Джерело: Дмитро Євчин, Микита Ісайко, Наталя Неделько, Вікторія Веселова, Іван Єрмаков, для Крым.Реалии
Історія про «Корсунський погром» шостий рік звучать із екранів російського телебачення і з вуст російської влади. Нею президент Росії Володимир Путін виправдує воєнну операцію із захоплення Криму в 2014 році. З того часу ця історія обросла величезною кількістю «подробиць» і міфів, за допомогою яких російська влада залякує жителів Криму Україною та «кривавими бандерівцями», від яких Росія нібито й рятувала Крим у 2014-му. Журналісти телепроєкту Крым.Реалии побували у ключових місцях тих подій і знайшли чимало фактів та свідчень, які спростовують російську версію того, що сталося.
Події лютого 2014 року під містом Корсунь-Шевченківський Черкаської області лягли в основу відразу трьох російських пропагандистських фільмів. Відповідно до версії кінофільму російського журналіста Андрія Кондрашова «Крым. Путь на Родину» (укр. «Крим. Шлях на Батьківщину»), що вийшов на екрани в 2015 році, нібито саме після інциденту в Черкаській області в лютому 2014-го в Кремлі вирішили окупувати Крим. «Коли ми побачили спалах крайнього націоналізму, стало ясно, що для людей, які живуть саме у Криму, можуть настати дуже важкі часи. І тільки тоді, я хочу це підкреслити, виникла думка про те, що ми не можемо просто так покинути людей у біді», – говорить у фільмі президент Росії Володимир Путін.
Згодом цю тезу повторили багато російських політиків і чиновників, використовуючи її як ключове виправдання російської анексії Криму. Однак цифри й факти прихильників російської версії «Корсунського погрому» не знаходять підтвердження, а його очевидці озвучують суперечливу інформацію.
Так, під Корсунем-Шевченківським, за версією авторів російського фільму, нібито загинули кримчани, і на цьому вони акцентують основну увагу. Автор фільму Андрій Кондрашов навіть називає «точну кількість» людей, які загинули і зникли безвісти. Посилаючись на «дані МВС України», він говорить, що «Корсунский погром» «забрав життя семи людей, не менше ніж двадцять людей зникли безвісти».
Однак детальне вивчення цієї історії спростовує названі цифри. Ми з’ясували, як усе було насправді. І покажемо всю історію – від сутичок протестувальників у Маріїнському парку в Києві й до повернення кримських «антимайданівців» додому, в Крим.
Пригоди кримських «антимайданівців» у Києві
У лютому 2014 року, у розпал Революції гідності, супротивники тогочасного президента Віктора Януковича, який відмовився від курсу країни на євроінтеграцію, розташувалися на майдані Незалежності в Києві.
Прихильники влади, що діяла на той час, під охороною «Беркута» отаборилися в Маріїнському парку. Серед них були і «антимайданівці», які приїхали з Криму.
Заступник сотника 14-ї сотні Майдану («сотнями» називали загони активістів, що самоорганізувалися на Майдані, – КР) Іван Кишка розповідає: 18 лютого 2014 року люди з його сотні першими ввійшли в Маріїнський парк. Хотіли контролювати периметр, але вступили в бій з «антимайданівцями» і не змогли закріпитися там.
«Це був справжній бій. Одному нашому хлопцеві з сусідньої 15-ї сотні відірвало кисть руки. Адже тоді кидали багато гранат – світлошумових і осколкових. Вони дуже близько підлітали, і якщо тобі влучить в руку, то ясно, що тобі її відірве», – пригадує він.
Потім уже бійці «Беркута» витиснули 14-ту сотню з Маріїнського парку. Там залишилися поранені активісти, амуніція та щити сотні. За словами Івана Кишки, з 120 осіб, що входили в сотню, після цього в строю залишилися 40.
У наступні два дні боїв у Маріїнськім парку не було. А от дата 20 лютого 2014 року стала однією з найтрагічніших в історії Революції гідності. Від куль снайперів у формі спецназу «Беркут» того дня загинули 48 протестувальників, які потім стали героями Небесної Сотні.
І тоді ж, 20 лютого, кримським «антимайданівцям» наказали терміново залишити Маріїнський парк Києва, сідати в автобуси й повертатися додому, в Крим. Через шість років ми вирушили тим же самим автобусним маршрутом.
«Корсунський погром»: слідами російського міфу
З Маріїнського парку того дня виїхали вісім вісім автобусів. Два – з бійцями внутрішніх військ України із Дніпра. Ще шість – із кримськими «антимайданівцями». Автобуси проїхали Підгірці, Обухів, Кагарлык і Миронівку Київської області. Біля Корсуня-Шевченківського Черкаської області колону зупинили активісти Майдану.
Це місце добре впізнаване на архівному відео подій 2014 року. Вся автобусна колона розтягнулася на кілька десятків метрів по трасі.
З учасниками подій під Корсунем-Шевченківським ми зустрілися там само, де все відбувалося в лютому шість років тому. Місцеві жителі Сергій Ріпа й Олександр Самойленко перебували на місцевому блокпосту 20 лютого 2014 року.
Вони розповідають, що тоді до візиту автобусної колони з Києва готувалися.
«Ми чекали на «Беркут». Дійшла до нас інформація, що тут буде їхати кримський «Беркут», – говорить Сергій Ріпа.
18 лютого 2014 року недалеко від Маріїнського парку в Києві, де розташувався кримський «Беркут», загинули 23 «майданівці». Того ж дня на вулиці Інститутській в Києві, де чергували бійці севастопольського «Беркута», загинули п’ять «майданівців». «Беркути» намагалися трохи побитися із хлопцями, але швидко заспокоїлися.
Коли все оглянули, їм дозволили поїхати далі
Сергій Ріпа
Активісти з Корсуня-Шевченківського розповідають: були переконані, що через їхнє місто автобусами їдуть бійці кримського «Беркута». За годину до появи «антимайданівської» автобусної колони в Корсуні-Шевченківському довідалися, що в одному з автобусів – заручник, якого по дорозі захопили на блокпосту в Миронівці.
Першими активісти зупинили й перевірили автобуси з бійцями Внутрішніх військ України, які супроводжували колону.
«Вийшов майор один, прізвище не пам’ятаю. Показав сумку, у якій були затвори від зброї, і сказав, що зброя опечатана, лежить у рундуках автобуса. Відкрив, показав, їх вивели всіх. Вони намагалися трохи буцатися із хлопцями, але швидко заспокоїлися. Коли все оглянули, їм дозволили поїхати далі», – згадує Сергій Ріпа.
Решта шість автобусів, із кримчанами, перевірку в Корсуні-Шевченківському не пройшли.
«Вони, коли під’їжджали, почали кидати з вікон світлошумові гранати», – стверджують активісти.
Водіїв автобусів змусили показати вміст багажних відділень. Дещо з вилученого Сергій Ріпа зберіг. «Там були палиці, леміш від плуга. Через шість років корозією покрився, але тоді він був заточений. І вага його не менш як три кілограми. Щити були чотирнадцятої сотні. Відповідно, це ті щити, які були в боях, на Майдані, й були віджаті у хлопців», – стверджує він.
Цей щит ми показали Іванові Кишці – одному з керівників 14-ї сотні Майдану. Амуніція дійсно могла належати хлопцеві з його підрозділу, говорить він.
Так, били їх, били кийками. Автобус били, було таке, так. Це був пік цієї фізичної розправи, коли побачили саме мачете, арматуру
Олександр Самойленко
Трощити автобуси під Корсунем-Шевченківським почали, коли активісти знайшли саморобні мачете, каски й трофейні щити майданівців 14-ї сотні Майдану.
«Так, били їх, били кийками. Автобус били, було таке, так. Це був саме пік цієї фізичної розправи, коли побачили саме мачете, арматуру. Ну, усяку таку холодну зброю, якою саме можна вбити», – розповідає очевидець подій Олександр Самойленко.
Кримські «антимайданівці» везли з собою й вогнепальну зброю, стверджує Сергій Ріпа. І це теж стало причиною, з якої активісти почали трощити автобуси й бити вікна.
Чи були розстріли?
Головна героїня російського фільму «Корсунський погром» – Оксана Медієва із Сімферополя. У кіно вона розповідає все в подробицях. Хоча, як стверджують активісти Майдану, всіх трьох жінок з автобусів вони «евакуювали в першу чергу».
Олександр Самойленко пригадав: «Ця жінка повна поскаржилася на серце, наскільки я пам’ятаю. Ми викликали медичну допомогу. А інших двох молодих – особисто я попросив хлопців, щоб вони взяли сумки, і їх довели до блокпоста. Вони постійно перебували там».
Після повернення в Крим у сімферопольській лікарні Оксана Медієва говорила, що загиблих серед кримчан не було. А пізніше в російському кіно сказала, що нібито на власні очі бачила вбивства: «Ось так от витягли з автобуса, вистрілили в лоба й відразу ось так у лісопосадку викинули».
Під присягою в Оболонському суді Києва у справі про державну зраду президента-втікача Віктора Януковича Оксана Медієва про вбивства знову не сказала ні слова. Згадала тільки постріли. «Вибіг чоловік, почав стріляти в лобове скло. І наш водій Роман виставив руки, тому що прямо в нього він стріляв», – розповіла вона.
Показуємо активістові Сергію Ріпі епізод із російського фільму «Крим», схожий на описаний Оксаною Медієвою. На відео – чоловік стріляє в лобове скло автобуса.
Він заперечує можливість такого розвитку подій: «Ні, пострілів не було. Були в нас заготовлені, відверто вам скажу, коктейлі Молотова. Це було. Ми готувалися до оборони, оскільки з досвідченими людьми складно вести переговори. Особливо з тими, які розстрілювали (людей на Майдані – КР)». Один із активістів вистрілив у мотор автобуса, який розвертався, щоб «утікати» до Києва. Автобус заглух.
Ніяких поранень не було, жодного вбитого
Володимир Зуєнко
Але постріли були. І це чути на відео. Один із лідерів Майдану в Корсуні-Шевченківському Володимир Зуєнко, який теж перебував на блокпосту того дня, факт пострілів визнає, але стверджує, що стріляли тоді не в людей. «Ніяких закликів до того, щоб обстрілювати або вбивати, з нашого боку не було. Але один із активістів вистрілив у мотор автобуса, який розвертався, щоб «утікати» до Києва. Автобус заглух. Ніяких поранень не було, жодного вбитого», – затверджує він.
Після подій 2014 року Володимир Зуєнко перебрався до США, працює дальнобійником.
«Підтверджень не знайшли»
Про відсутність загиблих і зниклих безвісти під час тих подій повідомляла поліція Черкаської області. Відповідно до офіційної інформації відомства, слідчі проводили пошукові заходи в рамках кримінальних проваджень за іншими статтями, але наразі вони закриті.
«Розслідувалося кримінальне провадження, що було відкрито за частиною 3 статті 194 (навмисне знищення майна) Кримінального кодексу України й також за частиною 1, стаття 294 (масові заворушення) Кримінального кодексу України. З огляду на встановлені обставини і зібрані докази слідчими 10 жовтня 2017 року кримінальне провадження було закрито», – повідомила в. о. пресаташе головного управління Національної поліції в Черкаській області Наталя Ткачук.
На час інциденту в Черкаській області головою Ради міністрів Криму був Анатолій Могильов. Він дотепер засуджує напад на автобуси із кримчанами в 2014 році. Але теж визнає – тоді ніхто не загинув.
«Я сам бачив ці автобуси. Фотографії цих автобусів. Загиблих, слава Богу, немає!» – розповідав він раніше в інтерв’ю Крим.Реалії. Він обіцяв надати ці фотографії нашій редакції, але досі цього не зробив.
Підтверджень убивств немає – визнавав це за гарячими слідами й очільник кримського парламенту Володимир Константинов.
«Сказали начальникові штабу партії (Партії регіонів – КР), що було розстріляно в нього на очах сімох людей, трупи завантажили у сміттєвий контейнер і відразу відвезли. Ми підтверджень цьому не знайшли», – заявляв він у 2014 році.
«Ми тітушки й нас покарали»
«Кримчан спалювали в автобусах заживо» – ще один шокуючий епізод російського кіно. Ось лише кілька цитат від «жертв»: «Вони спочатку його підпалили збоку, ми не могли вийти, у нас заклинило двері», «змушували їсти осколки розбитих вікон автобуса», «люди брали, незважаючи ні на що, їли, тому що жити хотілося всім».
Два автобуси дійсно спалили, розповіли активісти з Корсуня-Шевченківського.
На одному написали фарбою: «Ми тітушки і нас покарали».
Активісти надали нам ці фотографії.
Автобуси роззброїли, вивели всіх, і вже тоді кинули в них коктейлі Молотова
Олександр Самойленко
«Це неправда, що їх (кримських активістів «антимайдану» – КР) спалювали живцем, абсолютно ні. Їх (автобуси – КР) уже спалили, коли вони були з відкритими багажниками, роззброєні й зовсім порожні. Автобуси роззброїли, вивели всіх, і вже тоді кинули в них коктейлі Молотова», – стверджує Олександр Самойленко.
Скло ж від розбитих автобусів, з його слів, «антимайданівців» змушували не їсти, а прибрати із траси.
Про це ж саме в суді у справі про державну зраду Януковича говорив і Валерій Луговськой – кримчанин, який у 2014 році був у одному з автобусів. «Змушували збирати скло від розбитих автобусів. Ми збирали, зносили в одну купу, можна сказати, було прибирання територій додаткове», – розповідав він.
Про що мовчить російська пропаганда
Від міста Миронівка до Корсуня-Шевченківського – майже 30 кілометрів. У російських пропагандистських фільмах про Миронівку – ані слова. Хоча саме там автобуси із кримськими «антимайданівцями» наткнулися на перший блокпост активістів Майдану.
На ньому кримчани-«антимайданівці» кількох побили, а одного взяли в заручники, розповідають місцеві. Активісти в Корсуні-Шевченківському довідалися про це й заходилися шукати цього бранця, зупинивши автобусну колону. Це чути на єдиному відео, знятому на місці подій.
Володимир Зуєнко – один із тих, хто стверджує, що на власні очі бачив заручника. «Я бачив одного, коли виводили людей (з автобуса – КР). Він закричав: «Мене не чіпайте, я з Миронівки», – згадує він.
Що саме трапилося в Миронівці, достеменно невідомо й тепер, через майже шість років. З’ясувати обставини ми намагалися в місцевій міськраді. Колишній міліціонер Віталій Савенко – мер Миронівки з 2010 року. Про цю історію знає.
У Миронівці підняли шум, мовляв, «будемо бити тітушок». Ніхто тоді не постраждав. Єдине, що технічну допомогу надали автобусу
Віталій Савенко
«Наші хлопці з Миронівки, що супроводжували саме цю групу. І нібито в них сталася сутичка. І коли вони своїм мікроавтобусом затискали автобус (із кримськими «антимайданівцями» – КР), ушкодили його. Тут відразу в Миронівці підняли шум, що, мовляв, «будемо бити тітушок». Ніхто тоді не постраждав. Єдине, що технічну допомогу надали автобусу», – говорить він.
У Миронівці ми знайшли власника мікроавтобуса, який намагався перешкодити автобусній колоні кримчан у 2014 році. Він відмовився говорити на камеру й попросив не називати його імені. На умовах анонімності розповів, що сам у сутичці з «антимайданівцями» майже не постраждав. Але іншого жителя Миронівки, з його слів, кримські «антимайданівці» поранили ножем, а ще одного взяли в заручники й погрожували, що «живим його вже не побачать». Звільнили бранця на блокпосту під Корсунем-Шевченківським.
Ніхто із трьох потерпілих у Миронівці привселюдно говорити про події 20 лютого 2014 року не хоче. Але підтвердження історії ми знайшли в районній лікарні міста Миронівка. Того дня у 2014 році за допомогою дійсно звертався хлопець, говорить заступниця головного лікаря. Записи про це збереглися в журналі.
«Госпіталізований у хірургічне відділення. Зі слів потерпілого, близько години тому отримав удар ножем у праву гомілку. Тобто лікар все детально описує, і анамнез теж. Госпіталізований у хірургічне відділення, була різана рана», – розповіла вона.
Цей випадок підтвердили й у поліції Миронівки. Але кримінального виробництва правоохоронці не відкривали. Пояснюють, що потерпілий «від пояснень із приводу отримання тілесних ушкоджень відмовився й написав заяву, в якій зазначив, що карного злочину стосовно нього зроблено не було і претензій із цього приводу він ні до кого не має».
«Ви подумали, ми будемо вбивати, а ми вас врятували»
Історія кримчан у Черкаській області не скінчилась 20 лютого 2014 року. Впродовж доби активісти Майдану збирали «антимайданівців» по сусідніх селах. Ті розбіглися після того, як автобусну колону зупинили під Корсунем-Шевченківським.
«Ми на двох вантажних автобусах збирали їх по дорозі, по лісосмугах і звозили на залізничну станцію. Одні поїхали на вцілілих автобусах, а інші – близько 60 осіб, із залізничної станції рушили у бік Криму», – розповідає Володимир Зуєнко.
Ми купили їм квитки за власний рахунок, і поїхали вони, минаючи тим самим інші блокпости, які були по дорозі
Сергій Ріпа
Він стверджує, що за власний рахунок купував кримчанам квитки на поїзд, перевозив автомобілями через блокпости. Жителі Корсуня-Шевченківського, з його слів, годували кримських «антимайданівців» і купували для них продукти в дорогу.
«То все дурниця, що вони розповідають. Ми купили квитки за власний рахунок, і поїхали вони, минаючи тим самим інші блокпости, які були по дорозі», – стверджує Сергій Ріпа.
У відкритому доступі збереглися відео подій у Корсуні-Шевченківському 21 лютого 2014 року. Тоді на залізничному вокзалі кримчан вишикували в шеренги. За кадром – голос Володимира Зуєнка. «Ви подумали, що ми вас будемо вбивати, а ми вас врятували й відправляємо додому. На відміну від того, що ваші творили в Маріїнському парку. Вбивали наших», – звертається він до «антимайданівців».
Потому їм передали прапор України й попросили виконати національний гімн. Кримчани заспівали.
А після повернення додому розповіли свою версію історії російським журналістам. На основі цих відомостей кремлівська пропаганда поширила фейк про так званий «Корсунський погром». Після чого Володимир Путін вирішив «рятувати» Крим і кримчан.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з’являлися озброєні люди у формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму й Севастополя пройшов не визнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський Союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними й засудили дії Росії. Країни Заходу ввели економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
Джерело: Дмитро Євчин, Микита Ісайко, Наталя Неделько, Вікторія Веселова, Іван Єрмаков, для Крым.Реалии
