Джерело: Світлана Прокоп’єва, Анна Ярова, для Север. Реалии
Держдума РФ планує ухвалити ще один закон, спрямований на «забезпечення правового захисту історичної правди, значення подвигу народу при захисті Вітчизни». Тепер пропонується заборонити «ототожнювати цілі, рішення та дії» керівництва, а також командування і рядових військовослужбовців СРСР та нацистської Німеччини. Як ще одна заборона позначиться на розвитку історичної науки, російські історики розповіли кореспондентам Север.Реалии.
Чергова охоронна новела від депутатів-єдиноросів Олени Ямпольської і Олександра Жукова у співавторстві з сенатором Олексієм Пушковим повинна доповнити федеральний закон 1995 року «Про увічнення Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років». Цим законом визначено основні риси меморіалізації перемоги – святковий день 9 травня зі щорічним військовим парадом, постійний пост почесної варти біля Вічного вогню на Червоній площі, пам’ятники війни, міжнародні договори та підтримка ветеранів.
6-а стаття закону присвячується боротьбі з проявами фашизму. А поруч з нею тепер з’явиться стаття 6 1 – «Заборона публічного ототожнення цілей, рішень і дій керівництва СРСР, командування та військовослужбовців СРСР з цілями, рішеннями і діями керівництва нацистської Німеччини, командування та військовослужбовців нацистської Німеччини і країн осі під час Другої світової війни, заперечення вирішальної ролі радянського народу у розгромі нацистської Німеччини і гуманітарної місії Союзу РСР при звільненні країн Європи».
<iframe src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fkolezev%2Fposts%2F10226530776440382&width=500&show_text=true&height=307&appId" width="500" height="307" style="border:none;overflow:hidden" scrolling="no" frameborder="0" allowfullscreen="true" allow="autoplay; clipboard-write; encrypted-media; picture-in-picture; web-share"></iframe>Така заборона, за твердженням авторів законопроекту, потрібна була сьогодні, оскільки у ЗМІ, «у тому числі, на жаль, російських, регулярно публікуються і передаються в ефір бездоказові узагальнюючі принизливі висловлювання». Прикладів ані таких висловлювань, ані ЗМІ, що їх публікують, не наводиться.
«Наша принципова позиція – поставити законодавчий заслін явним образам на адресу наших дідів і прадідів, огидним спекуляцій на нашій Перемозі, не дати заробити політичного капіталу на паплюженні наших предків, зберігши при цьому простір для історичних досліджень, наукових дискусій, зокрема й у частині обговорення конкретних дій і вчинків конкретних осіб», – заявляють Ямпольська, Жуков і Пушков у тексті пояснювальної записки.
– Я думаю це один з тих репресивних законів, які покликані максимально обмежити свободу слова, в тому числі, у соцмережах, – коментує історик і літературознавець Борис Соколов, член Російського ПЕН-центру. – Судячи з усього, його, як і інші подібного штибу закони, будуть застосовувати вибірково щодо саме опозиціонерів. Точно так само, як закон про іноземних агентів, який має вкрай розширювальне тлумачення.
НЕ МОЖНА «приРІВНЮВАТИ» – АЛЕ НІХТО, Взагалі-ТО, НІКОЛИ І НЕ приРІВНЮВАВ ЦІ РЕЖИМИ
Законопроект цей спровокований ще й тим, що історія Другої світової війни в Росії перетворилася на різновид обов’язкової громадянської релігії і об’єктивне її вивчення зведено до мінімуму. Там, до речі, не сказано, що не можна «порівнювати» гітлерівський і сталінський режим, Гітлера і Сталіна, бо порівнювати можна будь-яких двох людей у світі, будь-яких двох політиків тощо. Не можна «прирівнювати» – але ніхто, взагалі-то, ніколи і не прирівнював ці режими. В рамках теорії тоталітаризму обидва належать до одного роду тоталітарних режимів, але кожен має свої великі особливості. Точно так само як режим Гітлера не можна прирівнювати з режимом Муссоліні: це багато в чому різні режими з різною ідеологією, різною історією, різним досвідом правління. Зокрема, дуже важливо, що для фашистської Італії антисемітизм не відігравав великої ролі, а для нацистської Німеччини антисемітизм був одним із наріжних каменів політики та ідеології. Тобто порівнювати режими, напевно, все-таки можна, а що розуміти під прирівнюванням – це питання тлумачення.
У законопроекті ще йдеться про неприпустимість заперечення «вирішальної ролі радянського народу у розгромі нацистської Німеччини та гуманітарної місії Союзу РСР при звільненні країн Європи», але знову-таки, як до цього підходити. Зрозуміло, що без Радянського Союзу Німеччина не те, щоб не була остаточно розгромлена, але вона, напевно, не була б розгромлена в такі терміни з такими відносно невеликими втратами західних союзників.
МОЖНА ВИРИВАТИ БУДЬ-ЯКІ ФРАЗИ та ПРОПОЗИЦІЇ З КОНТЕКСТУ І ІНКРИМІНУВАТИ
Але з іншого боку, вона все одно була б розгромлена американськими атомними бомбами, і нікуди б не поділася. Тим більше, що на «Проект Мангеттен» (кодова назва програми США з розробки ядерної зброї. – СР) радянсько-німецький фронт впливу не чинив. Але що розуміти під запереченням «вирішальної ролі»? Це знову залишено на розсуд правозастосувача. Тут можна виривати будь-які фрази і пропозиції з контексту та інкримінувати. Я боюся, що після ухвалення цього закону багато інтернет-видань та видавництв взагалі побояться публікувати якісь книги про Другу світову війну, які хоч чимось відрізняються від офіційно схвалених владою.
– Складається враження, що заборона на «ототожнення» режимів має на меті захистити, обілити Сталіна, якого дійсно часто порівнюють з Гітлером за силою нищівного впливу на народи СРСР. Це так?
– Не знаю, мені не здається, що тут захист Сталіна грає головну роль. Тут, скоріше, Радянський Союз в цілому намагаються обілити і зокрема його імперську політику. Тобто, якщо ми скажемо, що окупація Данії нацистською Німеччиною і така ж окупація трьох країн Балтії Радянським Союзом в 1940 році – це одне і те ж, то напевно, тепер це будуть вважати прирівнюванням або нацизму до комунізму, або Сталіна до Гітлера.
– Але навряд чи це вплине на позиції самих країн Балтії з цього питання.
– Та ні, звичайно, а як він може вплинути? Так він взагалі ні на що не вплине поза межами Росії. Як він може вплинути на якусь Україну або Казахстан, або Узбекистан, або Грузію, або західні європейські країни? Можливо, якимось західним політикам, історикам з країн колишнього СРСР за якісь висловлювання закриють в’їзд до Росії – ось максимум можливого впливу цього закону.
– Як новий закон позначиться на історії як науці в Росії?
АРХІВИ ЩЕ БІЛЬШЕ ЗАКРИЮТЬСЯ, Але Й ЗАРАЗ ВЖЕ ПО МАКСИМУМУ НАМАГАЮТЬСЯ ЗАКРИВАТИ АРХІВИ
– Звичайно, він принесе шкоду розвитку історичної науки. Архіви ще більше закриються, але й зараз вже по максимуму намагаються закривати архіви. Якісь незалежні дослідження, не схвалені офіційними структурами, на кшталт Російського історичного товариства, Російського військово-історичного товариства, Міноборони і так далі, взагалі будуть з’являтися по мінімуму. Більше, мабуть, будуть видавати, зокрема, й російською мовою, за межами Росії. Звичайно, цей закон вплине найбільш негативним чином. Тепер і просвітницька діяльність цензурується, я боюся, що навіть на лекціях в навчальному закладі буде складно говорити щось, що можуть інтерпретувати у світлі нового закону, а він вкрай невизначений і допускає широкі тлумачення.
– Можливо, простіше тоді взагалі перестати займатися історією Другої світової війни в Росії на певний час, залишити її історикам майбутнього?
– А куди подінуться дослідники, які цим займаються? Вони іншими темами не володіють, щоб ними займатися практично з нуля. Зрештою, вони почали якісь свої дослідження – що ж, вони не будуть їх завершувати? Напевно, будуть. Інша справа, що тепер набагато складніше буде публікувати результати. А що стосується офіційних структур, на зразок інститутів історії в системі РАН, та власне всіх державних університетів, так вони якщо і займаються історією Другої світової війни, то головним чином в руслі офіційної історії. Якщо вони і беруться за незалежні дослідження, то не на магістральних темах, типу порівняння радянського і нацистського режиму, або ведення бойових дій Червоною Армією, або злочинів радянської сторони. Це ж все офіційно не вивчається, а якщо вивчається, то дуже поверхово, куцо і в рамках спущених зверху установок. Тому тут серйозних досліджень все одно не проводиться.
«Брязкання миром»
Історик, керівник центру «Возвращенные времена» («Повернуті часи» – укр.) при Російській національній бібліотеці Петербурга Анатолій Разумов вважає, що новий законопроект – це лише продовження тієї риторики держави, яка триває вже не одне десятиліття.
– Це дуже давня тенденція: постійне педалювання на особливому розумінні перемоги у війні. Тобто замість розуміння, що це була перемога над бідою, жахом, як це сприймалося навіть у Радянському Союзі, поступово почав розростатися цей виклик зовнішньому світові. Але якщо спочатку це носило характер такого собі «брязкання миром», як в радянському анекдоті: «Третьої світової війни не буде, буде лише така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться», але це була саме риторика миру, що ми за мир тощо, то в останні роки з’явився ще прихований виклик: тільки ми, перемога була тільки наша. І з кожним роком цього випинання, пред’явленого з якимось викликом, стає все більше. Тому нічого нового для себе я не бачу. Напевно, це просто якийсь пік, вище того, що діється в цьому питанні вже не придумати, – вважає Разумов.
На його думку, якщо законопроект буде прийнятий, це навряд чи відіб’ється на загальному розумінні історії країни, оскільки при нинішньому доступі до інформації неможливо змусити людей думати за принципами, прописаними в законах. Разумов переконаний, що люди будуть і далі намагатися розібратися в історичних фактах.
– Хіба можна спробувати в голови людей вбити, що про це можна говорити тільки так, а про це тільки інакше? Я думаю, що люди будуть вільно міркувати. Що значить, не можна прирівнювати і вважати однаковими комуністичний Радянський Союз і нацистську Німеччину в розв’язуванні Другої світової війни? Справа ж не в цьому! Люди будуть просто ставити запитання і вивчати факти. Ось СРСР з Німеччиною уклали «Договір про дружбу і кордони» восени 1939 року після того, як радісно поділили Польщу і скасували її як державу. Було таке? Було! Але це, виявляється, було чудово! І до 22 червня 1941 року найпунктуальнішим чином дотримувалися цього договору про дружбу. Але що сталося після цього договору в 1939 році? Радянський Союз, який товаришував з Німеччиною, напав на іншу сусідню державу – Фінляндію і заявив про утворення якоїсь міфічної Фінляндської демократичної республіки на чолі з Отто Куусіненом і таке інше. За що був негайно виключений з Ліги націй в грудні 1939 року. Можна про це не згадувати? Можна це викинути з історії? Ніяк не можна! Значить, ми будемо розбирати далі: а навіщо дружили з нацистською Німеччиною, а навіщо нападали на Фінляндію? В якому все ж становищі перебував СРСР в перший період Другої світової війни, з 1939 по 1941 рік? До того, як Німеччина напала на свого друга і до того, як нас прийняли до антигітлерівської коаліції, і спільно багато держав билися проти інших багатьох держав і здолали війну, і все це вирішилося миром. Я впевнений, що це все ніколи не забудеться: і те, що ми з союзниками були разом, і те, що люди билися проти війни, – каже Анатолій Разумов.
ТІ, ХТО ЦЕ ВСЕ ПРИДУМУЄ І ВВОДИТЬ В ЖИТТЯ, ХОЧУТЬ ЯКОГОСЬ ЦЕМЕНТУВАННЯ ЄДНОСТІ. АЛЕ ЦЕ НЕ СПРАЦЮЄ
Історик упевнений, що законопроект не випадково обговорюють напередодні святкування 76-ї річниці перемоги. На його думку, це виглядає як чергова спроба законодавців вислужитися перед головнокомандувачем.
– Я так розумію, що ті, хто це все придумує і вводить в життя, вони хочуть якогось цементування єдності. Але це не спрацює. Становище в країні зараз важке. І жити з розумінням перемоги над кимось, а не над бідою і над війною – це неможливо. Цього не приймуть ані школярі, ані молодь, ані середнє покоління, ані літнє – в тому вигляді, як це подається. Особливо це чужорідно для ветеранів Великої Вітчизняної війни, які залишилися в живих. А для зовнішнього світу цей закон взагалі мало що означає: усі живуть і вільно обговорюють те, який був Радянський Союз і яка була його роль в тому чи іншому випадку. І те, що він кричав і говорив про мир, а насправді думав про інше – це теж обговорюють і будуть обговорювати. Я думаю, що не тільки для мене, але і для безлічі російських громадян настільними книгами будуть «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина, «Прокляті й убиті» Астаф’єва, «Спогади про війну» Нікуліна. І ніякими спробами налякати, заткнути, змусити говорити тільки одне й не говорити інше, думати тільки так, а не інакше, – цей номер не пройде.
Джерело: Світлана Прокоп’єва, Анна Ярова, для Север. Реалии
