невичерпний ресурс» для продовження та легітимації війни. Аналіз фокус-груп, проведений лояльними до влади соціологами, підтвердив його правоту. Згідно з їхніми висновками, «теза про те, що Росія вступила в протистояння з усім Заходом з метою зміни поточного світопорядку… знаходить максимальну підтримку громадян та актуалізує патріотичні настрої». Також автори опитування наголошують, що, незважаючи на існуючий з перших днів війни запит на якнайшвидше завершення «спецоперації», суспільство вже перебудувалося і «ментально приготувалося до тривалої конфронтації».
На жаль, цей висновок підтверджують і незалежні соціологи. Згідно з останніми опитуваннями «Левада-центру», 77% опитаних підтримують так звану «спецоперацію» в Україні, а 73% вважають, що вона просувається успішно. Отже, Путіну зараз вигідна затяжна війна як ідеальний спосіб змусити суспільство «згуртуватися навколо національного лідера», незважаючи на санкції, які вже почали відчутно діяти на російську економіку.
З ПОЧАТКОМ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ ЦІ ЛЮДИ ОТРИМАЛИ ІДЕОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВЛАСНОЇ БІДНОСТІ
За допомогою «патріотичної мобілізації населення» Кремль вирішує цілу низку завдань. Як зазначає соціолог Олексій Левінсон, російська влада розраховує, що на тлі протистояння з усім світом населення погодиться «потерпіти» і пожити в бідності, тоді як ті, хто не згоден терпіти поневіряння, здебільшого виїхали за кордон. Українські коментатори додають, що рівень життя більшості росіян настільки низький, що вони не відчувають на собі наслідків санкцій, оскільки й раніше не могли дозволити собі придбання підсанкційних товарів. Однак із початком повномасштабної війни ці люди отримали ідеологічне обґрунтування власної бідності.
Ще одним вигідним Кремлю чинником стала підтримка багатьма росіянами війни незалежно від того, що її причини та цілі озвучуються чиновниками та пропагандистами вкрай суперечливо. Навіть прокремлівські соціологи не приховують, що багато учасників вже згаданих фокус-груп не розуміють цілей «спецоперації». Проте й вони, як вже було сказано, вважають, що військову операцію необхідно «вести до кінця».
ПРИХИЛЬНИКИ СИЛОВОГО БЛОКУ ЗАКЛИКАЮТЬ ДО СТВОРЕННЯ «МОБІЛІЗАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ» ПЛАНОВО-РАДЯНСЬКОГО ТИПУ
Серед приватних вигод тривалої війни можна назвати внутрішньоелітну боротьбу, яка виливається у публічні заклики до репресій щодо представників фінансово-економічного блоку російського уряду. Прихильники силового блоку закликають до створення «мобілізаційної економіки» планово-радянського типу, називаючи прихильників попередньої економічної моделі «західними лобістами та саботажниками», яких необхідно викорінити.
Серед прагматичних цілей війни можна назвати колосальні перспективи корупції щодо відновлення зруйнованої війною інфраструктури окупованих регіонів України. Ще у травні прокремлівські експерти оцінювали видатки на відновлення Донбасу, Херсонської та Запорізької областей у 4,5 трильйона рублів, які передбачається виділити із Фонду національного добробуту. Знаючи попередній корупційний досвід російських чиновників, важко уявити, яка частина цієї суми дійде до місця призначення.
Очевидно, усвідомлюючи всі ці перспективи, пропаганда ще у квітні почала готувати населення до «довгої війни зі США і НАТО в Україні». На думку Олексія Левінсона, Кремлю вже не обов’язково досягати якихось певних цілей в Україні, оскільки країні завдано такої шкоди, що Україна відновиться не скоро. Тим не менш, соціолог вважає, що Москва може ще «потягти» операцію або поступово почати її завершувати. Виходячи з перерахованих вище доказів, можна припустити, що Кремль продовжуватиме «мляву війну» доти, доки у нього зберігатимуться ресурси для ведення бойових дій і поки «спецоперація» забезпечує мобілізацію російського суспільства. При цьому стало з’являтися дедалі більше свідчень того, що росіяни почали пов’язувати поняття безпеки з територіальними придбаннями. Учасники опитувань називають однією із причин війни «боротьбу за родючі землі» й зазначають, що «слід забрати цю землю собі». Це означає, що війна в Україні триватиме як мінімум доти, доки російська армія зберігає можливість захоплювати нові території.
Що ж до можливого воєнного зіткнення з НАТО, то навіть кремлівські соціологи попереджають, що в суспільстві присутній базовий запит на уникнення прямої воєнної конфронтації з Заходом. Тим не менш, таку ескалацію можна припустити при поєднанні двох чинників. Першим може стати різке зниження рейтингу Володимира Путіна на тлі погіршення соціально-економічної обстановки в країні або воєнних поразок. Другий чинник – відсутність адекватної відповіді Заходу на агресію Росії.
Як зазначає підприємець і громадський діяч Леонід Невзлін, Путін бачить слабкість Заходу і користується нею, плануючи розширити вплив Москви до рівня, що перевищує колишній вплив Радянського Союзу. Підприємець наголошує, що якщо Захід не відреагує на дії Росії належним чином, цивілізований світ програє цю війну. Його висновок підтверджують і російські пропагандисти, які запевняють, що сучасні західні політики – «боягузи, які не підуть на підвищення ставок», а тому Росії слід скористатися їхньою слабкістю.
Стаття передрукована з дозволу Jamestown Foundation
