Джерело: блог Ігоря Яковенка
«Любіть «Комсомолку». Бережіть Дар’ю. Тому що без її буде нуднувато», – таким зверненням до аудиторії завершив очільник російського МЗС Сергій Лавров своє велике інтерв’ю «Комсомольській правді» від 17.12.2018. «Бережіть Дар’ю» – це про співробітницю «КП» Дар’ю Асламову, яка була головною співбесідницею Лаврова й задавала тон впродовж усієї півторагодинної розмови.
«Комсомольська правда» – це гібрид «Штурмовика» Юліуса Штрейхера й «Фьолькішер беобахтер» Альфреда Розенберга. Дно путінської преси, де в гротескному вигляді представлені всі найбільш низинні імперські, мілітаристські та інші атавістичні комплекси. Найбільш масова газета Росії. Інтерв’ю Лаврова «Комсомолці» була задумано як розмову влади з народом, під час якої народ прагне крові, оскільки його терпіння вже добігає кінця, а влада мудра і терпляча, та й взагалі, вона в нас у Росії – єдиний європеєць.
Роль «народу, що прагне крові», з задоволенням взяла на себе Дар’я Асламова. «Україна – держава з нацистським режимом. Справи ми з ними мати не будемо, тому що не можна мати справу з Гітлером», – заявляє Дар’я Асламова, після чого вимагає від Лаврова відповіді від імені обуреної громадськості, в якої вже накипіло: «Чому ми офіційно не визнаємо її (українську державу) нацистською?» «Що значить офіційно?» – запитанням на запитання відповідає Лавров.
«Я вважаю, що нацистський режим взагалі потрібно воювати. Тому що вони ввели проти нас воєнний стан. Вони нападають на наші кораблі», – викладає свій народний погляд на дипломатію Дар’я Асламова. «Воювати з Україною ми не будемо, це я вам обіцяю», – заспокоює буйну співробітницю «КП» Лавров. І відразу дає розгорнуту характеристику ситуації у «братній» країні: «Ми не воюємо з українським режимом. З українським режимом, що має всі риси нацистського і неонацистського, воюють російськомовні громадяни, які живуть на Донбасі».
Отже, позиції сторін, тобто «народу» в особі Дар’ї Асламової і «влади» в особі Сергія Лаврова, сформульовані з граничною чіткістю. Вони єдині в тому, що Україна – нацистська держава. Та коли марення про «нацистський режим» в Україні, де уряд очолює людина на прізвище Гройсман, а в «фюрера» Порошенка немає стійкої більшості в парламенті, озвучують Дар’я Асламова або «експерти» у Соловйова – це одне. Коли те ж саме марення в тих самих висловлюваннях повторює керівник російського МЗС – це зовсім інше.
Це психологічна обробка населення й формування установки на те, що війна проти України – річ практично неминуча й морально повністю виправдана. У цьому сенсі позиція Асламової видається набагато більше цілісною, несуперечливою, логічною та послідовною. Якщо в тебе в сусідах «держава з нацистським режимом», то війна з нею неминуча й повністю виправдана. І відразу ж іде відсилання до тієї історичної події, що відіграє в російській суспільній свідомості абсолютно сакральну роль – війни 1941-45 років. «Не допустити помилки Сталіна, який «повірив» Гітлеру і пропустив початок війни!» – чути крізь слова Асланової волання колективної несвідомої аудиторії «Комсомолки». «Якщо бійка неминуча, треба бити першим», – звучить у вухах росіян голос фюрера з пітерського підворіття.
Дар’я Асламова нападає на Лаврова, практично відкрито обвинувачує його в нерішучості та м’якотілості, часом доходить до особистих випадів: «Що ж ви такі биті хлопчики? Відповідати треба!» «Де наша гідність?!» «На нас возять воду постійно!» «Чому ми не ображаємось?» Все це в руслі вимог розірвати відносини з Україною, напасти на неї, вийти з Ради Європи, задушити Грузію «кощавою рукою голоду». Асламова старанно розчісує зашкарублі міфи про «великодушну Росію», яка годує весь світ, а сама живе впроголодь. «Якщо Грузія живе за наш рахунок, – обурюється Асламова, – вона ж завиє, коли в них просто нічого буде жерти, вибачите».
Докори владі в недостатній твердості, недостатній агресивності, недостатній рішучості й недостатній кровожерливості звучать не тільки від співробітниці «КП» Дар’ї Асламової. Їх можна почути практично в будь-який день, наприклад, майже в кожній програмі Володимира Соловйова. І якщо хтось подумає, що такі нападки на владу – це особиста ініціатива Асламової, або головного редактора «КП» Володимира Сунгоркіна, або вираження думки Володимира Соловйова, то це означатиме, що ця людина не має ані найменшого уявлення про устрій російської медіасфери й зовсім нічого не чула ні про Сунгоркіна, ні про Соловйова, ні про Асламову.
Атака на владу справа, тобто з боку прихильників тільки насильницьких дій у внутрішній і зовнішній політиці, ініційована самою владою. Мета – подати себе як наївну й довірливу жертву агресії, на яку доводиться відповідати, незважаючи на вроджене «російське миролюбство».
Війна – єдиний стан, у якому путінський режим може зберігатися в ситуації дедалі більшого погіршення ситуації всередині країни. Просто так почати війну не можна, потрібен привід, щось на кшталт вбивства в Сараєво або підпалу рейхстагу. І ще треба постійно готувати росіян до того, що війна неминуча й навіть дивно, що на нас іще не напали.
«На останню декаду грудня Порошенко готує збройну провокацію на кордоні з Російською Федерацією, на кордоні з Кримом, – довірливо ділиться Лавров із Дар’єю Аслановою секретними відомостями. І відразу заспокоює схвильовану співробітницю «КП»: – Він отримає відповідь – мало не здасться, я вас запевняю.
Дипломатія – це засіб реалізації зовнішньої політики держави. Очільника дипломатичного відомства, що обзиває сусідню державу «нацистським режимом» і використовує риторику типу «трохи не здасться», не можна назвати дипломатом, а його відомство –дипломатичним. Це – частина міністерства війни. Того міністерства, яке в путінській Росії поступово замінило всі гілки й сучки влади, а також повністю поглинуло всі головні ЗМІ. На кінець свого другого десятиліття в путінського режиму залишилася одна функція – виробництво війни. Решта функцій поступово відмерла.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
