Джерело: Ксенія Кирилова, для Крим.Реалії
Лідер «Молодої гвардії Єдиної Росії» Дєніс Давидов заявив, що ця організація планує створити групи для боротьби з опозиційними рухами в кожному регіоні країни. За його словами, насамперед такі групи з’являться у Москві, містах-мільйонниках і «проблемних» для «Єдиної Росії» регіонах. Чисельність кожного загону, як очікується, складе від 100 до 200 осіб. При цьому журналісти відзначають, що складена переважно з кар’єристів «Молода гвардія» навряд чи здатна із кимось ефективно боротися, особливо з огляду на той факт, що в Росії вистачає і більш радикальних молодіжних організацій.
Ідея створення молодіжних рухів для боротьби з «кольоровими революціями» і різного роду «нацзрадниками», м’яко кажучи, не нова. «Молода гвардія», справді, була першим і, мабуть, найбільш «респектабельним» проектом кремлівських політтехнологів, розробленим ще в середині нульових років. З опозицією тоді «молодогвардійці» боролися «точково», найчастіше займаючись шельмуванням лідерів, при цьому старанно намагаючись створити собі позитивний імідж шляхом активної соціальної діяльності, а здебільшого її імітації. Активісти «МГ» не приховували, що сприймають цю організацію як плацдарм для побудови кар’єри, і майстерно відточили уміння «працювати на піар».
Незабаром з’явилися «Наші» – наймасштабніший кремлівський молодіжний проект. Ця організація агресивно боролася з опозицією, як безпосередньо, так і шляхом використання прихованих «бойових загонів». У хід ішли відверте цькування, пікетування, закидання опонентів тухлими яйцями, фекаліями, розпорошення газу на зборах опозиціонерів, загрози, зриви заходів і т. ін. Ідейної основи у «нашистів» не було, проте було очевидно, що кар’єрний ріст активістів у цій структурі буде не таким легким, як у «Молодій гвардії», оскільки «комісари» не прагнули просувати рядових підлітків з числа дворової шпани в майбутні чиновники. Утім, контингент «Наших» був невибагливим, задовольнявся можливістю потрапити на Селігер або хоча б до Москви на черговий мітинг (до слова, дорога та проживання на таких заходах оплачувалися зі столиці).
Крім боротьби з опозицією, «нашисти» якийсь час намагалися стати кимось на кшталт піонерів, для чого охоплювали різні сфери молодіжної активності. Якийсь час існував «Православний корпус руху «Наші», покликаний перетворити релігію в частину державної ідеології. Однак «нашистський» підхід до релігійної сфери виявився настільки примітивним і зухвало скандальним, що викликав відторгнення не тільки «церковних лібералів», а й частини консерваторів. «Корпус» незабаром скасували. Суспільство, десятиріччя назад ще не мобілізоване мілітаристською пропагандою, скептично поставилося до кремлівської молоді, а ідейні прихильники влади з презирством сприймали поставні акції, кар’єризм і пристрасть до піару. Трохи відрізнялися від «Наших» рухи на кшталт «Росія молода» і «Місцеві».
Схоже, кількість борців з опозицією в Росії скоро перевищить число самих опозиціонерів
Коли Кремлю стало очевидно, що ідея провалилася, влада вирішила провести «роботу над помилками» і створити щось, побудоване на ідейній основі, що заодно міститиме в собі частину все більш незадоволеної опозиції. Так з’явилася «Суть часу» — організація, яка зіграла ключову роль у становленні нових структур на кшталт «антиМайдан». Порівняно нечисленні «кургінянівці» виявилися новою формою організації молоді — і, можливо, найбільш успішною. У «Суті часу» була своя щира ідеологія — «червоний проект». При цьому для «пізнання» цієї ідеології доводилося докладати значних зусиль, щонайменше, переглядати довгі передачі за участю Сєргєя Кургіняна і читати його книги. Претензія на наукоподібність привела до того, що ядром організації стали не підлітки, а студенти, причому часто — частина студентства, що думає. У «кургінянівців» практично були відсутні кар’єризм і особиста корисливість. Члени організації вірили, що є опозицією чинній владі, тому не чекали від неї поблажок. З фінансуванням куратори проекту не були щедрі, на різного роду заходи в Москві активісти регіональних осередків їздили за свій рахунок, а вдома скидалися на запуск «сталінобусів». Організація стала хорошою нішею для ідейної молоді, до того ж, із претензією на інтелектуалізм.
До того, що «кургінянівці» не були офіційно «заточені» на боротьбу з опозицією, вони справлялися з цим завданням успішніше, ніж усі «нашисти» та «молодогвардійці», разом узяті. Згадаймо, що саме Кургінян був однією з провідних сил «альтернативного» Болотній мітингу на Поклонній горі. «Кургінянівці» зазвичай не кидалися на людей, які не плескали їм у обличчя зеленкою і рідко зривали чужі акції. Зате організовували власні мітинги від імені «альтернативної опозиції», на яких говорили про згубність «помаранчевої чуми». Нечисленна «Суть часу» не змогла вплинути на протестну активність 2011-2012 років, але хоча б акумулювала енергію частини незадоволених комуністів. Інші не змогли зробити й цього.
Робити ставку на формально опозиційний рух Кремль не наважився. До того ж, велика кількість ідеологічних побудов заважала «Суті часу» перетворитися на масову організацію. Тоді з’явився «НВР» — Національно-визвольний рух. Ця організація виникла як реакція влади на протестну активність і, мабуть, була запланована як гібрид «нашистів» і «кургінянівців» для боротьби з опозицією на ідейній основі. Матеріал рясно постачав депутат Державної думи від «Єдиної Росії» Євгєній Фьодоров, що оповідав про величезну кількість зрадників та іноземних агентів у системі російської влади, з якими нібито дуже хоче, але ніяк не може впоратися Владімір Путін. Отже, для порятунку країни Путіна належало цілком підтримувати, попутно стежачи за тим, щоб опозиціонери та інші представники «п’ятої колони» не руйнували Росію.
Спочатку «НВР-ці» виконували і частину «позитивних» функцій, наприклад, активно рекламуючи російські досягнення в царині науки і техніки, спільно з послідовниками Ніколая Старікова. Як поєднувалося засилля ворогів у владі з будь-якими досягненнями, «НВР-ці» не пояснювали. Однак з часом кількість ворогів настільки зросла, що часу на «позитив» не залишилося. У конспірологічних теоріях «НВР» не було кургінянівських претензій на інтелектуалізм. Новий рух був більш масовим, його методи — більш брутальними, а головне — у ньому вже не було підкресленої «опозиційності», властивої «Суті часу». Саме на основі «НВР» виник згодом «Антимайдан», куди увійшла також частина «кургінянівців», послідовники Ніколая Старікова, «патріотичні байкери», православні радикали, активісти різних офіцерських спілок і т. ін.
Після початку російсько-української війни «Антимайдан» поповнився бойовими загонами, найвідомішим з яких став SERB. Ця організація нагадує секретні бойові загони «нашистів», з тією істотною відмінністю, що SERB не такий уже й таємний, а його кістяк складають колишні українські «антимайданівці»-радикали, вже загартовані в кривавих сутичках, що набили руку в побитті людей, а тепер перенесли свою війну до Росії.
Останнім винаходом кремлівських політтехнологів стала Юнармія — військово-патріотичний рух, створений для роботи зі школярами. Дітей активно залучають до «патріотичного виховання», до заходів, пов’язаних з організацією Дня Перемоги й із іншими подібними урочистими акціями. Поки «юнармійців» — можливо, унаслідок їхньої молодості — не залучають прямо до боротьби з опозицією, однак використовують рух для активної пропаганди служби в російській армії та спецслужбах.
Чому ж на тлі всієї цієї «пишноти» саме «Молода гвардія Єдиної Росії» раптом заявила про створення додаткових загонів боротьби з опозицією? Можливо, її лідери позаздрили бюджетам, які виділяються іншим організаціям, або просто не бажають відставати від загальної моди. Однак, схоже, кількість борців з опозицією в Росії скоро перевищить кількість самих опозиціонерів.
Джерело: Ксенія Кирилова, для Крим.Реалії
Ксенія Кирилова — журналістка, живе у США.
