Джерело: блог Ігоря Яковенка
У третій світовій Росія боролася проти всього світу. І перемогла. Це сталося 1 липня 2018 року. Саме такою була реакція на перемогу збірної Росії над іспанцями. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков погодився з оцінкою, висловленою в газеті The Independent, що «це, можливо, найзнаменитіший тріумф Росії з 1945 року».
Потрібно було щось серйозне зробити зі своєю головою, аби порівняти досить нудне перекочування м’яча з найбільш масштабною і трагічною подією 20 століття, а, можливо, й усієї світової історії. Треба було повністю відключити мізки, аби забути про запуск першого супутника Землі і політ Гагаріна. Треба повністю заблокувати пам’ять, щоб вважати перемогу в одній восьмій чемпіонату більшим тріумфом, ніж, до прикладу, гру радянської збірної в хокейній суперсерії СРСР – Канада 1972 року, а Головіна і Дзюбу поставити вище за Харламова і Якушева.
Путін якось обмовився, що його прес-секретар часом несе «пургу», і Пєсков, мабуть, намагається всіляко підтверджувати правоту свого шефа. Але подібну дурню молов не один Пєсков. До цього липецкий губернатор Олег Корольов написав у соціальних мережах, що поразка збірної Німеччини – це помста Історії за те, що ця країна розв’язала дві світові війни. Коментуючи перемогу збірної Росії над іспанцями телеведучий Андрій Малахов заявив, що «тепер потрібно брати французів і нагадати їм війну 1812 року». Цю вимогу Малахова буде непросто виконати. Оскільки головний тренер збірної Франції Дідьє Дешам, чоловік, звісно, серйозний, але його поки не помічали у намірах спалити Москву. Та й Собянін, попри всю його нелюбов до москвичів, на це, швидше за все, не піде. Принаймні, до мерських виборів.
На підтвердження своєї мілітаристської аналогії Пєсков послався на поведінку росіян: «Якщо подивитися на вулиці багатьох російських міст, багато в чому це можна було порівняти з хронікою 9 травня 1945 року». А ось це вже, на жаль, не дурня.
Те, що відбувалося в Росії 1 липня 2018 року, за рівнем децибелів сукупного щастя незмірно перевершувало реакцію на політ Гагаріна і дійсно видатні перемоги радянських спортсменів. У 1961 році на честь першого радянського космонавта було влаштовано мітинг на Красній площі, були передовиці в газетах, прохід Гагаріна червоним хідником і його рапорт Хрущову про виконання завдання партії і уряду показали по телевізору. Емоції і переживання від грандіозності події були. Масової ейфорії, що переходить в масову істерику, не було.
Перший матч суперсерії СРСР-Канада в Монреалі 2.09.1972 дивилися по телевізору більше 20 мільйонів громадян СРСР і понад 25 мільйонів у Канаді і США. Це була воістину велика гра. На полі – видатні канадці Філ Еспозіто, Боббі Кларк, Пол Хендерсон проти Харламова, Петрова, Михайлова і Якушева, які виявилися не менш видатними. Рахунок 7: 3 на користь радянської збірної був нітрохи не меншою сенсацією, ніж нудна перемога за пенальті російських футболістів 46 років потому. Емоції і переживання були. Масової ейфорії, що переходить в масову істерику, не було.
Причина – у принциповій відмінності радянської пропаганди від путінської медіафреніі, у величезній прірві, котра відділяє путінський телевізор від радянського. Росія після падіння залізної завіси перейняла у вільного світу, окрім іншого, й елементи карнавальної культури спортивних свят. У СРСР цієї культури не було. І в цьому сенсі мають рацію ті, хто захищає право росіян на бурхливі прояви вболівальницької ейфорії. Різниця в тому, що коли німці святкували у 1954, у 1974, у 1990 і у 2014 роках свої перемоги на чемпіонатах світу, на каналі ARD ніхто не кричав, що це реванш за 1945-й і помста за 1918-й. Ніхто – ні італійці, ні бразильці, ні французи, ні аргентинці, ні уругвайці, ні іспанці – ніхто з тих, хто ставав чемпіоном світу з футболу, не ставив цю перемогу в один ряд із перемогою у будь-якій війні. У всякому разі, цього не було на рівні публічних заяв провідних ЗМІ, офіціозу, та й в масових настроях мілітаристське затьмарення ніде, крім Росії, не переважає.
Побєдобєсіє – це продукт майже двох десятиліть посиленого промивання мізків, що у щоденному режимі здійснювалося путінським телевізором. Після 2014 року побєдобєсіє набуло справді циклопічних масштабів. Країна обмоталася георгіївською стрічкою і повністю перемістилася в 9 травня, що перетворилося на день бабака, до того ж, повністю міфологізований. У цій міфології 9 травня СРСР поодинці здобув перемогу над усім світом, ну, або, принаймні, над усією Європою, яка на нього напала. І не з іспанцями билася збірна Росії і не 1.07.2018 була ця велика битва. Це було все те ж 9 травня 1945 року, всередині якого причаїлись битва під Москвою, Сталінград і Прохорівка. Ржева у цій міфології немає. Не було ніякого Ржева. Є тільки пряма лінія від 9 травня 1945 до 1 липня 2018. Це взагалі один день. Коли Росія самотужки перемогла увесь світ. «Росія – чемпіон! Ми – найкращі!!»- кричать фанати і не помічають, як залишки їхнього розуму тихо спливають Москва-рікою …
Російський телевізор 1 липня ледь не луснув від ейфорії футбольного побєдобєсія, зі стриманим задоволенням розповідав, як Путін все-таки зглянувся й погодився на вмовляння Трампа про зустріч і багато показував бадьорих 55-річних жінок і 60-річних чоловіків, які всі як один заявляли, що їм смішно навіть думати про якісь пенсії. Мітинги протесту проти підвищення пенсійного віку, що пройшли в багатьох російських містах, по телевізору не показали. Отже, їх і не було. Як у СРСР не було розстрілу в Новочеркаську, Ржевскої м’ясорубки і багато іншого.
ЯК СУТЕНЕР ГУСЄВ ВЛАШТУВАВ ДИСКУСІЮ ЩОДО «ХВОЙД»
Незважаючи на суворі застереження депутатки Тамари Плетньової, яка заборонила росіянкам мати інтимні зв’язки з іноземцями, причому, особливо сувору заборону наклала на міжрасові контакти, наші дівчата явно на зло депутатці Плетньовій почали кидатися на шию іноземним уболівальникам, не розбираючи кольорів шкіри і політичних орієнтацій.
Це буквально підірвало мізки деякої частини російських чоловіків, які взялися строчити в соцмережах гнівні викривальні пости, закликати вживати якихось заходів проти «розпусних Наташ», почали збиватися у стадні групи, де їх ненависть багаторазово посилювалася за законом натовпу.
Найбільш виразно ці настрої артикулював «Московський комсомолець», в якому 27 червня була опублікована стаття Платона Бесєдіна.
Автор «МК» пашить праведним гнівом:
«Соцмережі забиті відео, на яких юні і не дуже росіянки поводяться як потягані дівки із заниженою соціальною відповідальністю … Перед іноземцями багато росіянок поводяться як хвойди … У російських дівчат, котрі намагаються підчепити іноземців, поняття сорому, моралі геть викреслені зі свідомості. Ми виховали покоління хвойд, готових розсунути ноги від одних лише звуків іноземної мови».
Напади сексуально-патріотичної заклопотаності на рівні окремих особин можуть бути викликані глибоко особистими причинами в діапазоні від спермотоксикозу до імпотенції. Але коли така заклопотаність набуває характеру епідемії, це стає симптомом важкої хвороби суспільства, вірною ознакою наростання тоталітаризму. Якщо суспільство і держава лізе до людей у ліжко, отже, ми маємо справу з тоталітарним суспільством і тоталітарною державою.
Нацистський Райх, 1935 рік. Нюрнберзькі закони:
Закон про захист німецької крові та німецької честі:
Стаття 2. Статевий зв’язок між євреями і державними підданими німецької або спорідненої крові заборонений.
А ось вже наші берізки. Радянський психіатр Арон Залкинд 1924 року видав
«Дванадцять статевих заповідей революційного пролетаріату».
- Статевий підбір має будуватися по лінії класової, революційно-пролетарської доцільності. У любовні стосунки не повинні вноситися елементи флірту, залицяння, кокетства і інші методи спеціального статевого завоювання.
- Клас в інтересах революційної доцільності має право втрутитися в статеве життя своїх співчленів. Статеве має в усьому підпорядковуватися класовому, нічим останньому не заважаючи, у всьому його обслуговувати.
На відміну від Райху в СРСР статеві заповіді революційного пролетаріату не були закріплені законодавчо, але на рівні моралі та ціннісних установок таки мали місце. Зокрема, була сувора заборона на зв’язки і шлюби з іноземцями.
Жінка має абсолютне, нічим не обмежене право на своє тіло, право ним розпоряджатися і право вибору батька своїх майбутніх дітей. І це право ніхто не в змозі скасувати, ні Платон Бесєдін, ні депутатка Плетньова, ні головний редактор «МК» Павло Гусєв.
З цієї трійці найбільше запитань саме до Павла Миколайовича Гусєва. І ось чому. Справа не тільки в тому, що свобода слова і ЗМІ не скасовує редакційну політику і відповідальність редактора за те, щоб на сторінки масового видання не потрапляла всяка погань. До плюралізму лайно і дурість не мають жодного стосунку. І влаштовувати дискусії про те, яка на смак чоловічина і чи можна толерантно ставитися до людожерства – це не плюралізм, а інформаційне спонсорування канібалізму. Є теми, з яких суперечка неможлива. Не можна сперечатися про існування Голокосту. Не можна сперечатися про те, чи доцільно умертвляти дітей із вродженими хворобами. Ось і тема зв’язків з іноземцями з цього ж ряду.
Але до Павла Гусєва у мене інше питання. Стосовно дівчат із заниженою соціальною відповідальністю. Справа в тому, що я десять років: з 1998 по 2008 вивчав за службовим обов’язком медійний ринок, зокрема й ринок реклами. І можу з повною відповідальністю заявити, що в сегменті рекламування інтимних послуг «МК» завжди лідирував. Оголошення штибу «гарячі дівчата», «мулатки», «азіатки» та ін. займали половину всього обсягу реклами на сторінках газети, редагованої Павлом Миколайовичем.
Зараз обсяг реклами будинків розпусти у «МК» впав, а самі оголошення стали трохи менш відвертими – рекламується «відпочинок цілодобово в усіх районах Москви» – але суть залишилася й Павло Миколайович Гусєв по праву залишається найбільшим інформаційним сутенером Москви, а може і всієї Росії.
І ось тут треба внести деяку ясність до позицій. Розставити правильно наголоси. У російській культурі є традиція спокійного і співчутливого ставлення до тих, кого Путін зі зневагою назвав «дівчатами зі зниженою соціальною відповідальністю». Мені ближче ставлення до них Толстого, Достоєвського і Купріна. Але ось стосовно сутенерів двох думок ніколи не було. Ганебне це заняття. І те, що головний інформаційний сутенер ось уже багато років очолює не тільки одну з найбільших газет, а й Союз журналістів Москви, та ще й влаштовує дискусії із засудженням жінок і вказівками, з ким їм мати стосунки, допускає на сторінках своєї газети брудні образи половини населення країни, культивує мову ненависті і розпалювання ворожнечі – це, скажу я вам, – сором і ганьба.
ЯК ТРАМП ПОКИНУВ НАТО ЗАРАДИ СОЮЗУ З РОСІЄЮ І КИТАЄМ
Перемога збірної Росії над іспанцями викликала у мешканців російського телевізора стан граничного збудження і одночасно граничної розслабленості, коли здається, що можливо буквально все. У цьому стані дитячого сну, коли дитина літає, тому що росте, Соловйов і його «експерти» провели всі три години «Воскресного вечера» від 1.07.2018.
«А уявіть, Трамп каже: Володимир Володимирович, а навіщо нам НАТО, давайте створимо з Росією військовий союз, і Китай візьмемо! І тоді – все! »- замріяно закочуючи очі, вимовив Соловйов. Що саме «все», Соловйов не уточнив, мабуть, після цього мав настати справжній «кінець Історії», тільки не ліберальний, як у Фукуями, а справжній, повний і остаточний кінець в руслі мрій і жадань Соловйова, Старикова і Проханова.
Мрії Соловйова гаряче підтримав колишній депутат Держдуми Олександр Романович, який підвів під них наукову базу. «Після нашої перемоги на чемпіонаті світу …» – глибокодумно промовив Романович, і стало зрозуміло, що нині дійсно можливо все, і якщо Росія закотила кілька м’ячиків до воріт іспанців, то вже така дрібниця, як зробити США і Китай своїми військовими партнерами і тим самим поставити весь світ на коліна, для нас взагалі на раз плюнути.
Загалом, після перемоги над іспанцями різко підвищився градус божевілля у студіях ТВ. Стосовно геніальності вчинку Путіна 2014 року, який, на думку російського телевізора, врятував Росію, Олександр Романович повідомив: «Ми зупинили просування НАТО на Схід у 2014 році, коли повернули Крим». Після 2014 року трапився, окрім іншого, 2016 й, коли було підписано протокол про вступ до альянсу Чорногорії, а потім настало й 5.07.2017, коли Чорногорія офіційно стала членом НАТО. Наразі практично вирішене питання про вступ до НАТО Македонії, залишилося залагодити з членом НАТО Грецією питання про те, яку Македонія матиме назву як новий член альянсу. Тобто окупація Криму дала зайвий стимул для вступу до НАТО країнам колишнього соціалістичного табору. Але в головах мешканців російського ТБ відбивається інша, альтернативна реальність. Там постійно звучать дикий лемент: «Росія – чемпіон! Ми всіх порвемо! Можемо повторити! Кримнаш! Алясканаш! Весьсвітнаш!». Світова практика показує, що таке божевілля не лікується амбулаторно. Тільки стаціонар і тривала терапія за участю досвідчених зарубіжних фахівців …
Джерело: блог Ігоря Яковенка
