Джерело: Стан Прибилов, для Голосу Америки
Російська пропаганда не впоралася із жодним своїм завданням в Україні, тоді як український досвід інформаційної боротьби став прикладом для наслідування.
На тлі шоку, пережитого світовою спільнотою у зв’язку з жорстокістю та безглуздістю російської агресії проти України, експертам стало зрозуміло, що цього разу риторика кремлівського диктатора та його оточення, які намагаються виправдати вторгнення до сусідньої країни, є недолугою навіть на рівні пропагандистських тез.
Ще на початку березня Андерс Аслунд опублікував на сайті «Атлантичної ради» свою статтю під назвою «Чому Володимир Путін програє інформаційну війну в Україні» (Anders Aslund , Why Vladimir Putin is Losing the Information War in Ukraine, Senior Fellow, Atlantic Council).
«Найважливішим фактором залишається фундаментальна слабкість путінського наративу. Його заява про викорінення “нацизму” в країні з президентом-євреєм, де ультраправі партії постійно набирають низькі однозначні числа, є очевидно абсурдною. Ще гіршим є те, що воєнні злочини, скоєні його військами в Україні, викликають огиду в усьому світі», — написав тоді Аслунд.
Співчуття
Філіп Сейб, почесний професор Університету Південної Каліфорнії, автор книги «Інформація під час війни: журналістика, дезінформація та сучасний військовий конфлікт» (Information at War: Journalism, Disinformation, and Modern Warfare) заявив, що «від самого початку всім стало ясно, що Росія є агресором, який напав на меншу країну без поважної причини. Більшість світу визнає це і вжахається різаниною в Україні. Страшні жертви цієї війни можна побачити в багатьох ЗМІ»
Якоїсь миті, відчувши це, кремлівські пропагандисти «на ходу» змінили тактику, і взялися використовувати старі, перевірені в багатьох регіонах світу «радянські методи».
Вже стало мало не аксіомою, що «країни, в яких марксистська ідеологія переважала і все ще існує, легко занурюються в квазі-традиційний антиамериканізм. Список країн, найбільш вразливих для кремлівської пропаганди, є геополітичною картою постколоніальної Африки та Латинської Америки, до якої також входять країни Близького Сходу, що сповідують агресивну антизахідну ідеологію, засновану на релігійному фундаменталізмі.
Це ідеальне середовище для російської психологічної війни», — пояснила Наталі Фогель, старший науковий співробітник Центру «Європейські цінності» (Nathalie Vogel, Senior Fellow European Values Center for Security Policy)
Антирадянськість
Очевидно, що Москва сподівалася, що в Україні, яка входила до складу Радянського Союзу, традиційні ідеологеми двадцятого століття спрацюють, як і раніше.
Альваро Альба, журналіст, письменник, документаліст, лауреат премії Emmy, один із засновників та керівників Радіо Марті (Radio y Televisión Martí), заступник директора мовлення на Кубу Агентства США з глобальних медіа (US Agency for Global Media, USAGM), який багато років протистоїть пропаганді кубинських комуністів, пояснив цю помилку: «Росія “провалилася” у пропаганді в Україні вже на рівні підходу. Звернення до “російського методу” — це спадкоємність у 21 столітті радянської пропаганди, яка давно не має жодного впливу на незалежну Україну, особливо з приходом покоління, яке орієнтується на Захід. Роки “Радянської України”, обтяжені “Голодомором”, опором колективізації, боротьбою УПА та ОУН, які воювали за незалежність України в Карпатах до кінця 50-х років, виробили в українців (а також у литовців та грузинів), “протиотруту” до сприйняття кремлівської пропаганди».
Втрата «профнавичок»
Але є й інші, більш принизливі для сучасної Росії причини. Російська дезінформація не працює в Україні, бо 2022 рік — це навіть не 2014 рік. Лідери в Кремлі зупинилися у розвитку свого світогляду, тоді як Україна рухалася вперед, позбавляючись не лише радянського менталітету, а й архаїчності, провінційності та технічної відсталості. Про те, що, можливо, вперше в історії українські ЗМІ взяли гору над російськими, розповіла Наталі Фогель: «Українські фахівці з інформаційного протиборства на сьогодні виявилися найпрофесійнішими фахівцями у цій галузі. Більшість із них — досить молоді вчені, які здобули освіту за кордоном, які розмовляють кількома мовами. Серед них є й ті, хто має військове та розвідувальне минуле. Наприклад, наш центр «Європейські цінності» (EVC) відкрив Центр інформаційного захисту в Празі, в якому працюють такі професіонали».
Сміливість як український бренд
Яскравим прикладом успіху інформаційної боротьби можна назвати історію PR та рекламної агенції «Банда», про яку розповідається у публікації Морган Мікер (Morgan Meaker, Senior Writer, WIRED – European business). Агентству вдалося на початку війни запустити широкомасштабну міжнародну кампанію, побудовану на ідеї, що «сміливість — це національний стереотип, характеристика, пов’язана з приналежністю до українства. Слово «сміливість», написане шрифтом агентства «Банда» і обведене синім і жовтим кольорами з боків, було виставлено на Таймс-сквер у Нью-Йорку і стало тлом для промови прем’єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона, виголошеної у травні», – пише Морган Мікер у своїй статті «Як Україна виграє пропагандистську війну» (How Ukraine is winning the Propaganda War).
Наталі Фогель зазначила, що відвага українців — це не лише рекламний мем:
«Українців важко залякати. Можливо навіть — це їхня «культурна ДНК». Більшість із них є нащадками козаків, а козаки ніколи не були рабами. Путіна можна “привітати” із двома речами: йому вдалося об’єднати український народ та ліквідувати останні інстинкти “радянської людини” в Україні».
Демократичний імунітет
Із розвитком демократичних процесів українське суспільство не просто видозмінилося, а й кинуло виклик відсталому суспільству Росії, частина якого любить розмірковувати про свій «консерватизм», який на практиці проявився як банальне варварство, що засвідчують кадри з міст, які перебували під окупацією.
Наталі Фогель зазначила, що «громадянське суспільство України загалом змогло підвищити стійкість до дезінформації. В останні роки українська влада впровадила комплексний підхід до виявлення дезінформації та боротьби з нею із залученням НУО, наукових кіл, МЗС, Міноборони та різних інших міністерств, спецслужб. Прикладом такого підходу є робота Любові Цибульської [очільниця Центру стратегічних комунікацій Мінкульту України]».
«Український інформаційний простір надзвичайно різноманітний і відкритий, наприклад, для [приватних] репортажів громадян (дуже добрим прикладом є репортажі Марії Авдєєвої із зони бойових дій) з інтенсивною [синергією] медіаконтенту між радіо, телебаченням, друкованими виданнями та соціальними мережами. Вони взаємно цитовані, містять протилежні погляди, доповнюють одне одного. Це забезпечує високий рівень точності та прозорості», — додала Наталі Фогель.
Андерс Аслунд у вищезгаданій статті, опублікованій ще на початку вторгнення Росії в Україну, наголосив на зростанні демократичної зрілості української держави, яка надає свободу іноземним журналістам, а також відсутність в Україні, на відміну від Росії, тиску на них:
«Багато в чому завдяки політиці адміністрації Байдена щодо постійного та детального викриття путінських планів вторгнення, світ заздалегідь знав, що ось-ось може вибухнути великий конфлікт. Як наслідок, наприкінці 2021 року в Україні почали збиратися представники міжнародних ЗМІ. До початку лютого багато найкращих готелів Києва були заповнені журналістами та знімальними групами з усього світу. Репортери у великій кількості вирушили до регіональних столиць, таких як Харків, Львів, Маріуполь та Одеса. Безпрецедентна присутність міжнародних ЗМІ в Україні дозволила сотням журналістів на власні очі побачити реальність».
Відкритість
Наталі Фогель нагадала про розвинену в українському суспільстві звичку до полеміки, а також про присутність українських політиків на міжнародному рівні, що практично не працює у випадку їхніх російських колег. Крім того, відкритість, доступність і близькість до людей українського президента виявилася абсолютно виграшною на тлі Путіна, який сидить за «багатометровими столами» і ховається у «закритих резиденціях».
«Одного ролика Зеленського достатньо, щоб заспокоїти населення та одночасно донести посил керівництва країни до світу. «Лідер фракції тут, президент тут…», або фраза: «Мені не потрібне таксі, мені потрібні боєприпаси» — увійдуть в історію як шедеври обміну повідомленнями в рамках політичної війни. Президент України — чудовий співрозмовник», — запевнила Наталі Фогель.
Сила духу українців
Альваро Альба виділив як важливий чинник, який дав фору українцям у опорі путінській агресії, їхній бойовий дух, що походить з історичної пам’яті українського народу.
«Український дух синтезовано у вірші Тараса Шевченка «Заповіт», або у державному гімні: «Ще не вмерла Україна». Як і в Польщі, національна ідентичність була синонімом опору Москві», – вважає Альваро Альба.
Об’єктивність
Філіп Сейб високо оцінив також підтримку з боку світової спільноти, світових ЗМІ та соцмереж, які активно включилися у висвітлення російського вторгнення з його перших днів. Без них, на думку професора, багато що виявилося б складним для українських ЗМІ та медіа: «Соціальні мережі були наповнені контентом від українських офіційних осіб, журналістів, які документують війну проти окупантів. Цей контент розповсюджувався за допомогою ретвітів та репостів. Інформаційні зусилля Росії ніколи раніше не стикалися з таким енергійним «контрпрограмуванням», зокрема й з боку «Голосу Америки».
Обмін інформацією став колосальною підмогою як для українських військових, так і для громадянського суспільства та уряду України. Цього немає і не могло бути в Росії, оскільки від Кремля фактично відвернулася цивілізація. Новини про невловимого «Привида Києва», мужність захисників Зміїного острова, завзятість бійців у «Чорнобаївці», яскраві промови президента України Володимира Зеленського, шокуючі свідчення звірств і руйнувань, вчинених російськими військовими, відео мільйонів українців, змушених тікати зі своїх домівок, однозначно змінило ставлення Заходу до цієї війни на користь України.
Важливо, що боротьба із дезінформацією ведеться в Україні вже не перший рік. «Російські дезінформаційні кампанії нейтралізуються журналістами у співпраці зі StopFake протягом кількох годин: інформація розсилається у ЗМІ кількома мовами. Останнім прикладом стала дезінформація, поширена Адріаном Боке про військові злочини в [українській армії], свідком яких він нібито був. Українські експерти буквально провели “розслідування Шерлока Холмса”, довівши, що він шахрай», – розповіла Наталі Фогель.
Мова
У розвінчанні фейків велику роль відіграло відродження української мови. Історія з важковимовним для тих, хто не розмовляє українською «паролем» — «паляниця» — облетіла всі медіа. Мова, каже Альваро Альба — це носій історичної пам’яті, який підтримує український народ у важкі дні. Він нагадує їм про їхній «віковий похід на Захід», який вони мають нарешті завершити у 21 столітті:
«Українці мотивовані виживанням народу. “Україна – це Європа” – таким було гасло Євромайдану, і, щоб продовжувати існувати як незалежна держава, вони мають знову протистояти окупантам. Історія країни — від імперських указів про анулювання української мови до Чорнобильської трагедії чи анексії Криму у 2014 році — мотивує їх продовжувати боротьбу. Українці звертаються до своєї історії у пошуках підтримки. Приклад цього – пісня «Червона калина», яка була гімном українських стрільців. Тому українці воюють за Київ, і не Киев, Миколаїв, а не Николаев, не за Одессу, а за Одесу», – пояснив Альваро Альба.
Досвід
Професор університету Південної Каліфорнії Філіп Сейб вважає за важливе, щоб інші країни, а також жителі інших регіонів світу винесли уроки зі складного, але успішного протистояння України пропаганді та психологічній обробці Кремля.
«Якщо Росія вирішить напасти в іншому місці – у Грузії? Молдові? Литві? Тільки тоді ми дізнаємося, чи винесли ці країни уроки з дій України в інформаційній боротьбі?» — був вражений він.
Вже зараз варто задуматись, як застосувати навички та досвід боротьби українських фахівців в інших частинах світу — проти китайської, іранської та, знову ж таки, російської пропаганди.
Наталі Фогель із Центру «Європейські цінності» вважає цей майбутній напрямок протидії дезінформації вкрай важливим, оскільки: «Результати роботи [російської] пропагандистської машини в багатьох країнах приголомшують. Вони особливо вражають, якщо враховувати спадщину російського та радянського імперіалізму в інших частинах земної кулі – факт, який систематично ігнорується. У багатьох регіонах світу відсутня протидія дезінформації, тому що це [суперечить інтересам] місцевої влади. Усе це є серйозною загрозою демократії».
Джерело: Стан Прибилов, для Голосу Америки
