Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Кримські пропагандисти не могли не спробувати використати події в Казахстані на свою користь. Події тільки розгорталися, а газета російського парламенту Криму вже шукала і аналогії з Кримом, і виправдання введенню військ ОДКБ.
Характерно, що в інтерв’ю з кандидатом історичних наук, політологом Андрієм Никифоровим кореспондент забігає у висновках набагато далі за політолога і навмисно драматизує ситуацію. Журналістка Людмила Радєва називає події у країні «збройним заколотом» зі «спробою держперевороту» і покладає провину за події на «радикальних ісламістів». Незважаючи на те, що сам лідер Казахстану зняв твердження про кількість бойовиків, інтерв’юерка запитує про «20 тисяч озброєних та навчених бойовиків, які координують свої дії», і про те, що «штаб протесту» знаходиться в Києві, а на чолі всього цього стоїть такий собі Мухтар Аблязов».
Політолог відкараскується від таких «зальотів думки»: мовляв, таких ознак практично немає, перевороти відбуваються в столицях і радикальної зміни влади не було. На його думку, «мова про етнічний тероризм або етнічні чистки неправомірна. Не були зафіксовані й міжетнічні зіткнення. Епіцентрами заворушень стали регіони, де казахи складають абсолютну більшість населення». Щодо «координації з Києва» він послався на те, що керівництво приписують декільком центрам, а що саме відбувається насправді – залишається невідомим.
твердження про західне джерело протестів не знаходили підтвердження, слова про загони бойовиків зависли в повітрі. А якщо переправка бойовиків через кордони ніде не зафіксована, а організувати такі масові протести за лічені години складно, політолог припустив наявність у Казахстані «різного штибу «сплячих» осередків», щоправда не уточнив, якою країною чи організаціями вони були створені. Читач вільний у своїх здогадках – може Китаєм, а може, Росією, Україною чи Німеччиною? Хоча існування такого підпілля – чисельністю понад 20 тисяч бойовиків!, та ще й з етнічних казахів, – навряд чи можна собі уявити.
НЕ ОБІЙШЛОСЯ І БЕЗ ТРАДИЦІЙНИХ ЗВИНУВАЧЕНЬ КАЗАХСТАНУ в РУСОФОБІЇ
Не обійшлося й без традиційних звинувачень Казахстану в русофобії, а перехід на латиницю представлений як «прагнення віддалитися від Росії», хоча російська мова в Казахстані залишається другою державною. Політолог відразу звинувачує Казахстан у прагненні «сформувати етнодержаву», хоча переважна частина країн світу побудована за національним принципом, і він лежить в основі міжнародного права націй на самовизначення.
Політолог виставляє справу так, начебто був час, коли вся земля належала росіянам, і тут звідкіля не візьмись з’явилися національні утворення, що взялися шматками забирати у росіян їхні споконвічні землі.
Никифоров стверджує, що «багато пострадянських держав (Казахстану це стосується чи не насамперед) побудовані за рахунок росіян, їхніх інтересів та прав: «Візьмімо хоча б такий момент: 30 років тому в Казахстані було майже 38% росіян, а казахів більше 39%, тобто майже порівну. Після останнього перепису 2009 року казахів стало вже 63%, а росіян менше – 24%. А за даними на 2021 рік, казахів – 69%, росіян – 18,5%. Ми бачимо кричущі випадки переслідування за російську мову, до речі, за українським зразком. Можливо, існують демографічні проблеми, але й тенденція видавлювання росіян є очевидною».
НиКиФОРОВ СТВЕРДЖУЄ, ЩО «БАГАТО ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ ПОБУДОВАНО ЗА РАХУНОК РОСІян»
Далі кримський політолог розвиває цю думку: «Казахстан складається із кількох територіально-етнічних частин. І ті, що населені росіянами найбільш густо, це корінні споконвічні землі козацьких військ (Уральського, Оренбурзького, Сибірського), які сформувалися набагато раніше, ніж казахстанська державність. Піти з цих земель людям буде важко. Вони там не мігранти, нащадки переселенців ХХ століття, а мешкають століттями, там могили їхніх дідів, прадідів».
Але якщо прочитати реальні історії Казахстану навіть ще й радянських авторів, наприклад, трилогію «Кочівники» Ільяса Єсенберліна (видана 30 мовами, лише російською мовою вийшло 12 накладів загальною кількістю понад 1,5 млн екземплярів), Радика Теміргалієва «Ак Орда. Історія Казахського ханства», його ж «Казахи та Росія», Мухтара Ауезова «Шлях Абая» та інших, стане зрозуміло, що відповісти однозначно, хто на чиї землі приходив, неможливо, і в більшості випадків виявиться, що це росіяни будували свою державу за рахунок земель прилеглих народів. В історії не злічити випадків, коли росіяни витісняли казахів зі своїх земель – і у Прикаспії, й у нинішньому Північному Казахстані. Та й «Байконур» стоїть не на російській землі. Недаремно ж і нині російські політологи стверджують про право Росії постійно розширюватися на чужі землі. Але так само було й усю попередню історію. І це право завжди, а не лише зараз, було сумнівним.
З іншого боку, сама історія казахської державності, хоча вона й не мала форми московських князівств і царизму, а була в іншій, властивій казахам (хіба могло бути інакше?) формі, сягає більш глибокого минулого, ніж державність Росії.
Наприкінці інтерв’ю політолог сам перекреслює всі свої концепції зверненням до конспірології: «Нам повідомлять версію, максимально наближену до реальної. Припускаю, що повідомити громадськості всю правду буде не можна. У великій політиці таке трапляється. Попри це, ті, кому слід знати, інформацію отримають, а може вже її мають: хто замовник, які сили залучалися для виконання».
Характерне зізнання. Усе це автору невідомо, але він готовий прийняти «потрібну версію», та, попри це, інтерв’ю таки відбулося.
ЮРІЙ ГЕМПЕЛЬ, напевне, ЧЕРЕЗ ТРАДИЦІЙНИЙ РОСІЙСЬКИЙ оСТРАХ «КОЛЬОРОВИХ РЕВОЛЮЦІЙ», НАЗВАВ ПОДІЇ В КАЗАХСТАНІ «ЯБЛУНЕВОЮ» РЕВОЛЮЦІЄЮ
Далі було ще більш непередбачувано. Голова комітету «з народної дипломатії та міжнаціональних відносин» парламенту Криму Юрій Гемпель, напевне, через традиційний російський страх «кольорових революцій», назвав події в Казахстані «яблуневою» революцією, і в повному відриві від реальності виклав своє бачення процесу: «У структурі західних спецслужб є спеціальні сенсорні кнопки. Будь-які заворушення змушують їх негайно спрацьовувати, і до місця конфлікту вирушають провокатори зі зброєю, грошима, наркотиками, бітами. Це ми спостерігали у Казахстані. За лічені години туди рушили авто, нафаршировані вибухівкою, автоматами Калашникова, гвинтівками. Не треба бути Нострадамусом, щоби стверджувати, що ними грамотно керували. Сценарій впізнаваний – по Грузії, Киргизії, Україні, Білорусії. Оскільки Алмати потопає в яблуневих садах, напевне, цю революцію назвали б «яблуневою».
Немає відповіді на питання, про які спецслужби йдеться, як вони змогли непомітно переправити через декілька кордонів «провокаторів зі зброєю, грошима, наркотиками»
Звісно, немає жодної відповіді на запитання, про які спецслужби йдеться, як вони змогли непомітно переправити через кілька кордонів «провокаторів зі зброєю, грошима, наркотиками, бітами» та «авта, нафаршировані вибухівкою, автоматами Калашникова, гвинтівками». Як немає відповіді і на те, куди вони поділися. Але кримського «нострадамуса» це не бентежить. Далі він каже, що метою Заходу було «послабити Росію»: нібито тому, що Казахстан межує з Росією. Але Росія межує з багатьма країнами, тож видається, що неконкретизований «Захід» обрав дивний шлях.
З часу першого інтерв’ю минув день, і тепер уже на сторінках парламентської газети Криму стверджують, що «опозиційний лідер Мухтар Аблязов», виявляється, перебуває не в Києві, а в Парижі, і, мовляв, «провідні світові ЗМІ надали йому трибуну, і він сказав, що готовий повернутися до Казахстану та очолити «тимчасовий уряд» за умови, що протест «досягне правильного охоплення». Але Юрій Гемпель пропонує в інтерв’ю вихід із ситуації: «Нічого путнього з цих потуг не вийде. Миротворці з Росії, Киргизії, Таджикистану, Білорусії вже у Казахстані. Контролюють стратегічні державні об’єкти, взяли під захист свої представництва. Протести зійдуть нанівець протягом найближчих 2–3 днів».
Але найголовніше в тому, що кримські коментатори у випадку з Казахстаном, повністю уникнувши конкретики подій, начисто заперечують право населення на протести, право громадян на свободу слова і свободу зборів, свободу висловлювання своєї думки.
Наприклад, спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов вважає, що «трагічні події в Казахстані ще раз підтверджують той факт, що майданна зараза страшніша за коронавірусну: вона не тільки людей вбиває, а й цілі держави».
«Вчергове продемонстровано і антимайданну вакцину – міцну та щиру дружбу з Росією. Адже технології «майдану» обплутують державні організми наших держав-сусідів завжди та скрізь, внаслідок проведення ними політики «багатовекторності». Під цим терміном ховається фактична спроба відійти від Москви, знайти собі нових партнерів та покровителів… Сподіваюся, тепер такі експерименти на пострадянському просторі будуть припинені. Аж надто дорого вони обходяться державам, в яких мешкають наші співвітчизники. Краще та надійніше будувати взаємовигідні відносини між собою, спільними зусиллями зміцнювати спільну безпеку», – заявив Константинов.
Отже, з цього випливає, що жодна держава не має права спілкуватися та співпрацювати з ким забажає, а має тримати «вектор» тільки на Росію? Що має на увазі Костянтинов, заявляючи, що «подібні експерименти на пострадянському просторі буде припинено»? Отже, відтепер будь-яке інакомислення в пострадянських країнах придушуватиметься збройною силою? І якщо вимоги протестувальників справедливі, як було на початку казахських протестів, чому це не демократія, а «майданні технології»?
І чому немає відповіді на запитання: якщо немає фактів доправляння «бойовиків» через кордони, то хто ж тоді організував і випустив на вулиці погромників і мародерів, адже це було зовсім не на користь протестувальникам, й спочатку вони чудово обходилися без них? Звідки ця технологія?
Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Микола Семена – кримський кореспондент, оглядач Крым.Реалии
