Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Від засідання Валдайського клубу 24 жовтня минув уже місяць, але російські пропагандисти та провладні експерти продовжують обговорювати сформульовану російським президентом Володимиром Путіним «нову ідеологію Росії», яку вони визначають як «розумний консерватизм». Цю ідеологію Росія намагається представити як «міжнародний прорив» та альтернативу сучасним західним ліберальним цінностям.
Насправді цей «прорив» базується на двох далеко не нових і в певному сенсі суперечливих висловлюваннях Володимира Путіна. По-перше, російський лідер заявив про те, що «Росія при формуванні своїх підходів керуватиметься ідеологією здорового консерватизму», а по-друге, оголосив про «вичерпання» моделі капіталізму як економічної системи.
З одного боку, це поєднання свідчить про те, що Росія, не маючи реальної ідеології, створює для інших країн своєрідні «ідеології на експорт», виставляючи себе носієм цінностей, привабливих як для правих, так і для лівих. Однак важливо розуміти, що критика капіталізму була розрахована не тільки і не стільки на зарубіжну аудиторію, як насамперед на самих росіян, серед яких все більше панують ліві настрої.
РОСІЯ, НЕ МАЮЧИ РЕАЛЬНОЇ ІДЕОЛОГІЇ, СТВОРЮЄ ДЛЯ ІНШИХ КРАЇН СВОЄРІДНІ «ІДЕОЛОГІЇ НА ЕКСПОРТ»
Нещодавні вибори до Держдуми Росії показали зростання симпатії росіян до комуністів, які багато в чому виявилися «побічним ефектом» державної пропаганди. Влада, не в змозі запропонувати жодного варіанта бажаного майбутнього, замінила його на ідеалізоване минуле, покликане виправдати агресивну політику сучасної Росії. У цьому трактуванні необхідність відновлення СРСР подавалася вже не як данина ностальгії, а як єдиний спосіб вижити і зберегти Росію, що протистоїть «ворожому оточенню».
У результаті постійна мобілізаційна риторика породила підвищену потребу населення в тоталітарній ідеології, а головне – надихнула людей вимагати «справжнього соціалізму», який влада неспроможна надати: з гарантованими робочими місцями, відсутністю злочинності, безкоштовними освітою та охороною здоров’я.
Така сама тенденція проявляється у постійному зростанні популярності радянського диктатора Йосипа Сталіна. Згідно з опитуваннями, проведеними «Левада-центром», у 2019 році 51% росіян ставився до постаті Сталіна із захопленням, повагою чи симпатією. Цьогоріч цей рекорд знову було побито. Станом на літо 2021 року, 60% росіян ставляться до Сталіна позитивно і лише 11% сприймають його негативно. Зростання рейтингу радянського диктатора було зафіксовано навіть серед молоді. Наприкінці 2018 року також було встановлено історичний максимум кількості людей, які ностальгують за СРСР, за останні 10 років. За даними опитування, частка тих, хто хотів би уникнути розвалу Союзу, становила 66%.
Важливо зауважити, що образ Сталіна в очах російської більшості втілює не так конкретну історичну постать, винну в загибелі мільйонів безневинних людей, як набір якостей і вчинків, яких росіяни очікують від сучасної влади. За результатами опитування, проведеного в серпні цього року, респонденти називали такі чесноти Сталіна, як «наведення порядку», «підняття країни з колін» та «перемога у війні», що демонструє поточний запит на справедливість, суверенітет, сильного лідера та військову міць.
Водночас для більшості росіян стає все більш очевидним, що сам Володимир Путін дедалі менше відповідає цьому запиту. Будучи творцем і очільником системи, побудованої на корупції та правовому беззаконні, він уже не сприймається багатьма як символ соціальної справедливості. Що стосується захисту країни та військової могутності, незважаючи на постійну експлуатацію теми «зовнішньої загрози» у пропаганді, дедалі більше росіян замислюється над тим, що за всі ці роки Кремль так і не зміг ані захистити країну від численних «ворогів», ані відновити нормальні відносини навіть із сусідніми державами.
ВИСТУП НА ВАЛДАЇ ПРОДЕМОНСТРУВАВ, ЩО ПУТІН САМ НАМАГАЄТЬСЯ ОСІДЛАТИ ПОПУЛЯРНІ В РОСІЇ ЛІВІ НАСТРОЇ.
Розуміючи ці настрої, Кремль дозволив Комуністичній партії Росії (КПРФ) включити до партійних списків досить радикальних опозиціонерів, що, вочевидь, мало «каналізувати» протестні настрої в русло Компартії і потім поставити їх під контроль. Сюди належать рухи «Лівий фронт» та «За новий соціалізм», чиї лідери Сергій Удальцов і Микола Платошкін солідарні з агресивним антизахідним підходом Кремля щодо зовнішньої політики, проте гостро критикують російське керівництво з внутрішньополітичних питань.
Частина відомих функціонерів КПРФ, наприклад, перший секретар московського міськкому депутат Держдуми Валерій Рашкін, також поводилися досить «несистемно», підтримавши лідера ліберальної опозиції Олексія Навального і намагаючись грати на популярних у Росії антивакцинаторських настроях. З огляду на це показово, що незабаром після завершення виборів Слідчий комітет порушив щодо Рашкіна кримінальну справу про незаконне полювання після затримання депутата під Саратовом із тушею вбитого лося. Такий поворот цілком логічний, оскільки Рашкін, виконавши своє завдання щодо акумулювання протестних настроїв навколо партії, більше не потрібен Кремлю та навіть становить для нього загрозу. Виступ на Валдаї, у свою чергу, продемонстрував, що Володимир Путін сам намагається осідлати популярні в Росії ліві настрої.
Щодо проголошення цінностей «здорового консерватизму», воно швидше було спрямоване на зовнішню аудиторію і є повторенням уже неодноразово використаних ідеологічних кліше. Ще у лютому поточного року російський режисер Костянтин Богомолов опублікував «Маніфест», в якому запропонував Росії роль будівельника «нової старої Європи» – альтернативи «новим європейським цінностям».
Путін у своїй промові, по суті, лише коротко повторив основну думку «Маніфесту» про те, що Москві слід позиціонувати себе на міжнародній арені як центр тяжіння «здорових консервативних сил». Однак важливо розуміти, що на практиці Росія нездатна стати таким центром як мінімум тому, що в ній так і не сформувався здоровий консерватизм, який спирається на непорушність поняття про свободу, права людини та законність.
НА ВІДМІНУ ВІД РОСІЇ, ЗАХІДНИЙ СВІТ МАЄ БАГАТУ ТРАДИЦІЮ ПОМІРНОГО ТА ВІЛЬНОГО КОНСЕРВАТИЗМУ, ЯКОГО НІКОЛИ НЕ БУЛО в РОСІЇ
Західний консерватор – це, якщо послуговуватися російською термінологією, «правий ліберал» – прибічник вільного капіталізму, мінімального втручання держави у життя людей та пріоритету прав особистості над громадським диктатом. Російський консерватор – це, найчастіше, державник-імперець, що ставить державу вище за особистість, схвалює будь-які репресії в ім’я сумнівних патріотичних конструкцій і вороже ставиться до всього західного світу. Водночас, на відміну від Росії, західний світ має багату традицію поміркованого та вільного консерватизму, якого ніколи не було в Росії. Сьогодні цей консерватизм переживає кризу, почасти радикалізуючись і перетворюючись на правий популізм, проте носії та традиції «здорового консерватизму» існують на Заході й досі, тоді як у Росії вони так і не виникли.
На жаль, далеко не всі на Заході розуміють цю різницю. Наприклад, кілька років тому крайня права американська організація «Ліга Півдня» створила на своєму сайті розділ російською мовою та опублікувала звернення під заголовком «Нашим російським друзям», назвавши останніх «природними союзниками по крові, культурі та релігії». При цьому самі росіяни, на відміну від іноземців, чудово розуміють, що за гарними словами про «нові ідеології» на практиці немає нічого, крім поєднання неосталінізму та репресивного фундаменталізму.
Так, ще у 2019 році, до пандемії коронавірусу, Росія опинилася на першому місці за кількістю суїцидів серед чоловіків. За словами психологів, це стало наслідком «згортання» соціальних, економічних та особистих перспектив у країні. Як зазначив доктор психологічних наук Олександр Асмолов, «Росія сьогодні – чемпіон світу з відсутності перспектив», в якій «особистість девальвована вкрай, цінність її дедалі більше зводиться до нуля». І доки Росія не здатна буде показати приклад втілення декларованих нею цінностей на практиці, вона не зможе стати взірцем або «центром тяжіння» для інших країн.
Стаття передрукована з дозволу Center for European Policy Analysis (CEPA)
Ксенія Кириллова – оглядачка Крым.Реалии, російська журналістка, письменниця, живе у США.
