Джерело: Костянтин Бубон, для Сибирь.Реалии
Хабаровський протестний марафон особливо яскраво проявив те, про що можна було здогадатися і раніше: російська влада та її пропагандисти мають досить туманне уявлення про людей, які живуть в країні взагалі й на Далекому Сході зокрема. І не мають взагалі ніякого уявлення про те, як із цими людьми слід розмовляти.
Коли один з головних російських пропагандистів, Володимир Соловйов, назвав хабарівчан «п’яною поганню», це було схоже на порцію гасу, вилиту в палаюче вогнище. Так само як і кандидатура тимчасово виконуючого обов’язки губернатора Михайла Дегтярьова породила у багатьох в Хабаровську підозри, що ця людина прислана спеціально для того, щоб розлютити протестувальників. Реакція на це призначення була однозначною: у колонах протестувальників з’явилося безліч уїдливих плакатів, а одним з найпопулярніших сьогодні в Хабаровську персонажів став «Банщик». Так в місті називають чоловіка з віником для лазні, який ходить на протестні акції, загорнувшись у простирадло і немов би натякаючи тим самим на захоплення Михайла Дегтярьова російською лазнею, яку той любить відвідувати в компанії лідера ЛДПР і однопартійців.
Дегтярьов за дні, що минули після його призначення, дні наговорив у Хабаровську чимало дурниць, уникав зустрічей із протестувальниками, потім зустрічався з якимись спеціальними людьми, що зображували «народ». Потім повідав місту і світу, нібито на площі перед будівлею крайового уряду було затримано чоловіка з сокирою. Розраховуючи, мабуть, що хтонічний образ «російського-мужика-з-сокирою» справить враження і позбавить протестувальників загального співчуття. При цьому затриманого не продемонстрували громадськості. А сама поява Дегтярьова в місті й ці його розповіді про «чолов’ягу з сокирою» – найбільш яскраве за останній час свідчення того, що влада навіть приблизно не уявляє собі (або не хоче уявити) істинний «соціальний портрет» протестувальників.
Втім, публічна позиція московського призначенця і федеральних ЗМІ була цілком передбачуваною для хабарівчан. Більше здивували жителів міста власні медіа. Телекомпанія «Губернія», контрольована урядом краю, з перших днів протесту відзначилася повною відсутністю реакції на те, що відбувається. Начебто нічого в Хабаровську не відбувалося й не відбувається. Ви тільки уявіть. У вашому місті багато днів поспіль тривають багатотисячні протестні акції. Про них розповідають медіа в усьому світі. А ви мовчите. Цікаво, як журналісти телеканалу дивилися і дивляться в очі своїм сусідам і друзям, багато з яких напевно брали і беруть участь у протестах. У провінції бути пропагандистом, брехати або замовчувати все-таки складніше. Тут ви на виду, тут вас усі знають. І ви знаєте всіх.
Але влада і її пропагандисти – як федеральні, так і місцеві – демонструють зараз, крім іншого, повну розгубленість. Для них вочевидь став несподіванкою не тільки сам протест, а й те, з якою гідністю поводяться його учасники. Хабаровські акції відрізняються своєю миролюбністю й інтелігентністю. Після походів, у яких беруть участь десятки тисяч людей, не залишається навіть звичайного сміття, і, напевно, зайве говорити, що за весь час у колонах не сталося жодного конфлікту і демонстранти не розбили жодного скла. На вулиці панує дух солідарності й доброзичливості. «Як на день міста», – жартують деякі учасники.
Звичайно, я пишаюся моїми прекрасними земляками, але на тлі протестів у інших місцях земної кулі такий високий рівень самоорганізації хабарівчан вимагає пояснення. Окремого пояснення потребує різкий контраст між поведінкою реальних протестувальників і тим, що про них говорять офіційні особи й деякі статусні московські «журналісти». Умовно кажучи, контраст між вигаданою «п’яною поганню» і справжніми привітними жителями міста, які прийшли на площу з сім’ями і дітьми, гідний публічного коментаря.
Я схильний пояснювати високий рівень культури, який люди проявили під час маніфестацій, тим, що електронні соціальні мережі відігравали не визначальну, а тільки допоміжну роль, коли хабарівчани вирішили зібратися разом. Ні «ВКонтакте» ні Фейсбук стільки людей у Хабаровську не зібрав би. Саме цим пояснюється мирний характер маніфестацій – люди значною мірою збиралися через особисте спілкування, «від людини до людини» або «методом сарафанного радіо». В цьому є щось особисте: ти не можеш втрачати обличчя, якщо пообіцяв своїм друзям і знайомим бути десь разом із ними.
Цим самим пояснюється і відсутність організаторів (а я, як і раніше, не можу собі їх уявити). Вся необхідна інформація передавалася не через якийсь там «загальний центр», а від людини до людини. Якби хтось спробував організувати такий собі «керівний штаб», то можливо, він викликав би швидше недовіру в жителів міста, тим більше що на демонстраціях пліч-о-пліч ішли люди різних, а часто протилежних поглядів. Якщо тут і можна говорити про якісь «соціальні мережі», то тільки в прямому сенсі слова – як про особисті зв’язки людей один з одним.
Адже проблема полягає в тому, що в нашому суспільстві майже немає структур, яким люди могли б щиро довіряти: наприклад, місцеві відділення політичних партій тільки поспішили самі підтвердити, що їм довіряти не можна! Високий рівень самоорганізації компенсує суспільству відсутність стійких інституцій (або передує їх появі).
Ну, а контраст між добрими, привітними учасниками маніфестацій і їх зображенням у деяких ЗМІ пояснюється тим, що в філософії «державників» немає місця для вільної людської волі. За версією пропаганди, демонстранти або «продалися» іноземній розвідці, або піддаються таємній маніпуляції (можливо, за допомогою гіпнозу).
Влада і пропагандисти мають саме цей дефект: вони не здатні визнати, що у звичайного жителя провінційного російського міста можуть бути свої власні погляди на життя, свої інтереси, які він буде відстоювати. Якщо виключити все це, тобто, прямо кажучи, якщо повністю виключити людську особистість, то всі пояснення того, що відбувається, дійсно будуть більше чи менше потворними: перед нами відкриється всесвіт шпигунства, підкупу і таємних «ляльководів» – всього того, що ми спостерігаємо на «центральних каналах».
Два десятиліття будівництва вертикалі влади призвели до повного знищення всіх комунікацій між «низами» і «верхами». Хабарівчани сьогодні пропонують владі налагодити цей діалог, вони хочуть, щоб їх для початку просто почули і зрозуміли, що жителі великого регіону більше не бажають, щоб із ними поводилися як з недієздатними. Вони прагнуть самі вибирати і владу, і своє майбутнє. І все питання тепер у тому, зможе влада все-таки почути цих людей чи із телеканалів хабарівчанам і далі розповідатимуть про те, що їхнє місто населене «п’яною поганню» з сокирами? Я поки не знаю відповіді на це питання.
Джерело: Костянтин Бубон, для Сибирь.Реалии
Костянтин Бубон – адвокат, політичний оглядач, місто Хабаровськ.
