Джерело: блог Ігоря Яковенка
Арешт керівника «РИА Новости Украина» Кирила Вишинського, обшуки в офісі цього агентства й у квартирах деяких співробітників викликали бурхливі протести в Росії й за її межами. Навряд чи є сенс коментувати відгуки на цю подію Дмитра Кисельова або Маргарити Симоньян. Тут усе очікувано. А от реакція представників ОБСЄ, авторитетних правозахисних організацій і російських ліберальних журналістів заслуговує на увагу й потребує відповіді.
СБУ обвинувачує Кирила Вишинського в державній зраді, а очолюваний ним ЗМІ – «РИА Новости Украина» називає «пропагандистським антиукраїнським інформаційним ресурсом». Це стаття 111 КК України, що передбачає строк від 10 до 15 років. Склад злочину – «шкода суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України».
Коли цей текст буде опубліковано, можливо, вже відбудеться перше засідання суду і правова сторона цієї справи може набути більш чітких обрисів. Я не вживатиму слів «зрада» і «підривна діяльність», обмежуся констатацією двох фактів.
По-перше, контент «РИА Новости Украина», безумовно, був і залишається провідником, насамперед, точки зору російського офіціозу на події у світі та в Україні. Наведу один із безлічі свіжих прикладів – опублікований 13.05.2018 на сайті «РИА Новости Украина» коментар МЗС РФ з приводу Дня Перемоги: «Українська влада в русофобському самозабутті продовжує політику історичного ревізіонізму, цілеспрямовано спотворюючи новітній літопис країни на свій націоналістичний лад». І далі в тому ж дусі. Все це в індустріальних масштабах щодня валиться на голови росіян, а «РИА Новости Украина» транслює цей цілком антиукраїнський контент на українську аудиторію.
Другий факт стосується безпосередньо Кирила Вишинського, який, за повідомленнями українських ЗМІ, в 2014 році був нагороджений російським орденом «За заслуги перед Отечеством». Нагорода була вручена «за об’єктивне висвітлення подій у Криму». Тобто Кирило Вишинський опинився в компанії тих численних російських медіабрехунів, які були нагороджені за співучасть в окупації й анексії Криму. Публічної заяви Вишинського про те, що він відмовився від цієї ганебної нагороди, я не знайшов. Крім того він, громадянин України, за даними ЗМІ, був нагороджений медаллю Міністерства оборони РФ «За возвращение Крыма».
Із публікацій на сторінці у фейсбуці можна зробити висновок про його політичні переваги. Кількаразові перепости фашиста Захара Прилєпіна, який зараз воює проти України, супроводжувані захопленими коментарями самого Вишинського, публікація текстів «політолога» Дмитра Куликова, добре відомого російським телеглядачам своїми вкрай антиукраїнськими істериками, дають змогу зробити висновок: перед нами людина, яка у війні Росії з Україною тягне руку за Росією. Так, погляди й думки непідсудні. Але коли йдеться про їх поширення на широку аудиторію під час війни, то підхід може бути іншим. Яким він може бути в нашому конкретному випадку – про це поговоримо в кінці статті.
Тепер про головне. Про реакцію західних правозахисників і частини російської ліберальної громадськості. Авторитетна правозахисна організація Human Rights Watch вустами заступника директора свого відділення по Європі й Центральній Азії Рейчел Денбер зробила в цьому зв’язку заяву про те, що «український уряд зобов’язаний поважати свободу інформації та свободу слова в ЗМІ».
Найбільш розгорнуто ця позиція засудження дій України й захисту Кирила Вишинського була викладена у блозі Антона Орєха «За пропаганду не сажают», опублікованому на сайті «Эхо Москвы» 15.05.2018. Антон Орехъ згоден з тим, що державні ЗМІ в Росії та їхні філії в Україні – це пропаганда. Антон Орехъ знає, що «пропаганда огидна, вона вбиває особистість, вона запаскуджує мозок, вона перетворює колись нормальних людей у зомб’яків». Але далі журналіст «Эха Москвы» практично повністю повторює аргументи Володимира Соловйова. «Пропагандою може займатися й журналіст. Журналіст – це не синонім чесності, це запис у трудовій книжці», – повідомляє Орехъ.
І пропонує уявити собі «дзеркальну ситуацію»: «Коли наше ФСБ вривається в офіс будь-якого ЗМІ, тим паче іноземного, і в’яже там журналістів, обвинувачуючи їх у зраді, – ми що скажемо? Ми почнемо волати про поліцейську державу, про 37-й рік тощо. І це буде правильно! Тому що так чинити з журналістами не можна». І далі йде найголовніше в позиції журналіста «Эха Москвы»: «А в чому різниця з Україною? У тому, що одні журналісти – чесні, професійні й просто хороші, а на інших клеймо ставити ніде? А хто це вирішує? Це суто моральна оцінка. Одні вважають Кисельова, Соловйова й усю цю компанію мерзотниками, а інші не можуть від екрана відірватися. Це питання з розряду «подобається – не подобається», але не питання державної зради». Кінець цитати.
Це пряма калька з того, що у програмі «Вечер» від 16.05.2018 проголосив із цього самого приводу Соловйов: «Коли починають кидати: ось це – пропагандист, ось це – журналіст, це дезавуює журналістику». Переконаний, що позиція Орєха-Соловйова не тільки хибна й лукава – вона просто вбивча для журналістики як професії і як суспільної служби, оскільки саме функція суспільної служби дає змогу журналістам отримувати той захищений у суспільній думці статус і той міжнародний захист, який вони сьогодні мають.
Позиція крайнього морального і професійного релятивізму характерна для «Эха Москвы» та інших російських ЗМІ, які вважають себе ліберальними й незалежними. Зведення різниці між соловйовими-кисельовими й журналістикою до рівня «подобається – не подобається» настільки абсурдне, що цю тезу ніяково і спростовувати. Комусь подобаються важкі наркотики, й ці люди не можуть від них відірватися, зовсім як деякі росіяни від екрана телевізора. Давайте прирівняємо наркоторговців і продавців їжі на тій підставі, що вони всі виробляють продукти споживання, чи не так?
Антон Орєхъ запитує: «А в чому різниця з Україною?» Відповідаю, причому без використання моральних оцінок, які чомусь так зневажливо відкидає Орєхъ. Різниця насамперед у наслідках. Є доказовий і доведений причинно-наслідковий зв’язок між змістом російських каналів ненависті та поїздками сотень і тисяч озброєних росіян в Україну з метою вбивства її громадян. Є доведений причинно-наслідковий зв’язок між потоками неправди на адресу України й виправданням більшістю громадян Росії анексії Криму, без чого сама анексія не могла відбутися.
Різниця з Україною, Антоне, полягає в тому, що Україна не окупувала жодного сантиметра російської землі, у тому, що всі гріхи українських ЗМІ й української пропаганди – а вони є, як же без них у воюючій країні – не привели жодного озброєного громадянина України на російську територію.
Кажете, «журналіст – це запис у трудовій книжці»? Я не знаю, чи була трудова книжка у доктора Йозефа Менгеле, жертвами якого стали десятки тисяч в’язнів «Освенціма». Очевидно, з точки зору Орєха-Соловйова він був таким самим лікарем, як, наприклад, Альберт Швейцер, а розходження між ними другорядні, оскільки є результатом «суто моральних оцінок». Ізраїльська розвідка «Моссад», яка довгі роки його розшукувала, дотримувалася іншої точки зору. На жаль, цей «лікар» помер, не дочекавшись суду. А от нацистський пропагандист Юліус Штрейхер і його колега Вільям Джойс на прізвисько «Лорд гав-гав» були за свою «журналістську» діяльність повішені. Чи не хочете висловити їм свою професійну солідарність заднім числом, Антоне (без по батькові, оскільки це псевдонім) і Володимире Рудольфовичу?
І, нарешті, побажання. Кирило Вишинський не повинен випускати в Україні ЗМІ, що бере участь в інформаційній війні на боці Росії. Але він і близько не Юліус Штрейхер, не «Лорд гав-гав» і не Йозеф Менгеле. Одним словом, він явно не людожер. Як на мене, ідеальним варіантом було б обміняти його на Олега Сенцова, якого безвинно вбивають у російському концтаборі і який наразі оголосив безстрокове голодування. Не впевнений, що російська влада на це піде, але треба хоча б спробувати…
Джерело: блог Ігоря Яковенка
