Джерело: блог Ігоря Яковенка
Кисельов похвалив росіян за те, що вони вміють добре вмирати. Путін пожалівся главі Люксембургу на Україну і попросив у нього безпеки для Росії. Лавров вимагає від Столтенберга змінити роботу.
Причини, з яких Путін влаштував безглузду істерику на рівному місці з вимогами безпеки від США та НАТО (хто і коли останній раз погрожував Росії?!) докладно описані Ільфом і Петровим у «12 стільцях», там, де Остап Бендер перед ганебним програшем жбурнув шахівницю в гасову лампу. Путінська Росія фатально програє економічне, наукове та технологічне змагання із Заходом і Китаєм.
Усередині країни Путін не може вирішити жодної проблеми – не може впоратися з галопуючим зростанням цін, зі смертністю від ковіду, не може переконати росіян вакцинуватися – люди не вірять йому і його вакцині. Російський президент повністю безсилий перед астрономічними масштабами корупції, оскільки вона у створеній ним моделі держави є не хворобою, а формою існування країни та її економіки.
У цій ситуації Путін вчинив як Остап Бендер: змахнув фігурки з дошки, а дошку жбурнув у гасову лампу. Однак, на відміну від Остапа Бендера, Путіну не треба втікати, оскільки у нього за пазухою ядерна заточка і він нею постійно розмахує, погрожуючи відправити всіх у пекло.
Але жанр загроз і ультиматумів має свою внутрішню логіку. В них, у загроз і ультиматумів, є неприємна особливість: вони є продуктом, що швидко псується, і якщо спершу здатні викликати страх або побоювання, потім здивування, то через якийсь час, зависнувши в повітрі, спричиняють лише глузування.
Відразу після опублікування ультиматумів США і НАТО російська сторона заявила, що розмовлятиме лише зі США, оскільки вважає, що решта країн НАТО позбавлена суб’єктності. Пройшло кілька днів, і оскільки США не відреагували, Путін все ж таки знайшов серед 30 країн НАТО співрозмовника, мабуть, єдиного, крім США, який має суб’єктність. Ним виявилося Велике Герцогство Люксембург.
У телефонній розмові з прем’єр-міністром Великого Герцогства Люксембург Ксав’є Беттелем Путін поскаржився Беттелю на Україну та її «деструктивні дії, які завели у глухий кут у переговорному процесі щодо розв’язання внутрішньоукраїнської кризи».
Крім того, Путін обговорив із очільником уряду Люксембургу перспективи врегулювання конфлікту на Донбасі, а також міграційну кризу на кордонах Білорусі з країнами Євросоюзу, і ще раз поскаржився Ксав’є Беттелю, що Київ не збирається виконувати Мінські угоди. Але головне, звісно, – це гарантії безпеки Росії, які, відповідно до проєкту угоди з НАТО, має забезпечувати, в тому числі, Велике Герцогство Люксембург, армія якого налічує трохи менше ніж 1 (одну) тисячу людей.
Оскільки за підсумками переговорів Путін і Беттель ніяких паперів не підписували, можна тільки сподіватися, що співрозмовник Путіна дав йому усні гарантії того, що армія Великого Герцогства найближчим часом не нападе на Росію, і це можна вважати великою зовнішньополітичною перемогою Володимира Путіна.
У той час як Путін вирішував із Люксембургом проблеми України, Білорусі та безпеки Росії, Лавров вирішив зайнятися зміцненням кадрів Північноатлантичного альянсу. Очільник МЗС Росії заявив, що керівникові блоку Йєнсу Столтенбергу настав час перейти на іншу роботу, оскільки він не може впоратися зі своїми обов’язками. Таке суворе рішення Лаврова було викликане його, Лаврова, переконанням, що Столтенберг «плює» на принцип однакової безпеки країн-учасниць ОБСЄ. Коли і за яких обставин Столтенберг плював на цей найважливіший принцип, Сергій Вікторович не уточнив, але у своєму рішенні замінити керівництво НАТО він був непохитний:
«Якщо пан Столтенберг вважає, що члени НАТО мають право плювати на цей принцип, який закріплений у документах, прийнятих на найвищому рівні, то, напевно, дійсно йому настав час уже йти на іншу роботу, бо зі своїми обов’язками він ніяк не може впоратися». Кінець цитати.
Сам Лавров, звісно, переконаний, що він свої обов’язки виконує. Про що свідчить той факт, що за час його керівництва МЗС Росія зіпсувала відносини практично з усім світом, окрім кількох диктатур на кшталт КНДР, Білорусі, Венесуели, Сирії та Куби. Втім, якщо Столтенберга, як подейкують, очікує посада голови Центробанку Норвегії, то Лаврову йти явно нікуди, оскільки робити він нічого не вміє, хіба що хамити і матюкатися, а ці навички, окрім російського МЗС, мало де ще затребувані…
Нагнітання передвоєнного психозу потребує якихось мобілізуючих, підбадьорливих і втішних слів, звернених до популяції, частині якої, судячи з риторики начальства, доведеться вирушати на війну. Сталінська пропаганда втішала і надихала радянських громадян тим, що всі 20-ті та 30-ті роки повторювала: «Ми будемо бити ворога малою кров’ю на його території». Підбадьорливу функцію ці гасла виконали, хоча згодом дорого коштували країні.
Суворов успішно надихав солдатів, зокрема, такими словами: «Ви чудо-богатирі! Ви витязі! Ви росіяни! Ворог тремтить, побачивши вас!»
Іншим шляхом пішов полководець нового типу Дмитро Олексійович Кисельов, який надихнув співвітчизників так:
«Можливо, ми не вміємо так добре жити, як на Заході, але добре вмирати, як показала вся світова історія, ми вміємо краще за всіх».
Можливо, Кисельов є адептом культу смерті Са́нта Муэ́рте – сучасного релігійного культу, поширеного в Мексиці та США, який полягає в поклонінні однойменному божеству, що персоніфікує смерть. Найбільш одержимі адепти цього культу приносять людські жертвопринесення. Судячи з усього, Дмитро Олексійович з їх числа.
Ймовірність того, що Дмитро Кисельов, Володимир Соловйов, Костянтин Ернст, Олег Добродєєв, а також діти зазначених товаришів, депутатів та іншої путінської обслуги продемонструють своє вміння добре вмирати, дорівнює нулю. Якщо Путін, попри очікування, все-таки розпочне війну, право продемонструвати своє вміння помирати буде надано зовсім іншим людям…
Джерело: блог Ігоря Яковенка
