Джерело: блог Ігоря Яковенка
П’ять антитез на статтю Дмитра Медведєва
Цього дня 61 рік тому, 12 жовтня 1960 року, під час засідання 15-ї Генеральної Асамблеї ООН Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов заходився стукати черевиком по столу. У той день йшло обговорення «угорського питання», і Хрущов разом з іншими членами радянської делегації всіляко намагався його зірвати. На тому ж засіданні Хрущов назвав філіппінського доповідача Лоренцо Сумулонга, який запропонував Радянському Союзу деколонізувати Східну Європу, «холуєм американського імперіалізму», поставивши перекладачів, тоді не дуже звичних до таких зворотів, у скрутне становище.
Повторення історії – це майже завжди фарс. Сьогодні, через 61 рік, Дмитро Медведєв у своїй статті в «Комерсанті» спробував відтворити нахраписте хамство Хрущова. Вийшло жалюгідно, безглуздо, нудно і трошки смішно. Прищавий підліток спробував сказати басом щось грізне і зневажливе, але замість цього пустив півня.
У підзаголовку до медведєвської статті сказано, що це «П’ять коротких полемічних тез». Ну, п’ять то п’ять, будемо зберігати нумерацію …
Антитеза перша. Нацизм, дещо сором’язливий
Дмитро Медведєв виріс у СРСР, де слово «єврей» звучало як постріл. Ну, або як вибух шини. Знизу – млявий побутовий антисемітизм, згори – публічно ніде не згадувані обмеження по 5-му пункту. Посередині – порожнеча. Радянський державний антисемітизм уникав слова «єврей», в самий розпал юдофобського шабашу надавав перевагу заміні – «космополіти», а за часів, коли Дмитро Медведєв дорослішав і набирався життєвого досвіду, такою заміною слугувало слово «сіоністи». У своїй статті Медведєв пише про Зеленського:
«Нинішній президент цієї змученої країни – людина, що має певні етнічні корені».
Те, що президент України – єврей знають всі. Чому Медведєв не пише прямо, натомість вживаючи ухильні «певні етнічні корені»? Причина – той самий «сором’язливий» радянський антисемітизм, який змушував в кінці 40-х замінювати «євреїв» на «космополітів», а в 70-х використовувати ярлик «сіоністи».
Медведєв пише:
«Українські керівники, особливо перші особи, – люди, які не мають ніякої стійкої самоідентифікації. Нещасні люди. Хто вони, громадянами якої країни є, де їхнє коріння, яка їхня історична ідентичність, етнічна складова, яким богам вони моляться? Ким вони себе відчувають? Вони «щирі» українці? «Європейці»? Росіяни? Євреї? Татари? Угорці? Караїми?»
Державні антисеміти до слова «космополіт» неодмінно додавали прикметник «безрідний», тобто такий, що не має «коренів», «історичної ідентичності». Медведєв щодо керівництва України висуває саме ці звинувачення.
Тобто високопоставлений чиновник, колишній президент Росії нападає на керівництво України з позицій нацизму, щоправда, дещо сором’язливого.
Антитеза друга. Фантомні болі імперського змилка
Стаття Медведєва опублікована 11 жовтня, в той день, коли до Москви прилетіла Вікторія Нуланд, заступник держсекретаря США, яка, за версією Кремля, своїми «печеньками» й організувала український Майдан, посварила Україну з Росією та й взагалі ця Вікторія – головна русофобка і символ «іноземного управління» Україною.
Маленький, слабкий і жалюгідний Медведєв явно відчуває купу комплексів перед сильною, розумною, жорсткою і рішучою Нуланд. Це суміш страху, захоплення і заздрості дрібного безсилого тубільного чиновника до «великої білої господині». Звідси тужлива ностальгія за тими часами, коли Росія, що переховувалася під псевдонімом «СРСР», господарювала в половині Європи і не тільки.
«СРСР давав достатній простір у формуванні внутрішньої політики своїм геополітичним союзникам, розуміючи, що інакше це може закінчитися трагічними подіями на кшталт угорських заворушень у 1956 році або Празької весни 1968 року». Кінець цитати.
Бреше Медведєв, і добре знає що бреше, і всі хто його читають, знають, що він бреше. Від початку 50-х у Східній Європі не було року, щоб у якійсь із країн «народної демократії» не спалахувало повстання, і не було жодної країни «світової системи соціалізму», яка не намагалася б вирватися з цього концтабору.
Одна з головних образок Путіна – те, що на Заході перестали вважати підвідомчу йому територію наддержавою і постійно обзивають державою регіональною, поряд з Туреччиною та Іраном. І ось цю образку феодала, якого опустили на декілька щаблин на феодальних сходах, замість Путіна і явно за дорученням Путіна висловив Дмитро Медведєв:
«А нам з васалами справу мати безглуздо. Справи потрібно вести з сюзереном».
Не впевнений, що від спілкування з Нуланд, яку Кремль сприймає як того самого «сюзерена», кремлівські мешканці отримають велике задоволення, з огляду на репутацію цієї дами.
Антитеза третя. Каченя
Медведєв пише про Україну, а у нього весь час виходить Росія. Ось до прикладу:
«На чолі України стоять слабкі люди, які прагнуть тільки того, щоб набити свої кишені. Причому бажано, про всяк випадок, зберігши гроші в закордонному офшорі».
Замініть назву країни з «України» на «Росію» – вийде більш переконливо, чи не так? В Україні, звичайно, є у владі користолюбці, але в Росії їх набагато більше, що наприклад, показало нещодавнє розслідування «Архів Пандори», де росіяни за кількістю фігурантів лідирували з великим відривом. Особливо кумедно читати таке за підписом Дмитра Медведєва після того, як він прославився завдяки розслідуванню Навального про свою секретну дачу, придбану завдяки корупційним схемам. Пригадується, тоді всім запам’ятався «будиночок для качечки», після чого «качечка» назавжди прилипла до Дмитра Анатолійовича як його тотемна тварина …
Антитеза четверта. Помста за Медведчука
Путін завжди сприймає політику через призму особистих відносин. Домашній арешт і ліквідація медіаімперії його кума, Віктора Медведчука, стали ляпасом для російського президента. І від кого? Від «потішного президента», «клоуна», який очолює «недокраїну».
Зеленський несподівано виказав твердість, Медведчуку загрожує суд за звинуваченням у державній зраді. Демонстративно хамська стаття Медведєва – попередження (НЕ Медведєва, звичайно, а Путіна) Зеленському: «Терміново звільніть Медведчука, інакше …». До змісту цього «інакше», крім продовження війни на Донбасі, входить і спроба енергетичного удушення України. Україну задушити, певна річ, не вийде, а ось створити електоральні проблеми Зеленському шляхом погіршення економічної ситуації в Україні – цілком реально.
Антитеза п’ята. Летаргічний сон
В кінці, як годиться, висновок:
«Головне питання: що робити в цій ситуації? А нічого. Дочекатися появи на Україні притомного керівництва, яке націлене не на тотальну конфронтацію з Росією на межі війни, не на організацію дебільних «Кримських платформ», створених для обдурення населення країни і підкачки своїх м’язів перед виборами, а на вибудовування рівноправних і взаємовигідних відносин з Росією».
Контакти, дійсно, не мають сенсу. Тому що в Кремлі взагалі не розуміють, що таке сьогоднішня Україна, вважаючи, що в цій країні можна шляхом тиску і шантажу привести до влади тих, хто визнає законною окупацію Криму або погодиться на «встромляння» в країну збройного бандитського анклаву «русского мира». Тому у будь-якого президента України з Путіним немає точки компромісу.
Що ж стосується ідеї доручити саме Медведєву написати хамську статтю про українське керівництво, то вибір вочевидь невдалий. Медведєв, який намагається говорити мовою нетрів, виглядає смішно, оскільки він, на відміну від свого шефа, повз нетрі явно пробігав, закривши від страху очі, і мова нетрів йому чужа. Нормальний стан Медведєва – глибокий сон. Незрозуміло, навіщо його розбудили, змусили підписати дурну статтю. Зате тепер він може йти спати. До наступного особливого доручення …
Джерело: блог Ігоря Яковенка
