У багатьох країнах світу протягом щонайменше кількох років поспіль запроваджуються нові законодавчі акти і правила, які повинні сприяти боротьбі з дезінформацією. Однак питання про їх запровадження є суперечливим – хоча з одного боку вони можуть обмежити поширення фейкових новин, але з іншого боку загрожують свободі слова.
Пандемія Covid-19 посилила тенденцію до запровадження нових нормативних актів, покликаних допомагати боротися з дезінформацією. Нові закони про дезінформацію були прийняті щонайменше в 17 країнах за останні вісім місяців. Серед цих сімнадцяти держав є чотири європейські країни (Боснія і Герцеговина, Румунія, Росія та Угорщина), сім азіатських країн, у тому числі три пострадянські країни (Азербайджан, Таджикистан, Узбекистан, Філіппіни, Камбоджа, Таїланд, В’єтнам), три арабські країни (Алжир, Йорданія, , Об’єднані Арабські Емірати), дві з Південної Америки (Болівія, Бразилія) та одна асоційована країна з Центральної Америки (Пуерто-Рико).
На думку Скотта Гріффена, заступника директора Міжнародного інституту преси (IPI) для урядів деяких країн боротьба з дезінформацією є способом підриву довіри до ЗМІ: «в поганих руках, у явно авторитарних державах, дезінформаційні закони є інструментом репресій». Але навіть якби вони були в хороших руках, вони б не служили нічому позитивному, тому що «не існує нічого такого, як хороша державна цензура».
Найбільш «драконівські» нормативні акти було запроваджено в Росії, а в таких важливих темах як, наприклад, Covid-19, за поширення інформації, яка вважатиметься неправдивою, на редакцію може бути накладене фінансове покарання. Штраф може бути дуже високим, максимальна сума – відповідник майже півмільйона злотих. Така сума може зруйнувати більшість редакцій. Мало того, держава має право блокувати веб-сайти, які не виконують закону, розповсюджуючи «неправильний» контент. Урядові установи можуть також цензурувати сайти, на яких буде зауважено приклади «вражаючої неповаги» до держави. Вже кілька тижнів російський регулятор використовує нові правила, застосовуючи їх щодо редакцій, які критично підходять до ситуації з Covid-19.
За словами юриста російського Центру захисту ЗМІ Галини Арапової, нормативні положення про дезінформацію були сформульовані настільки туманним і неоднозначним чином саме для того, щоб російська влада могла утримувати журналістів в шорах, як під час, так і після пандемії.
Пострадянські країни в Середній Азії та на Кавказі швидко пішли шляхом Росії. В Азербайджані вже в березні було прийнято поправку до і без того вкрай суворо обмежуючого закону про пресу, який, на думку ОБСЄ, дозволяє звинуватити власників інтернет-ЗМІ в «недостовірному» або «небезпечному» контенті вже не тільки в рамках Covid-19, але, власне кажучи, в кожній тематичній сфері.
Своєю чергою, уряд Узбекистану визнав, що поширення «неправдивої інформації» про коронавірус є злочинною діяльністю, яка заслуговує дворічного покарання ув’язненням у трудовому таборі. Введення дезінформації до Кримінального кодексу дозволяє винесення вироку покарання до 3 років позбавлення волі за «публікацію неправдивої інформації з метою поширення паніки».
У Таджикистані в липні були введені нові обмеження щодо дезінформації проти Covid. Нормативи поширюються не лише на традиційні та інтернет-ЗМІ, а й на соціальні мережі. За поширення «недостовірної» або «неправдивої» інформації про пандемію Covid-19 загрожує фінансове покарання розміром (у перерахунку) від 3 500 до близько 5 000 злотих.
Загрози для свободи слова, пов’язані із запровадженням нових правових норм у боротьбі з дезінформацією, були також висвітлені у опублікованому ЮНЕСКО рапорті «Дезінфодемія». Автори доповіді проаналізували реакцію держав на вилив фейкових новин. На їхню думку, обмеження, запроваджені з метою приборкання дезінформації можуть не тільки обмежити свободу вираження поглядів, але й завдати шкоди високоякісній журналістиці.
ДЗ
Джерело: IPI
